6. Загальна характеристика культури і освіти епохи Середньовіччя. Система шкіл у Західній Європі цього періоду.

Середньовіччя займає період всесвітньої історії,що слідує за історією стародавнього світу і передує новій історії. Єпоха середньовіччя поділяється на три періоди: перший період( кінець v –перша половина 11ст) є перехідним від античності і варварства до феодальної епохи якому характерний економічний занепад. Другий період – ( друга половина 11- 12ст) час розквіту середньовічного феодального суспільства,поширення освіти та культурного розвитку. Третій період – ( 14- 5ст) час зміцнення феодальної манархії і послаблення впливу церкви появи наукових дослідних і початок епохи Відродження. Період Середніх віків займає 5- 15 ст,у сучасній історичній науці його назвали епохою феодалізму, у рамках якої почав закладатися фундамент європейської цивілізації.У Середніх віків вже не рабовласник і раб ,а феодал і залежний селянин представляли основні класи тогочасного суспільства.Велику роль у житті народів середньовічної Європи відігравали церква та релігія,які жорстко контролювали діяльність людини протягом життя ,постійно впливаючи на її свідомість та поведінку. Середньовічна церква була зіткнена з протиріч.Вона мала великий позетивний вплив на духовне життя суспільства, сприяла зміцненю єдності європейських народів,залучення їх до морально- етичних цінностей. Разам з тим християнська церква частково пригнічувала народну культуру,корені якої сягали у язичницькі часи,переслідувала іновірців та інакодумців,гальмувала розвиток науки. Освіта в ті часи була практично монополією духовенства.монастирі охороняли й переписували не тільки християнські книги,а й твори античних філософів,письмеників.

7. Лицарська система виховання.

Слабкий розвиток військової техніки, постійні збройні сутички між сусідами-феодалами викликали до життя особливий тип військово-фізичного, лицарського виховання. Лицарство Середньовіччя не мас жодних спільних рис з тим романтичним образом шляхетного розумного ввічливого лицаря, захисника жіночої гідності, який склався в художній літературі. Жадібні, малоосвічені, жорстокі феодали жили за рахунок експлуатації селян та військових пограбувань. Вони з презирством ставилися до всіх видів праці, в тому числі й розумової.

Лицарі створили для своїх дітей систему світського виховання, в якій "семи вільним мистецтвом" шкільної освіти протиставлялись "сім лицарських добро чинностей'. Саме вони і являли собою зміст виховання та навчання хлопчиків. До цієї системи виховання належали: верхова їзда, плавання, стріляння з лука, кидання списа, фехтування, полювання, гра в шахи, вміння складати вірші, співати й грати на музичних інструментах.

Феодали готувалися до військової служби з дитячих років. Спочатку сини феодалів навчалися умінню їздити верхи та володіти зброєю, а потім вони відряджались до замку свого сеньйора. Там хлопець спочатку виконував обов'язки пажа при господині маєтку (від 7 до 14 років), а потім ставав зброєносцем господаря, беручи участь у військових походах. У віці 18-20 років юнака-феодала посвячували у лицарі. Йому вручали шпори та меч під час особливої церемонії, на якій були присутні родина та гості. Але на цьому навчання військовій справі не закінчувалось. Воно продовжувалось і під час війни, і в мирні роки.

8. Я.-А. Коменський - фундатор наукової педагогіки. Його роль у становленні педагогіки як науки, дидактичні погляди.