11. Життя та педагогічна діяльність в.О. Сухомлинського. Гуманізм, народність як основні принципи педагогічної етики.

Василь Олександрович Сухомлинський (28 вересня 1918, с. Омельник (нині Онуфріївський район Кіровоградської області) — 2 вересня 1970) — український педагог, публіцист, письменник, поет.Народився в сім'ї сільського теслі. Після закінчення школи селянської молоді вступив до Кременчуцького медичний технікум. У 1939 році з відзнакою закінчив Полтавський педагогічний інститут. Працював учителем української мови і літератури в сільських школах Онуфріївського району Кіровоградської області.

Учасник Великої Вітчизняної війни. У липні 1941 року призваний в Червону Армію. У званні молодшого політрука воював на Західному і Калінінському фронтах, брав участь в Смоленськом бої і битви під Москвою. У січні 1942 року був тяжко поранений осколком снаряда під саме серце. Дивом вижив і після виписки з уральського госпіталю з 1942 по 1944 роки працював директором школи селища Ува Удмуртської АРСР. Повернувшись на батьківщину, дізнався, що його дружина, що брала участь в партизанському підпіллі, з малолітнім сином були вбиті німецькими окупантами.

З 1944 року - завідувач Онуфріївським районним відділом народної освіти. З 1948 року до останнього дня свого життя працював директором середньої школи селища Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області Україна. У 1955 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Директор школи - організатор навчально-виховного процесу».

ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Сухомлинський створив оригінальну педагогічну систему, що грунтується на принципах гуманізму, на визнанні особи дитини вищою цінністю, на яку повинні бути орієнтовані процеси виховання і освіти, творча діяльність згуртованого колективу педагогів-однодумців і учнів. Комуністичне виховання Сухомлинський розумів як формування «мислячих осіб», а не слухняних виконавців партійних команд.

Сухомлинський розробив комплексну естетичну програму «Виховання красою». Його система протистояла авторитарному вихованню і критикувалася офіційними педагогічними кругами за «абстрактний гуманізм».

У цілісному вигляді погляди Сухомлинського представлені в «Етюдах про комуністичне виховання» (1967) та інших творах. Його ідеї втілені в практиці багатьох шкіл. Були створені Міжнародна асоціація В. А. Сухомлинського і Міжнародне об'єднання дослідників Сухомлинського, педагогічний музей Сухомлинського в Павлиській школі (1975).

Сухомлинський - автор близько 30 книг і понад 500 статей, присвячених вихованню і навчанню молоді. Книга його життя - «Серце віддаю дітям» (Державної премії УРСР - 1974, посмертно). Його життя - виховання дітей, особи. В умовах тоталітарної системи він виховував у дітях почуття гідності, виховував громадянина.

Переконання педагога, що школа повинна стати не лише місцем передачі досвіду поколінь, а й «майстернею гуманності», підтверджувалося впевненістю, що без виховання широкого й повного діапазону почуттів не може бути повноцінної людини. В книзі «Народження громадянина» читаємо: «Турбота про гармонійний розвиток моралі, розуму, почуття, про виховання благородного серця, чистоту всіх духовних поривань і прагнень є сутністю виховання нової людини».

Гуманізм, народність: Глибоке поєднання вченим наукової педагогіки (як навчати та виховувати дітей) з ідеями народного виховання (народним дитинознав- ством, деонтологією, дидактикою, козацькою педагогікою та родинним вихованням) привело до створення системи із складовими компонентами (системний підхід), які об´єдналися в єдине ціле - гуманістичну, демократичну педагогіку з активним використанням ідей народної педагогіки (народної мудрості, народної моралі, національних та загальнолюдських цінностей).

Гуманістичні основи педагогічної системи:

1) Виховання дитини повинно бути спрямоване на окультурення її потреб.

2) Ідеал культурних бажань людини, які необхідно виховувати, - потреби у праці, у творінні добра, у красі.

3) Щоб виховати дитину, необхідно створити у неї чутливість до виховання (потребу бути хорошою), створити для неї «радість буття», сформувати почуття власної гідності.

4) Умовою успішного виховання, з якої воно повинно починатися, є створення атмосфери успіху, що є відправною його основою. Абсолютна перевага позитивних стимулів і реакцій на поведінку дитини над негативними.

Загалом виховання гуманності, на думку педагога, починається з виховання любові до всього живого, до матері, бабусі, рідних. У книгах “Серце віддаю дітям ”, “Народження громадянина” , “Павлиська середня школа” педагог розкриває конкретні форми становлення гуманної поведінки дітей. Серед них: створення лікарень для пташок і тварин, допомога немочним, участь в естетизації школи тощо. Формування гуманізму дітей сприяло також створення галереї портретів матерів найвідоміших людей світу. У програмі роботи школи поряд із загальними категоріями етики(моральний ідеал, гідність, чесність, працьовитість, справедливість) достатньо реалізуються й такі, як щастя, радість, совість, співчуття, духовність. Саме останні і відображають зміст гуманності як інтегральної риси підростаючої особистості. Проте заслуга вченого полягає не лише в тому, що він включив ці поняття до програми, але насамперед, в реалізації цих понять у практиці роботи Павлиської школи. У школі поважали гідність дитини, оскільки без любові і поваги до вихованців за переконанням Василя Сухомлинського, будь - які розмови про гуманність і людяність стають порожнім звуком. Природно, що формування гуманності школярів здійснювалося у Павлиші шляхом використання “Хрестоматії моральних цінностей людства” та “Хрестоматії з етики.”