11. Підручники я.А. Коменського.

Коменський склав багато підручників. Найбільш відомими з них виявились два: “Відкриті двері мов і всіх наук“ (1631) та “Видимий світ у малюнках“ (1654).

“Відкриті двері мов і всіх наук“ – підручник для вивчення латинської мови. У ньому подано 8 тис. латинських слів і біля 1 тис. речень та оповідань. У цьому підручнику Коменський вперше запропонував вивчати іноземну мову одночасно з ознайомленням дитини з доступними їй знаннями з різних сфер. Ця книга при­несла Коменському світове визнання і славу. Її назвали золотою.

“Видимий світ у малюнках“ представляє собою ілюстровану дитячу енциклопедію початкових знань. Підручник складений у відповідності з пансофічними ідеями Коменського (написаний у Шарош-Патоці коли він створював пансофічну школу) і є прик­ла­дом реалізації принципу наочності. У ньому поміщено 150 ста­тей про навколишній світ, кожна з яких супроводжується малюнком.

Цей підручник – перша у світі ілюстрована книга для дітей. Вона була перекладена на багато мов світу, довго служила у якості підручника для початкового навчання. Вперше була видана на Україні на початку XIX ст.

11. Дидактичні погляди я.А. Коменського.

Я.А.Коменський — загальновизнаний батько дидактики. Вказавши, що виховання людини потрібно починати з освіти, Коменський розробив закінчену теорію навчання – дидактику, або як він пише у передмові до “Великої дидактики“: “універсальне мистецтво всіх вчити всьому легко, швидко, ґрунтовно, притому вчити так, щоб неуспіху бути не могло“. Серед багатьох дидактичних проблем, які розробив Коменський, можна виділити найголовніші.

Він намагається проаналізувати співвідношення дидактики і методик окремих предметів: «Деякі поставили за мету написати скорочені посібники для легшого викладання тільки тієї чи іншої мови. Інші вишукували швидші і коротші шляхи, щоб швидше навчити тієї чи іншої науки... Ми обіцяємо Велику дидактику, тобто універсальне мистецтво всіх вчити всього». Дидактика, на його думку, дає методикам викладання окремих дисциплін керівні положення і правила. Разом з тим, часткові методики є опорою для дидактики. Коменський неодноразово підкреслював ту обставину, що навчання передбачає спільну діяльність учителя і учнів, при цьому він відрізняє навчання як форму діяльності учителя від учіння як форми діяльності учня.

Важливим є питання про суть і завдання освіти. Багато уваги Коменський надавав проблемі визначення змісту освіти. Він виступав за енциклопедичність, посильність, доцільність змісту навчання. Він пропонував концентричний спосіб розміщення навчального матеріалу. Виступаючи за єдність і наступність усіх типів шкіл, Коменський писав: “У перших двох школах все буде викладатися у більш загальних рисах, а в наступних – все більш детально і чітко“.

Шкільна освіта повинна бути універсальною. В дидактичному вченні Коменського одне з найважливіших місць займає питання про загальні принципи навчання. Він не тільки вказав на необхідність керуватися ними в навчанні, але і розкрив сутність таких принципів навчання, як наочності; свідомості і активності в навчанні; систематичності і послідовності; вправ і міцного засвоєння знань і навичок; посильності навчання.

Дидактичні положення Коменський ґрунтує, передусім, на сенсуалістичній основі, тому найголовнішим принципом вважає принцип наочності. Він першим у світі теоретично обґрунтував і детально розкрив цей принцип, хоч на емпіричному рівні його застосовували й інші педагоги.

З цього принципу виводить “Золоте правило дидактики“.

Принцип свідомості і активності навчання. Коменський вважав основною умовою успішного навчання розуміння сутності предметів і явищ. Він говорить, що вчити розуміти речі, але не вчити разом з тим, діяти є вид фарисейства. При вивченні явищ слід підводити учнів до усвідомлення причин цього явища.

Принцип послідовності і систематичності. Послідовність і систематичність в першу чергу торкаються таких питань: яким чином розподіляти матеріал, щоб не порушити логіку науки; з чого починати навчання і в якій послідовності будувати його; як встановити зв’язок між новим і вже вивченим матеріалом тощо. Виходячи з цього, Коменський приходить до висновку, що навчання повинно вестись послідовно.

Принцип вправ і міцності засвоєння знань. Показником повноцінності знань і навичок є не лише ступінь їх усвідомлення, але й те, наскільки глибоко, ґрунтовно і Міцно засвоїли учні ці знання і навички. Цьому важливому завданню навчання і виховання спеціально служать вправи і повторення, що проводяться систематично.

Одним з центральних питань в дидактиці Коменського є питання про методи навчання. 3 точки зору успішності навчання Коменський надає особливого значення використанню таких методів, які забезпечують свідоме, легке, ґрунтовне засвоєння матеріалу, що вивчається.

З точки зору ґрунтовності навчання важливими є вказівки Коменського про самостійну роботу учня і про виконання необхідних записів. На особливу увагу в теорії навчання Коменського заслуговує його вимога того, щоб в процесі навчання була врахована обдарованість учня і щоб метод навчання повністю відповідав завданню розвитку цієї обдарованості в потрібному напрямку.

11. Педагогічні ідеї Д. Локка. Теорія "виховання джентльмена" в педагогічній спадщині Д. Локка.

12. Ідея природовідповідності та "вільного виховання" Ж.Ж. Руссо.

13. Вікова періодизація та система виховання дітей за Ж.Ж. Руссо.

14. Життя та педагогічна діяльність Й.Г. Песталоцці.

15. Теорія елементарної освіти Песталоцці.

16. Науково-педагогічна діяльність А. Дістервега. Основні принципи виховання в педагогічній теорії А. Дістервега.

Видатний німецький педагог Фрідріх Вільгельм Адольф Дістервега (1790-1866) є прогресивним представником німецької буржуазно-демократичної педагогіки середини XIX століття.

Він народився в невеликому промисловому місті Зіген в Вестфалії в сім'ї чиновника-юриста. У 1808 році він вступив до Герборнскій університет, де вивчав математику, філософію і історію, а потім перевівся в Тюбінгенський університет, де закінчив курс у 1811 році і пізніше отримав ступінь доктора філософії.

Виступи Дістервега та громадськості змусили уряд видати в 1859 році циркуляр, значно послаблює силу регулятивов. Прогресивну суспільно-педагогічну діяльність Дістервега вів до останніх днів свого життя. Він помер в 1866 році, захворівши на холеру.

Сутність виховання, його цілі та основні принципи.

Дістервега виступив із захистом ідеї загальнолюдського виховання, виходячи з якої він боровся проти станового і шовіністичного підходу до вирішення педагогічних проблем. Завдання школи полягає, на його думку, в тому, щоб виховувати гуманних людей і свідомих громадян, а не «істинних пруссаків». Любов до людству і своєму народу повинна розвиватися у людей в найтіснішому єдності. «Людина - моє ім'я, німець - моє прізвисько», - говорив Дістервега.

Найважливішим принципом виховання Дістервега вважав слідом за Песталоцці природосообразно. Природосообразно виховання в його трактуванні - це слідування за процесом природного розвитку людини, це врахування вікових та індивідуальних особливостей школяра. Він закликав вчителів ретельно вивчати своєрідність дитячої уваги, пам'яті, мислення; він бачив у психології «основу науки про виховання ». Великою заслугою Дістервега є його ставлення до педагогічного досвіду як джерела розвитку педагогіки. Він вказував на необхідність вивчення масової практики виховання дітей та роботи майстрів педагогічної праці.

В доповнення до принципу природосообразно Дістервега висунув вимогу про те, щоб виховання носило культуросообразний характер. Він писав, що «при вихованні необхідно брати до уваги умови місця і часу, в яких народилася людина і належить йому жити, одним словом, всю сучасну культуру в широкому і всеосяжну сенсі слова ...». Але ідеалістична трактування природи людини і самого ходу історичного розвитку перешкодила Дістервега прийти до повного розуміння соціальної суті виховання. Але важливо, що він відійшов від індивідуалістичної трактування принципу природосообразно, властивої Руссо, і підкреслив необхідність встановлення тісного зв'язку між вихованням і духовним життям суспільства.

Одним з основних вимог, які сучасна дійсність висуває перед вихованням, має бути, на думку Дістервега, розвиток в дітях самодіяльності. Але у підростаючого людини воно набуває позитивне значення лише в тому випадку, якщо буде спрямована на досягнення певної мети, що становить об'єктивну сторону виховання.

Вищу мета виховання Дістервега визначав як «самодіяльність на служінні істині, красу і добру ». За всієї невизначеності цього формулювання в ній містяться прогресивні ідеї. Дістервега порушував у навчанні прагнення вести вихованців до прогресивних ідеалам. На відміну від Гербарт він вважав, що істина, добро і краса є історично мінливими поняттями. «Істина, по словами Дістервега, знаходиться у вічному русі разом з людським родом. Ніщо не постійно, крім зміни ».

Велике місце відводив Дістервега в освіті дітей вітчизняної історії та географії, рідної мови та літератури. Особливо високо цінував він природні та математичні науки, в яких бачив важливий засіб інтелектуального розвитку дітей, і вважав, що ці науки повинні викладатися в усіх типах загальноосвітньої школи. При цьому він наполягав, щоб природознавство і математика в належній мірі озброювали учнів необхідними знаннями, готували їх до практичної діяльності.

В початковій школі, на думку Дістервега, необхідно приділяти основну увагу прищеплення навичок, розвитку розумових сил і здібностей і вмінню самостійно працювати над засвоєнням навчального матеріалу. Вчитель повинен звернути особливу увагу на розвиток усіх органів чуття дітей шляхом наочного навчання. У середній школі «поступово висувається вперед і матеріальна мета» -- озброєння учнів різнобічними і глибокими науковими знаннями. Дістервега вимагав розширити навчальний план початкової школи, включивши в нього природознавство, первоплодів фізики, практичної геометрії, географії. Він був палким захисником реального освіти в середній школі і засуджував сучасні йому класичні гімназії. Дістервега створив дидактику розвиваючого навчання, її основні вимоги він виклав у вигляді 33 законів і правил навчання. Він насамперед наполягав на тому, щоб навчати природосообразно, відповідно до особливостей дитячого сприйняття. Від прикладів треба йти до правил, від предметів і конкретних уявлень про них - До позначає їх словами. Надаючи такого великого значення ознайомленню дітей з предметами, безпосередньо доступними їх органам почуттів, Дістервега в той же час підкреслює необхідність продумування й усвідомлення дитиною всього чуттєво сприймається ним матеріалу. Наочне навчання у нього пов'язано з правилами «від близького до далекого», «від простого до складного», «від більш легкого до більш важкого »,« від відомого до невідомого ». Ці правила, які свого час ще були сформульовані Коменського, Дістервега піддає подальшої розробці, справедливо застерігаючи педагога від їх формального застосування. Велике значення Дістервега надає свідомому засвоєнню матеріалу, що вивчається. Одним з показників такого засвоєння є здатність учнів ясно і чітко викласти з нього головне. Багато Дістервега уваги приділяє закріплення матеріалу. Він висуває правило: «Піклуйся про те, щоб учні не забували того, що вивчили» - і радить повертатися до пройденого так часто, щоб воно не могло зітреться в пам'яті. «Не поспішай при вивченні основ »- свідчить одне з його правил.

Успішне навчання, за справедливим твердженням Дістервега, завжди носить виховує характер. Воно не тільки розвиває розумові сили дитини, але і формує всю його особу: його волю, почуття, поведінку.

Величезне значення Дістервега надавав систематичної роботи вчителя над собою. Звертаючись до вчителя, він пише: «Ти лише до тих пір здатний сприяти утворенню інших, поки продовжуєш працювати над власним освітою ... »Він давав вчителям ряд цінних порад щодо їх самоосвіти, рекомендував їм у першу чергу прийматися за праці, пов'язані з їх навчальним предметом, і в той ж часу зазначав, що вчителю треба знати історію, літературу, а також всі час стежити за знову виходять роботами з педагогіки, психології та методикою. Він надавав великого значення озброєння вчителів практичними педагогічними вміннями та навичками.

Головну мету виховання він вбачав у гармонійному розвитку всіх можливих задатків людини для “служіння істині, красі i добру“. Досягнення цієї головної мети, на думку Дістервега, відбувається через самодіяльність.

Дістервег вважав, що правильно і розумно організоване виховання повинно будуватися з урахуванням трьох принципів: природовiдповiдностi, культуровiдповiдностi та самодіяльності.

Принцип природовiдповiдностi виховання розглядав як головний і пояснював його як необхідність здійснювати виховання у строгій відповідності до природного розвитку дитини з урахуванням її вікових та індивідуальних особливостей.

Принцип культуровiдповiдностi означає, що природовідповідне виховання треба узгоджувати ще й з конкретними соціально-історичними умовами життя дитини, з духовним життям суспільства. Дитину потрібно виховувати для даного часу і у відповідності до умов життя даного народу, враховувати всю культуру у широкому смислі й, особливо, культуру країни, яка є батьківщиною для дитини.

Принцип самодіяльності полягає у необхідності розвитку дитячої творчої активності, ініціативності, що передбачає вільне самовизначення особистості, сприяє розвитку всіх задатків дитини. Спираючись на ці принципи, Дiстервег створив дидактику розвиваючого навчання, зробивши наступний крок у розвиту започаткованої Песталоццi ідеї розвиваючого навчання.