Народницький період національно-культурного відродження (іі пол. Хіх ст. – і пол. Хх ст.).

Національний рух у Закарпатській Україні пройшов кілька етапів. Основні передумови виникнення національного руху: втрата українським народом власної державності, багатовікове іноземне поневолення, роздрібненість і відокремленість окремих земель, денаціоналізація освіченої еліти та низький рівень національної самосвідомості мас. Складність цього руху була зумовлена тим, що русинське населення, зокрема інтелігенція, не могло визначитися зі своєю національною ідентичністю (приналежністю до мадярського пануючого етносу чи далеких слов'янських братів-росіян, чи наддніпрянських малоросів та галицьких русинів). Ще одна особливість національного руху українців в Закарпатті полягала у сповільненому характері процесу культурно-національного відродження порівняно з іншими українськими регіонами. Якщо центрами українського руху вважалася Наддніпрянщина в 1870-ті pp. та Галичина в 1890-ті pp., то на Закарпатті було чути лише далеке відлуння цих потужних потоків активного українства.

Національний рух закарпатських українців почав формуватися з середини XIX ст. у вигляді русофільської (москвофільської) течії (Москвофільство чи русофільство—мовно-літературна і суспільно-політична течія серед українського населення Галичини, Буковини і Закарпаття у 1819—1930-х рр. Обстоювала національно-культурну, а пізніше — державно-політичну єдність з російським народом і Росією). Русофільство виникає як реакція на духовний та адміністративний тиск у житті української спільноти Закарпаття. Ідеологом і засновником русофільської течії був відомий поет та культурно-громадський діяч Олександр Духнович, котрий через свою творчість поширював в русинському середовищі думку про єдність закарпатських русинів з галицькими русинами (українцями). В 1855 р. ним була заснована "Пряшівська літературна спілка".

Другий етап національного відродження уже мав яскраво виражений русофільський характер. Лідерами русофільського руху на Закарпатті були І.Раковський та А.Добрянський. Соціальну базу русофільства складали представники нечисленної русинської інтелігенції - літератори, вчені, вчителі, культурно-громадські діячі - О.Павлович, О.Митрак, Ю.Ставровський-Попрадов, А.Кралицький, В.Кимак. У 1866 р. ними було утворене перше русинське культурно-освітнє товариство св. Василія Великого в Ужгороді. Русофільські установи розпочали видавничу діяльність. Протягом 1867-1871 рр. "Пряшівська літературна спілка" видавала першу світську газету закарпатських українців "Свет". У 1871-1872 рр. була започаткована газета "Новый свет". З 1871 р. в Ужгороді виходила сатирична газета "Сова", яка подавала критичні матеріали угорської світської влади та церковної влади на Закарпатті.

В 60-70-ті рр. представники русинського руху виступали не лише з культурно-освітніми, мовними проектами, а й з політичними ініціативами. Лідер русофільської течії А.Добрянський запропонував декілька проектів автономії краю. Русофільський напрям зазнав організаційного та інтелектуального банкрутства. Сподівання на інтервенцію царської Росії не виправдалися, а головне, русофіли не могли протистояти тиску мадяризації, русофільські діячі часів А.Добрянського зійшли зі сцени.

Але ще наприкінці 1890-х рр. гурток закарпатських інтелектуалів, розчарувавшись у русофільстві, його політичній і культурній непродуктивності, започаткував народовський напрям – русинофільство (русин – давня назва українців, особливо на Закарпатті, Галичині, Буковині). Соціальна база русинофілів була дуже вузькою і являла собою нечисленну групу закарпатських інтелектуалів - вчених, публіцистів, літераторів, українсько налаштованих громадських діячів. Більшість русинської інтелігенції була мадяризована, в її свідомості переважали мадярські національно-політичні та культурні лояльності. Зростання впливу русинофілів значною мірою було зумовлене підтримкою з боку греко-католицької церкви. Вони свідомо відмовилися від російської мови і повернулися до народної, вбачаючи саме в ній запоруку національного відродження і злуки інтелігенції з народом. Гуртувалися вони навколо тижневика "Наука" (виходив з 1897 р.). Відомими діячами русинофільського руху були греко-католицький священик, публіцист, громадський діяч Августин Волошин, історик, етнограф Юрій Жаткович, літературознавець Гіядор Стрипський, редактор М.Врабель та ін.

Висновки:    Отже, процес національного відродження на Закарпатті хоча й відбувався не надто стрімко через складне національне та соціальне становище українців, політику мадяризації, панування москвофільства, занепад освіти, але він розпочав процес пробудження української національної свідомості, відродження мови та культури на західноукраїнських землях. Утвердження на Закарпатті української національної свідомості свідчить про національну інтеграцію цього етнічного масиву в українську націю. Це ще раз переконує, що український етнос в умовах бездержавності, загалом в дуже несприятливих політичних обставинах, здійснив стрімкий націогенез.