Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
191155.rtf
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
649.53 Кб
Скачать
    1. Порядок оголошення підприємства банкрутом. Приховане,фіктивне та зумисне банкрутство

Провадження у справах про банкрутство складається, як правило, з таких головних складових:

1)процедури встановлення факту неплатоспроможності боржника і безспірності вимог кредитора, якщо саме він ініціював порушення справи;

2)виявлення всіх кредиторів і можливих санаторів;

3)санації (якщо така можлива) чи укладання мирової угоди;

4)визнання боржника банкрутом;

5)процедури задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів боржника[12,ст.115].

Справа про банкрутство підприємства порушується на письмову заяву будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби, контрольно-ревізійної служби чи працівників підприємства до арбітражного суду за наявності відповідних підстав (формальних ознак фінансової неспроможності) [14,ст.68]. Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду зі спільною заявою[9]. Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності[9]. Справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для погашення строку[9]. Порушення справи про банкрутство здійснюється за наявності формальних ознак фінансової неспроможності боржника. Вітчизняне законодавство виділяє дві такі ознаки:

1)неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспроможним, якщо він неспроможний виконати свої платіжні зобов'язання, строк оплати яких настав. Зовнішньою ознакою неплатоспроможності боржника є припинення ним будь-яких платежів;

2)загроза неплатоспроможності[3,ст.59]. Боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності, якщо він передбачає неможливість виконати платіжні зобов'язання своєчасно. З формального боку, загроза неплатоспроможності виявляється на підставі аналізу оперативного фінансового плану боржника.

Законодавства про банкрутство переважної більшості країн виділяють ще одну, третю ознаку фінансової неспроможності - перевищення заборгованості підприємства над вартістю його активів (майна) [7,ст.45]. Неплатоспроможність такого підприємства настає з настанням строків виконання зобов'язань. Не пізніше, ніж на п’ятий день з дати подання заяви суд має призначити арбітражного керуючого-розпорядника майна, який жодним чином не є кредитор, а розпорядок майна призначається на строк не більше шести місяців.

До головних обов’язків розпорядника майна належать: розгляд разом з посадовими особами боржника заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника; ведення реєстру вимог кредиторів; повідомлення кредиторів про результати розгляду їхніх вимог боржником та включення визнаних вимог до реєстру вимог кредиторів; ужиття заходів для захисту майна боржника; виявлення ознак фіктивного банкрутства чи навмисного доведення до банкрутства; надання арбітражному суду та комітету кредиторів звіту про свою діяльність, відомостей про фінансове становище боржника, пропозицій щодо можливості відновлення його платоспроможності[9]. На підготовчому засіданні, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви щодо порушення справи про банкрутство, суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника та обґрунтованість заяви кредитора про наявність і безспірність боргу та неплатоспроможність боржника[7,ст.56]. У разі звернення до суду самого боржника на підготовчому засіданні розглядаються ознаки його реальної або потенційної неплатоспроможності. За браком пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами, а також у разі недосягнення домовленості про укладення мирової угоди арбітражний суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру[7,ст.57]. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців[4,ст.58]. У деяких випадках Арбітражний суд може продовжити цей термін іще до шести місяців[4,ст.58]. Цією ж постановою арбітражний суд призначає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію).

Після визнання боржника банкрутом, з рішення арбітражного суду, власників або в інших передбачених законодавством випадках відкривається ліквідаційна процедура. Ліквідаційна процедура - це задоволення вимог кредиторів через продаж майна та ліквідацію юридичної особи боржника[9].

У практиці господарювання досить часто можна зіткнутися з підприємствами, які фактично є фінансово неспроможними, однак, з певних мотивів приховують цю обставину. В даному випадку можна говорити про наявність прихованого банкрутства. З іншого боку, ряд суб'єктів господарювання, переслідуючи певні цілі, можуть зумисне оголосити себе банкрутами, не будучи такими. При цьому має місце фіктивне банкрутство. Для багатьох державних підприємств характерною є ситуація, коли службові особи зловмисно або за своєї халатності доводять суб'єкт господарювання до фінансової кризи та до банкрутства. Для запобігання вказаних негативних проявів Кримінальним кодексом України встановлено покарання, якщо підприємці чи відповідальні службові особи вдаються до них.

Приховане банкрутство − навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних[11,ст.99]. Мотивами та цілями прихованого банкрутства є навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних; спроба одержати банківський кредит для покриття заборгованості чи привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства; прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від держави чи інших замовників і т.д[4,ст.78].

Умисне банкрутство − це умисне доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності через здійснення з корисливих мотивів власником або посадовою особою підприємства протиправних дій або через невиконання чи неналежне виконання своїх службових обов'язків, що завдало істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів[4,ст.79].