Методика викладання соціально-педагогічних дисциплін

Вітчизняні моделі професійної підготовки соціальних педагогів.

Більшість теоретичних підходів до розробки форм та змістового наповнення моделей вузівської підготовки фахівця передбачають опис основних Вітчизняні моделі професійної підготовки соціальних педагогів видів професійної діяльності, перелік вимог до сукупності іпань, умінь та навичок майбутніх фахівців, що висуваються різними галузями суспільного виробництва, науки, культури, соціальної робо­ти тощо. Саме такий підхід визначає інформаційно-дисциплінарну мо­дель навчання, яка будується, як різнорівнева конструкція і поєднує в собі такі блоки: систему планування навчального процесу, структури- іацію професійних завдань, відповідно до змісту навчальних дисцип­лін, хронологізацію навчального процесу, відповідність навчальних та виробничих практик змісту навчального етапу та певних дисциплін, апробацію отриманих знань на практиці.

Кваліфікаційна модель все частіше береться за основу побудови іє­рархії завдань підготовки фахівця соціальної сфери, вона розглядаєть­ся в якості базису моделі професійної підготовки. При цьому така мо­дель не тільки визначає якості випускника, а й виступає в ролі професійного еталона, до якого потрібно наблизитися в процесі на­вчання.

Рольова модель професійної підготовки майбутнього соціального педагога запропонована Сидоровим В.М. Дана модель пропонує професійну підготовку працівника соціальної сфери будувати відпові­дно до соціальної позиції (ролі) фахівця. Ролі соціального педагога ви­знаватимемо як культурно-детерміновану модель поведінки спеціаліс­та при здійсненні професійних завдань. Ролями соціального педагога є такі: посередника, адвоката, учасника спільної діяльності, помічника клієнтів, терапевта; наставника, конфліктолога, аніматора, експерта, суспільного діяча тощо. Основна роль соціального педагога — роль посередника, яка трактується як проміжна ланка між дітьми й дорос­лими, між сім'єю та державними службами, організаціями й установа­ми, покликаними піклуватися про духовне, фізичне та психічне здо­ров'я населення. Виконуючи роль адвоката, захисника інтересів і прав дитини, молодої людини, сім'ї, різних категорій населення, соціальний педагог прагне соціальної справедливості, намагається допомогти лю­дям реалізувати їхні здібності. Роль учасника й провідного організато­ра спільної діяльності дітей і дорослих, передбачає спонукання учас­ників до дії, ініціативи, творчості. Виконуючи роль помічника соціальний педагог допомагає клієнтам у формуванні та розвитку со­ціальної компетенції, здатності самостійно вирішувати свої проблеми. Соціальний педагог нерідко виконує роль терапевта й наставника сім'ї, дітей, людей, що їх оточують; він веде випадок, піклуючись про здоров'я, моральні, загальнолюдські цінності клієнтів, своєчасне ви­рішення їх проблем. У ролі конфліктолога соціальний педагог допома- і ас передбачити та розв'язати конфліктні ситуації, що виникають у к н іе нтів; у ролі аніматора — спонукає їх до творчих дій, сприяє відно- шіеііню соціально-позитивної взаємодії між особистістю та суспільст­вом; у ролі експерта — визначає соціальний діагноз та методи співро- "I гництва з конкретним клієнтом. Соціальний педагог виконує також і роль громадського діяча, підтримуючи, розвиваючи й очолюючи соці- і ні.ні ініціативи громадян.

Таким чином, моделі професійної підготовки соціального педагога не є статичним утворенням, здебільшого вони виступають як резуль­тат науково-практичного пошуку, у процесі якого створюються (від­повідно до сучасних вимог глобалізації та інтеграції) світові стандарти професійної підготовки); вивчається, узагальнюється вітчизняний та зарубіжний досвід

Зарубіжні моделі професійної підготовки соціальних педагогів

Огляд зарубіжного досвіду професійної підготовки соціа­льних педагогів за кордоном (Ковчина І.М., Кошманова Т.С., Полі­щук В.А., Тименко В.М.) дозволяє засвідчити, що професійний та особистісний розвиток майбутнього фахівця виступає як мета і резуль­тат багатьох освітніх систем за кордоном. Зарубіжний досвід побудови моделі професійної підготовки кадрів для соціальної сфери (у тому числі й соціального педагога) враховує такі фактори, як-от: блок соці­альних проблем, інфраструктура соціальних державних й альтернати­вних соціальних служб, попит на даний вид професійної діяльності, динаміку освітніх потреб населення, ринок пропозицій соціальних по­слуг

Для багатьох вищих навчальних закладів Росії базовою стала мо­дель підготовки фахівця соціальної сфери, що передбачає його реалі­зацію на трьох рівнях: соціологічному (соціальні характеристики осо­бистості фахівця, соціальні цінності, система ставлень, загальна культура, етика, світогляд); психологічному (якості, необхідні для ус­пішного виконання професійної діяльності, параметри інтелекту); пси­хофізіологічному (професійні здібності, відповідність вимог профе­сійної діяльності типу вищої нервової системи).

Уза­гальнення практики реалізації моделей професійної підготовки в Росії дозволило дійти до висновку, що найбільш ефективною моделлю для країни з регіональною структурою побудови може стати модель муні­ципального освітнього комплексу, орієнтована на регіональну специ­фіку, вирішення соціальних проблем і комплексний підхід до підгото­вки спеціалістів різної кваліфікації.

Таким чином, в європейських країнах загальна модель соціальної освіти поступово замінює вузьку, спеціалізовану підготовку кадрів для соціальної сфери. Це дає нам можливість розглядати моделі професійної підготовки соціального педагога в кон- іексті загальноєвропейського бачення.

Варто відзначити, що найбільш популярною в зарубіжних країнах є срвісна модель професійної підготовки фахівця соціальної сфери. Так у США, Канаді та Скандинавських країнах напрямки підготовки фахі­вців визначаються відповідним рівнем соціальної діяльності. До пріо­ритетних належать: індивідуальна та сімейна робота, групова соціаль­на робота, суспільні роботи, соціальне та адміністративне планування.

Узагальнюючи підходи до професійної підготовки педагогів (у то­му числі й соціальних) в США, Кошманова Т.С. пропонує сфоку­сувати бачення всіх можливих напрямків у чотирьох моделях.

Модель соціальної взаємодії передбачає наголос на суспільних від­носинах, на поліпшенні взаємодії між людиною та її культурою, між 11 юдиною й оточуючими; поглиблення демократичних процесів у краї­ні й залучення студентів до таких форм організації навчання, які б сприяли вдосконаленню суспільства.

Інформаційна модель дозволяє здійснити наголос на важливості шляхів передачі й засвоєння інформації, за допомогою яких буде від­буватися процес навчання студента й керування цим процесом із боку викладача; основним методом цього навчання є інформаційна взаємо­дія, під час якої відбувається розвиток студента.

Досить популярною є персонологічна модель, що передбачає орієн­тацію на розгляд індивідуальності як джерела освітніх ідей, відповід­ність освіти потребам особистості, спрямованість методів навчання на розвиток індивідуальної внутрішньої організації.

В багатьох країнах зарубіжжя є популярною біхевіористична мо­дель (модель модифікації поведінки, в основі якої закладено біхевіори- етичні ідеї Скіннера про позитивне підкріплення). Реалізація даної мо­делі професійної підготовки передбачає наголос на дослідження зовнішньої поведінки, мотивації студентів, яка піддається спостере­женню й шляхів педагогічного впливу на неї.

Узагальнюючи сучасні підходи до моделей підготовки соціальних працівників, Д. Кокс пропонує підходи до побудови орієнто­вної моделі професійної підготовки соціальних працівників, яка може бути адаптована до умов певної країни, чи підготовки фахівця певного профілю. Модель включає наступні складові: рівні підготовки фахів­ців; відбір студентів; форми надання освіти; навчальні плани та про­грами.

Підготовка працівників соціальної сфери у Франції теж має свої особливості, оскільки не існує чіткого розмежування між соціальними праців­никами й педагогами. Існуючі професії органічно поєднують функції виховання та соціальної допомоги, спрямовуючи зусилля професіоналів на особистість окремої людини. Необхід­ними якостями майбутнього фахівця виступають: психологічна грамот­ність, почуття такту, комунікативні, організаторські здібності, духовна й і и альна культура.

У різних країнах світу (Великій Британії, Німеччині, Швеції) програми навчання та підготовки фахівців соціальної сфери побудовані нідповідно до тих професійно-важливих якостей, якими мають володіти спеціалісти. При цьому до пріоритетних показників відносять такі якості особистості, як-от: здатність до морального перевантаження, переживання моральної шкоди, високий рівень інтелектуального роз­питку, саморегуляції, чуйності та чутливості, здоровий глузд, створен­ня ефекту особистішої чарівності, найважливішою умовою ефектив­ності діяльності соціального працівника є його психічне здоров'я, с і ійкість, мобільність психічних процесів.

Таким чином, зміст фахової підготовки майбутнього соціального педагога будується на глибинному вивченні людинознавчих дисцип­лін, технологіях активізації внутрішніх ресурсів студентів, включення їх в активну життєву ситуацію. Метою навчально-виховного процесу стає підготовка кадрів, здатних проводити аналіз і надавати рекомен­дації в галузі соціальної політики стосовно дітей та молоді, здійснюва­ти особистісну соціально-педагогічну допомогу та підтримку.