11. Проблема виховного ідеалу в працях г.Г.Ващенка. Виховний ідеал української національної педагогіки.

Український виховний ідеал втілюється у нашій традиції. Ним, як вважає Г. Ващенко, "треба визнати той, що витримав іспит історії, найбільше відповідає психології народу та його призначенню, увійшов у психіку народних мас, відбитий у народній творчості й в творах кращих митців і письменників, що стали духовними проповідниками свого народу" (Ващенко Г., 1994, с. 104). Теоретичне обґрунтування українського виховного ідеалу започатковане К. Ушинським і розвинуте у педагогічній творчості Г. Ващенка, зокрема у його відомій праці "Виховний ідеал".

В основу своїх поглядів на ідеал українського національного виховання Г. Ващенко поклав закони віри в ідеали добра, намагання творити добро і відстоювати його на землі. Вихована на цих засадах людина у своїй поведінці керується вірою, утверджуючи її навколо себе і в самій собі: вона будує Царство Боже на землі.

Водночас людина народжується і живе як єство соціальне, у конкретному національному середовищі, належить до певної спільноти, що вирізняється серед інших спільнот особливим енергетичним полем, своєю мовою, культурою, зв'язками з минулим, звичаями і обрядами і яка зветься нацією. Саме звідси, з походження людини, починається для неї поняття свого етносу, народу, нації. Звідси — її коріння.

Таким чином, ідеал українського виховання ґрунтується на двох головних цілях: служіння Богові та служіння своїй нації.

Бог — це абсолютна Правда, Любов, Справедливість, Краса тощо. Нація — земна спільнота, в житті якої повинні реалізуватися її власні та вселюдські вартості. У контексті сказаного в попередніх розділах Бог і Україна — є поняттями, які становлять вершину системи вартостей і певною мірою визначають зміст ярусів, які розташовані нижче. У педагогічному сенсі виховний ідеал — це людина, яка служить Богові й Україні.

У своєму трактуванні виховного ідеалу Г. Ващенко спирається на виховну традицію українського народу, на етнопедагогіку. Водночас прямо чи опосередковано його погляди випливають з наукових засад духовних наставників — наших філософів, педагогів, поетів — В. Мономаха, І. Вишенського, П. Могили, Г. Сковороди, К. Ушинського, П. Юркевича, Т. Шевченка, І. Франка та ін. Така орієнтація приводить Г. Ващенка до категоричного протиставлення ідеалу українського національного виховання, з одного боку, більшовицькій його моделі, а з іншого, — націонал-соціалістичній педагогіці з її проповіддю культу сили і зневаги до людини. Виходячи з реалій нашого часу, український виховний ідеал мусить бути протиставлений також різним варіантам прагматичного виховання, яке "заземлює" людину, розв'язує руки демонічним силам у ній, веде її до деградації.

Розроблений Г. Ващенком ідеал українського виховання є синтезом вселюдського і національного. Однак, застерігає педагог, поняття Бог і Україна міняти місцями не варто. Цей ідеал відповідає українській виховній традиції та потребам сучасного виховання. Він утілений в конкретних історичних постатях та літературних образах — Святослава Хороброго, в княжих дружинниках та лицарях пізніших наших змагань, в українській сім'ї, інтелігентності українського селянина. Шляхетні елементи цього ідеалу знаходимо в народній творчості, мистецтві, у християнських засадах життя нації.