3.1 Основні напрямки покращення фінансового становища підприємства

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності. Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств. Систематична оцінка фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідна ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежить від його платоспроможності. Враховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок. Під фінансовим станом підприємства розуміють рівень його забезпеченості відповідним обсягом фінансових ресурсів, необхідних для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного здійснення грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями. Фінансовий стан - це один з найважливіших характеристик виробничо-фінансової діяльності підприємств[2,ст.6]. Прийняття управлінських рішень базується на результатах економічного аналізу. Для забезпечення стійкості фінансового стану економічного суб'єкта необхідно не тільки раціонально розмістити наявні фінансові ресурси, але й використати їх ефективно. Перехід до ринкової економіки вимагає від підприємства підвищення ефективності виробництва, конкурентоспроможності продукції і послуг, на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом. Важлива роль у реалізації цих завдань надається економічному потенціалу суб'єктів господарювання. За допомогою аналізу виробляється стратегія і тактика розвитку підприємства, влаштовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їх виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, його підрозділів і працівників[12,ст.159]. Економічний аналіз дає змогу оцінити майновий стан підприємства; степінь підприємницького ризику, наприклад, можливість погашення зобов'язань перед третіми особами; достатність капіталу для поточної діяльності і довгострокових інвестицій; потребу в додаткових джерелах фінансування; здатність до нарощування капіталу; раціональність залучення займаних коштів; обґрунтованість політики розподілу і використання прибутку; обґрунтованість вибору інвестицій та ін.

Одними з обов’язкових умов фінансової стабільності підприємства є самофінансування підприємства, самостійність у прийнятті рішень.

Для покращення фінансового стану підприємства вживаються такі заходи як підвищення доходу підприємства і зниження його витрат. Основними шляхами зниження витрат є економія усіх видів ресурсів, що споживаються у виробництві: трудових та матеріальних[12,ст.122]. Так, значну долю в структурі витрат виробництва займає оплата праці. Тому актуальною є задача зниження трудоємкості продукції, що виготовляється,зростання продуктивності праці, скорочення чисельності персоналу.

Зниження трудоємкості продукції, збільшення продуктивності праці можна досягнути різними шляхами. Найбільш важливі з них – механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання[7,ст.159]. Необхідна також економія ресурсів і їх раціональне використання. Важливим є підвищення вимог та застосування вхідного контролю за якістю сировини, яка надходить від постачальників та матеріалів, комплектуючих виробів та напівфабрикатів. Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягнути шляхом кращого використання цих фондів, максимізації їх загрузки.

Можна порекомендувати виробництво продукції значною кількістю маленьких серій, тоді витрати по складуванню готової продукції будуть мінімальними. Але, з іншого боку, збільшаться витрати на підготовку виробництва. Доцільно продати деяку кількість виробничих запасів та незавершеного виробництва.

До джерел отримання коштів відносять:

1.Реалізація продукції з негайною оплатою або із знижкою.

2.Отримання дебіторської заборгованості.

3.Продаж резервних грошових активів.

4.Продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запасів).

5.Отримання банківських кредитів.

6.Залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків до статутного фонду[15,ст.95].

Перші чотири шляхи більш доцільні, тому що не приводять до збільшення валюти балансу. В цих випадках грошові кошти формуються шляхом реструктуризації активів. Два останніх можуть використовуватись для підтримки поточної платоспроможності в крайніх випадках, тому що вони приводять до відволікання залучених фінансових ресурсів від цільового використання.

Доцільним також є надання відстрочки платежу споживачам, бо за рахунок цього збільшується обсяг реалізації, тобто прибуток (для стимулювання збуту в умовах високої конкуренції), але можливе виникнення додаткових витрат по залученню короткострокових банківських кредитів для компенсації дебіторської заборгованості.

Для поповнення власного капіталу треба, перш за все, оцінити вартість його залучення з різних джерел. До того, як звертатись до зовнішніх джерел формування власного капіталу, повинні бути реалізовані можливості його формування за рахунок внутрішніх джерел. А основні внутрішні джерела – прибуток та амортизаційні відрахування[3,ст.119].

Так, для удосконалення діяльності треба здійснити наступне:

1)прискорити оборотність оборотних коштів через активізацію системи постачання;

2)знизити витрати електроенергії через проведення ревізії обладнання, блокування деяких машин та впровадження блочного, місцевого включення світла та інших заходів;

3)зменшення витрат на обробку продукції через модернізацію обладнання та нові технології[5,ст.45].

Треба розробити гнучку систему знижок та кредитування для оптових покупців, вивчити ефективність організації та проведення сезонних розпродаж зі знижками в ціні.

Також можна провести реструктуризацію активної сторони балансу. У рамках цих заходів виділяють такі як мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви – це частина капіталу підприємства, яка не відображена в його балансі[2,ст.43]. Саме за рахунок активізації цих резервів можна привести до значного покращення у роботі підприємства та покращення фінансового стану взагалі. Для пошуку та реалізації резервів підприємство повинно використовувати встановлену методику.

Внутрішньовиробничі можливості покращення діяльності можна класифікувати наступним чином:

1.Створення нових виробничих фондів шляхом:

а) обґрунтування капітальних вкладень;

б) покращення і прискорення проектування і будівництва;

в) комплексне введення і освоєння проектних потужностей.

2.Вдосконалення використання виробничих площ шляхом:

а) вдосконалення розміщення виробничих підрозділів;

б) розташування робочих місць відповідно до технічного циклу;

в) раціональне розміщення устаткування;

г) зниження питомої ваги площ, зайнятих допоміжними службами;

д) впровадження поточного виробництва;

е) технічне переозброєння і реконструкція виробництва.

4.Оновлення парку устаткування шляхом:

а) впровадження нових прогресивних моделей верстатів;

б) збільшення питомої ваги прогресивних типів устаткування;

в) вдосконалення діючих і впровадження сучасних методів обліку використання устаткування.

5.Організації вдосконалення допоміжного виробництва шляхом:

а) ліквідації аварійності;

б) прискорення демонтажу устаткування для його списання, реалізації, передачі в капітальний ремонт;

в) підвищення змінності устаткування;

г) зниження простоїв устаткування, викликаних низькою трудовою дисципліною і недосконалим обслуговуванням робочого місця.

6. Наявність невстановленого устаткування шляхом:

а) прискорення монтажу устаткування;

б) використання невстановленого устаткування;

в) прискорення реалізації демонтованого і зайвого для підприємства устаткування;

г) прискорення передачі в ремонт устаткування, що вийшло з ладу чи його списання.

7.Вдосконалення процесу виробництва шляхом:

а) вдосконалення культури виробництва;

б) використання принципово нових видів технологій;

в) впровадження безвідходних методів обробки;

г) підвищення ритмічності виробництва;

д) розробка заводських стандартів, технічних умов на продукцію, орієнтованих на вищі світові досягнення;

е) використання ЕОМ всіх класів;

8.Вдосконалення конструкції виробу і технології виробництва шляхом:

а) технологічність виробу, що досягається шляхом використання принципово нових технологічних рішень;

б) мінімізація габаритів і маси виробів;

в) вдосконалення схемотехніки;

г) підвищення якості, надійності, довговічності виробів;

д) використання нових матеріалів з наперед заданими властивостями.

9.Вдосконалення обліку і зберігання матеріальних цінностей шляхом:

а) вдосконалення системи і використання прогресивних методів обліку;

б) оптимізація складських запасів;

в) вдосконалення зберігання і утилізації інструменту.

10.Скорочення втрат матеріалів і інструменту шляхом:

а) дотримання технологічної дисципліни;

б) впровадження систем без дефективного виготовлення і марштрутних систем обліку руху матеріалу;

в) вдосконалення складського господарства;

г) підвищення якості сировини, інструменту і готової продукції.

11.Використання відходів шляхом:

а) використання ресурсозберігаючих технологій;

б) ліквідація втрат при зберіганні і транспортуванні палива, його раціональний вибір;

в) вдосконалення обладнання і експлуатаційних котельних установок;

г) використання вторинних енергоресурсів;

д) ліквідація втрат електроенергії при передачі.

12.Вдосконалення умов праці шляхом:

а) покращення санітарно-гігієнічних норм ( освітлення, загазованість, шум, вібрація, запиленість, температура) і фізіологічних ( раціоналізація режиму праці і відпочинку, зниження інтенсивності ручної праці, виробница гімнастика) умов праці;

б) покращення психологічного клімату в колективі (в т.ч. естетика робочого місця, інтер’єр, моральне стимулювання, створення зон психологічного відпочинку).

13.Вдосконалення організації робочого місця шляхом:

а) забезпечення робочого місця необхідним інструментом і обладнанням;

б) зручне розміщення працюючого відносно верстата;

в) оснащення робочого місця приладами і пристосуваннями, що забезпечують безпечні умови праці і найбільшу зручність робочих рухів;

г) зручне розміщення інструментів, предметів праці, засобів транспортування готових виробів.

14.Вдосконалення спеціалізації і кооперації шляхом:

а) поглиблення спеціалізації;

б) раціональних розподіл праці на основну і допоміжну, а праці основних робітників за видами і кваліфікацією робітників;

в) скорочення кількості допоміжних робітників, що припадають на одного основного;

г) організація поєднання основної і додаткової професій;

д) передача функцій з міжремонтного обслуговування і наладки основним робітникам.

15. Вдосконалення нормування праці шляхом:

а) підвищення питомої ваги технічно обґрунтованих норм і їх загальній кількості;

б) своєчасна зміна норм при зміні організаційно-технічних умов праці;

в) вдосконалення дослідно-статистичних норм;

г) розробка норм на почасові роботи;

д) правильна тарифікація робіт;

е) використання сучасних економіко-математичних методів для нормування.

16.Вдосконалення матеріального і морального стимулювання шляхом:

а) дотримання тарифної дисципліни, правильності доплат, виплат, оплат відпусток і відряджень;

б) раціональне використання відрядної і почасової системи оплати, преміальних систем, що стимулюють кожного робітника, відносно тієї роботи, яку він виконує;

в) вдосконалення моральних стимулів.

17. Зміцнення трудової дисципліни шляхом:

а) посилення моральної і матеріальної відповідальності за прогули;

б) посилення контролю за внутрішніми простоями робітників через недисциплінованість, посилення відповідальності кожного;

в) зменшення часу відпусток за дозволом адміністрації, часу відволікань на виконання громадських доручень у робочий час.

18.Зниження захворюваності і травматизму:

а) вдосконалення правил із забезпечення дотримання норм і правил техніки безпеки і виробничої санітарії;

б) вдосконалення профілактики захворювань.

19.Вдосконалення використання кадрів шляхом:

а) прийому на роботу працівників зі спеціальною освітою;

б) комплектування виробничих колективів з врахуванням психологічних особливостей;

в) введення професійного відбору і професійної орієнтації робітників;

г) контроль і профілактика трудової дисципліни;

д) створення можливості підвищення кваліфікації, освіти, перспектив росту;

е) задоволення культурно-побутових потреб трудящих;

є) створення сприятливих умов для виконання робіт і можливості отримання іншої спеціальності;

ж) забезпечення чіткого матеріального стимулювання;

з) використання робітників відповідно до їх кваліфікації;

і) підготовка робітників з дефіцитних спеціальностей з числа робітників, які звільняються від важкої праці і робітників, спеціальність яких зникає;

и) ліквідація понадурочних робіт[7,ст.45].

Також для покращення фінансового стану підприємства можна провести такі заходи, як використання зворотного лізингу − операція, яка передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотнім отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг[3,ст.45]; лізинг в основні фонди; здача в оренду основних фондів; оптимізація структури розміщення оборотного капіталу; продаж окремих низькорентабельних структурних підрозділів; рефінансування дебіторської заборгованості, що включає такі основні форми як факторинг, облік та дисконт векселів. Позитивний вплив на фінансову ситуацію на підприємстві матимуть:

1.Замороження інвестиційних вкладень (замороження ризикових інвестиційних проектів, довгострокових вкладень).

2.Зниження валових витрат ( аналіз статей валових витрат і визначення за кожною з них можливостей економії).

Підприємство також може здійснювати ряд заходів, пов’язаних зі зменшенням статутного фонду. Порядок зменшення статутного фонду включає такі основні цілі та завдання: одержання прибутку, приведення у відповідність величин основних та оборотних засобів підприємства з розміром його власного капіталу, концентрування статутного капіталу в руках найбільш активних власників. Може бути здійснена й група заходів, пов’язаних зі збільшенням статутного фонду. Основними цілями даного методу є:

1.Мобілізація фінансових ресурсів для удосконалення, модернізації виробництва.

2.Поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства.

3.Акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств[2,ст.56].

Для підвищення прибутку підприємства можна вжити ряд наступних заходів:

1.Планування. Якщо план із прибутку складено на належному рівні, професійно грамотно, підприємство має змогу правильно визначити обсяг платежів у державний бюджет і суму прибутку, що залишається в його розпорядженні з метою створення фінансової бази для розвитку діяльності, необхідних витрат на розвиток соціальної сфери, матеріальне заохочення праці.

2. Якість продукції (товарів, робіт, послуг). Величина прибутку в основному залежить від попиту.

3. Резерви зростання. Постійний пошук невикористаних можливостей збільшення прибутку, що забезпечуватиме його зростання.

4. Ділова репутація. Одержувати додатковий прибуток і підвищити рентабельність підприємству дозволяє висока ділова репутація. Вчасне розрахування з постачальниками, якість та швидкість наданих товарів і послуг, прийнятна ціна – основні її показники[2,ст.58].