
- •Предмет, завдання та джерела вивчення історії педагогіки.
- •Підходи до виникнення виховання в людському суспільстві.
- •Виховання у первісному суспільстві. Ініціації - система випробувань для підлітків.
- •Виховання у Давній Греції (Спарта, Афіни).
- •Давньогрецькі філософи про шляхи формування людської особистості (Платон, Аристотель, Демокрит)
- •Загальна характеристика культури і освіти епохи Середньовіччя. Система шкіл у Західній Європі цього періоду.
- •Лицарська система виховання.
- •Життя та педагогічна діяльність я. А. Коменського.
- •Світогляд я.А. Коменського та його завдання виховання особистості.
- •Принцип природовідповідності. Вікова періодизація та система шкіл за Коменським.
- •Я.А. Коменський про школу і вчителя ("Велика дидактика").
- •Класно-урочна система я.А. Коменського ("Велика дидактика").
- •Підручники я.А. Коменського.
- •Дидактичні погляди я.А. Коменського.
- •Дидактика Дістервега - дидактика розвиваючого навчання.
- •Народно-педагогічні уявлення праукраїнців трипільської культури.
- •Виховання у східних слов'ян.
- •Педагогічні ідеї в літературних пам'ятках Київської Русі.
- •Основні етапи розвитку української етнопедагогіки.
- •Народна педагогіка - основа наукової педагогіки.
- •Ушинський про значення праці у вихованні людини ("Праця в її психологічному і виховному значенні").
- •Ушинський про підготовку вчителя.
- •Внесок к.Д.Ушинського у розробку теорії навчання та початкової освіти. Дидактичні погляди.
- •Внесок о.В.Духновича у становлення української педагогіки. Ідея .Народності у вихованні.
- •Педагогічні погляди і громадська діяльність т.Г.Шевченка. Освітньо-виховний ідеал.
- •Ідея національного виховання с. Русової.
- •М.Грушевський про українську школу.
- •Українська школа в перші роки Радянської влади (1918 - 1930 рр.).
- •Внесок г.Г.Ващенка у становлення національної школи та педагогіки. Погляди видатного вченого щодо системи освіти в незалежній українській державі.
- •Проблема виховного ідеалу в працях г.Г.Ващенка. Виховний ідеал української національної педагогіки.
- •Життя і педагогічна діяльність а.С. Макаренка.
- •А.С.Макаренко - класик педагогіки, новатор, видатний педагог-практик. А.С.Макаренко про зміст, методи виховання, виховання особистості в колективі.
- •Педагогіка а.С. Макаренка як наука про формування людини.
- •Теорія та практика колективного виховання а.С. Макаренка.
- •Макаренко про поєднання навчання з продуктивною працею ("Педагогічна поема").
- •Макаренко про сімейне виховання дітей ("Книга для батьків").
- •Макаренко про формування вчителя-вихователя та його педагогічну майстерність.
- •В.О.Сухомлинський - видатний український педагог, засновник гуманістичної новаторської педагогіки. Педагогічна діяльність і літературна спадщина.
- •Життя та педагогічна діяльність в.О. Сухомлинського. Гуманізм, народність як основні принципи педагогічної етики.
- •В.О. Сухомлинський про розумове виховання школярів.
- •Сухомлинський про навчання та виховання дітей 6-річного віку ("Серце віддаю дітям").
- •Сухомлинський про формування гуманістичної особистості.
- •Сухомлинський про методи та засоби виховання
- •Сухомлинський про патріотичне виховання підростаючого покоління.
- •В.О. Сухомлинський про сімейне виховання.
- •Відродження національної системи виховання, школи і педагогіки в період становлення незалежної України у кінці XX- початку XXI ст.
- •Утвердження національного виховання в Україні на сучасному етапі ("Концепція національного виховання").
- •Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів про мету, зміст, основні принципи, напрями та форми виховання школярів.
Виховання у Давній Греції (Спарта, Афіни).
Давня Греція в епоху рабовласництва була країною, що складалася із кількох невеликих рабовласницьких держав (полісів). Найважливішими із них були Лаконія з головним містом Спартою і Аттіка - з Афінами. У них формувалась особливі системи виховання- Спартпнська й Афінська(5ст до н.е),продовжені потреби суспільного устрою того часу.Грецьке письмо походить від фінського.Греки вперше почали писати зліва на право на пергаменті й папірусі.
У Спарті виховання мало військово-фізичний характер. Його головним завданням була підготовка мужнього, фізично розвиненого, здорового, загартованого й витривалого воїна - захисника земельної аристократії. Виховання було державним і суворо контролювалося з перших днів народження дитини: новонароджених оглядали у спеціальному місці (лесха) і повертали батькам лише здорових дітей. З семи років хлопчиків, які до цього жили вдома, віддавали у державні навчально-виховні заклади (агели), в яких вони перебували до 18 років під наглядом вихователів-педономів. В агелах вихованців привчали зносити голод, холод і спеку. Вони спали на земляній підлозі, отримували на рік тільки один плащ, погано харчувалися. Майже весь час їх тренували зі стрибків, бігу, метання списа та диска, боротьби, а на дозвіллі вони розважалися військовими іграми, вчилися співати і грати на музичних інструментах. Юнаків 18-20 років об'єднували в групи ефебів, у яких вони відбували військову службу. Дівчата також проходили військово-фізичну підготовку, щоб разом з дорослими жінками під час воєнних походів чоловіків тримати в покорі рабів і охороняти місто-державу.
Отже,система виховання в Спарті було однобічною спрямовано на фізичний розвиток і загартування молоді.
Афінська система виховання дещо відрізнялася від спартанської. Тут виховання мало індивідуальний характер. Афіни прагнули до поєднання розумового, морального, естетичного та фізичного розвитку. Метою виховання була гармонійно розвинена, досконала внутрішньо і зовнішньо особистість. До семи років хлопчиків і дівчаток виховували в сім'ї. Відтак хлопчиків навчали в школах, а дівчатка здобували домашнє, сімейне виховання під наглядом матерів або інших жінок. Виховання дівчат було обмеженим і замкнутим, вони перебували здебільшого в окремих частинах житлових приміщень (гінекеях). Школи були платними, а тому не для всіх доступним. . Навчання дітей із заможних родин полягало у поєднанні розумового, фізичного, морального і естетичного виховання; трудового виховання дітей не існувало, оскільки фізична праця вважалась обов'язковою тільки для рабів. Хлопчики 7-14 років навчалися у приватних школах граматистів і кіфаристів (музики). Юнаки 17-18 років з родин найзаможніших аристократів виховувались у гімнасіях (гімназіях), в яких вони вивчали філософію, політику, літературу та займалися гімнастикою. Отже, система афінського виховання була різнобічною та орієнтувалась на формування гармонійно розвивати людину.
Давньогрецькі філософи про шляхи формування людської особистості (Платон, Аристотель, Демокрит)
Перші педагогічні теорії зародилися в Афінах. Найвидатніші філософи того часу були одночасно і виразниками педагогічних ідей античного світу. Платон (427—347 до н.е.) — видатний давньогрецький філософ, об'єктивний ідеаліст, ідеолог рабовласницької аристократії, учень Сократа. У творах «Держава», «Закони» він накреслив проект нової системи виховання дітей і молоді в рабовласницькій державі. За його теорією, діти з 6-річного віку повинні виховуватись на «майданчиках» біля храмів, де жінки-виховательки, призначені державою, розвивали їх за допомогою ігор, казок, пісень, бесід. Для дітей 12—16 років існувала школа фізичного виховання — палестра — з гімнастичними вправами.. Для юнаків з 18 до 20 років існувала ефебія — посилена військово-гімнастична підготовка. З 20 років юнаки, які не виявили здібностей до наук, ставали воїнами. З 21 до 30 років ті, що залишилися, вивчали такі науки, як арифметику, геометрію, астрономію і музику. Виховання жінок, на думку Платона, повинно бути таким, як і в Спарті. Щодо виховання рабів, то Платон рекомендував ставитись до них суворо, не ніжити, а за будь-які вчинки карати, об'єднувати в різномовні групи, щоб вони не спілкувалися між собою.
Отже, педагогічна система Платона була побудована в інтересах рабовласників, ігнорувала інтереси народу, не брала до уваги виховання рабів. Він з презирством ставився до фізичної праці, вважаючи, що для дітей рабовласників трудове виховання не потрібне. Проте Платон запропонував декілька цінних ідей, зокрема: виховання дітей дошкільного віку, фізичне виховання, розширення програми навчання, створення державної системи виховання, освіта для дорослих і самовдосконалення людини протягом життя.
Аристотель (384—322 до н.е.) — учень Платона, давньогрецький філософ і педагог, автор наукових праць в галузі філософії, політики, етики, естетики, природознавства. Він був вихователем О. Македонського. Мета виховання — розвинути в людині вищі якості душі — розумову і вольову. Виховання повинно здійснюватись державою, яка визначить мету, завдання і зміст виховання і навчання. Аристотель запропонував вікову періодизацію дітей: від народження до 7 років; від 7 до 14 років (початку статевої зрілості); від початку статевої зрілості до 21 року. Така періодизація, на думку Аристотеля, відповідає природі людини. Від 7 до 14 років діти повинні відвідувати державні школи, в яких вони могли б займатись фізичними вправами, вчитися читати, лічити та розумітись в музиці. Від 14 до 21 року підлітки та юнаки здобувають в школах середню освіту, яка включає знання з літератури, історії, філософії, математики, астрономії, музики. Такий зміст виховання і освіти Аристотель радив переважно для дітей чоловічої статі, а для жінок програму навчання обмежував.
Демокрит (460—370 до н.е.) — давньогрецький філософ-матеріаліст. Він створив атомістичну теорію, визнавав пізнання світу. В своїх працях багато уваги приділив проблемам виховання. Демокрит відстоював принципи природовідповідності, гармонійного розвитку людини; великого значення надавав трудовому вихованню дітей і молоді, моральним вправам у їх поведінці. Мета виховання, на думку Демокрита, — підготувати молодь до реального життя на землі. Основою виховання він вважав оволодіння знаннями про природу. Отже, педагогіка зародилась у системі філософських знань і довго входила до складу філософії, доки не виокремилась у самостійну науку.