30. Процес національного відродження на Закарпатті

Актуальність теми:

1. Питання історії національного відродження на Західноукраїнських землях та Закарпатті має безумовно важливе значення для цілісного розуміння історичного, політичного, соціального та культурного розвитку України в ХІХ – початку ХХ ст. та історії національних традицій.

2. Процес національного відродження на Закарпатті тривав понад два століття в складних умовах бездержавності та утисках національних проявів. Можна сказати, цей що процес відродження триває і досі після здобуття Україною незалежності.

3. Сьогодні українські землі, які на протязі багатьох століть знаходились в різних соціокультурних системах, об’єднані спільною державою і національними кордонами. Це ставить перед нами потребу більш ґрунтовного вивчення особливостей культурно-політичного розвитку кожного з регіонів, передусім для запобігання регіонального розколу України, культурного нігілізму, денаціоналізації та ігнорування національних традицій.

4. Національне відродження на Закарпатті засвідчило приналежність цієї території та інших західноукраїнських земель до України, не подільність культури, національних здобутків українців. Зараз є дуже актуальними такі ідеї відродження як пробудження національної свідомості, поширення української мови та культурних здобутків, орієнтація на єдину Україну. Це в наш час має стати одним із шляхів подолання національної кризи в Україні.

Кінець ХVІІІ – початок ХХ ст. є періодом національно-культурного відродження на західноукраїнських землях. Головним його моментом було формування і пробудження національної самосвідомості, активного політичного життя і модерної української культури.

Історичні передумови національного відродження на Закарпатті та інших західноукраїнських землях (і пол. Хіх ст.) :

1. Поділ західноукраїнських земель між Австрійською імперією (Східна Галичина, Північна Буковина) та Угорським королівством (Закарпаття);

2. Складне національне та соціальне становище українців на Закарпатті та інших західноукраїнських землях;

3. Панівне становище угорців на Закарпатті, національні утиски з боку уряду Угорщини;

4. Більшість українського населення – селянство, малочисельність інтелігенції, русинська еліта мадяризувалася і перейшла в католицтво;

5. Покращення становища і зростання ролі греко-католицького духовенства у національному відродженні;

6. Занепад середньої та вищої освіти, української мови на Закарпатті

Процес українського національно-культурного відродження зародився наприкінці XVIII ст. в Закарпатті. Закарпатські вчені-просвітники першими розпочали пізнавати історію, мову та культуру народу, замислилися над своїм історичним походженням. У перших десятиліттях ХІХ ст. ідеї українського відродження набули поширення серед галицьких русинів. У Північній Буковині українське національне відродження розпочалося лише у другій половині ХІХ ст. Перше покоління «будителів» (так називали діячів тогочасного слов’янського відродження) Закарпаття і Галичини вийшло із середовища греко-католицького духовенства. Більшість з них здобула освіту у Відні, в «Барбареумі». Цей навчальний заклад став своєрідним європейським центром слов’янського відродження, з якого вийшло чимало майбутніх слов’янських просвітителів.

У Закарпатті роль центру русинського національно-куль­турного відродження відіграла Мукачівська греко-католицька єпархія. Такої ролі вона набула в роки діяльності найвизначнішого з мукачівських єпископів Андрія Бачинського (1732–1809). Саме на той час припав початок українського відродження в Закарпатті. Вирішальну роль у цьому відіграла позиція вищих ієрархів місцевої греко-католицької церкви на чолі з її владикою. В умовах здійснення політики денаціоналізації та окатоличення місцевого населення він відкрито виступав на захист національної культури, намагався збудити творчі сили народу.

Наприкінці XVIII ст. у стінах Мукачівської семінарії Іоаникій Базилович (1742–1821) написав «Короткий нарис фундації Федора Корятовича» – першу працю з історії Закарпаття. Одним із перших її автор заявив про існування закарпатських русинів як частини східних слов’ян і показав, що вони мають власних учених, культурно-освітніх діячів, які впродовж століть закладали основи національної культури. Базилович першим нагадав закарпатцям, що там за Карпатами – Україна, і Закарпаття є її невід’ємною частиною. Сама постава цих проблем істориком, в умовах денаціоналізаторської політики Габсбургів і угорських правлячих кіл, мала важливе значення для формування національної самосвідомості закарпатців. Проявами національного пробудження Закарпаття стало зростання потягу до знань. У той час у краї при церковних громадах було створено близько 300 початкових шкіл. Найталановитіші представники закарпатської молоді здобули освіту у провідних європейських університетах і стали відомими вченими. Діячі національного відродження на Закарпатті усним і друкованим словом захищали рідну мову від асиміляції з угорською, вдавали українські книжки і підручники для широких народних мас, публікували різними мовами наукові праці про українську мову. 1830 р. вперше в Австрійській імперії було надруковано граматику української мови, її написав латиною український греко-католицький священик із Закарпаття Михайло Лучкай.