89. Романо-германська правова сім'я

Романо-германська правова сім'я — сукупність національних правових

систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, щосклалися на основі римського цивільного права і його пристосування (у поєднанні з канонічним правом, доктринальним правом університетів і

місцевих норм-звичаїв) до нових національних умов при домінуванні закону

серед інших джерел права. До зони континентального права входять правові

системи держав Європейського континенту, в тому числі Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Іспанія, Швейцарія, Португалія, Австрія, Угорщина, тяжіють до нього також латиноамериканське, скандинавське

право та право Японії. Належать до цієї сім'ї за більшістю ознак, насамперед

за техніко-конструктивним особливостями, і правові системи України, Росії,

Болгарії та деякі інші. Проте російські науковці мають тенденцію наголошувати на певній окремішності Росії. Історія розвитку романо-германської правової сім'ї Романо-германська правова сім'я зазнала кілька періодів у своєму

розвитку. Хронологічно вирізняють такі:

1. Перший етап — період звичаєвого права і писаного римського права (до XIII століття);

2. Другий етап — відродження вивчення римського права в університетах (XIII–XVIII ст.); 3. Третій етап — період кодифікації, завершення формування романо-

германської правової сім'ї як цілісного явища (XVIII — і до нашого часу) Джерела в романо-германській правовій сім'ї Для всіх правових систем романо-германської сім'ї загальними є такі джерела права: 1. нормативно-правові акти;2. міжнародні договори;3. правові звичаї;4. судова практика (судові прецеденти);5. правова доктрина;6. загальні принципи права.

90. Релігійний та традиційний тип правової системи

Релігійний тип (сім'я) правових систем - сукупність національних правових

систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на

основі релігійного тексту як основного джерела права, котре являє собою тіснепереплетення релігійних, юридичних, моральних, міфічних приписів, визнаних

державою.

Релігійний тип правових систем складається з великих груп, об'єднаних

внутрішньою подібністю (мусульманська, індуїстська, іудейська, християнська).

Основні ознаки релігійного типу (сім'ї) правових систем:

1) релігійна норма домінує в соціальному регулюванні, оскільки основним творцем

усього сущого, зокрема права, визнається Бог;

2) правова норма є частиною релігійної, становить з релігійною нормою

синкретичну єдність, не відділена від неї, а також від моральних та інших соціальних

норм;

3) релігійно-правова норма міститься у священних книгах, які є основним джерелом

права (у мусульман - Коран, Сунна, іджма, кияс; в індусів - піастри (Артхашастра) та

ін.; в іудеїв - Тора (Старий Завіт), Талмуд);

4) релігійно-правова норма застосовується в громаді (мусульманській, індуїстській,

іудейській), що тривалий час зберігалася, і, як правило, не використовується за її

межами;5) чільне місце в системі джерел права посідає доктрина, що міститься у працях

(трактатах) вчених-богословів і правознавців та спрямована на конкретизацію

тлумачених релігійно-правових першоджерел - її покладено в основу конкретних

рішень; у мусульманському праві є різноманіття напрямів тлумачення, так званих

"толків" - ханіфітський, ханбалістський та ін.; в індуїстському - тлумачення релігійних

текстів філософами і правознавцями містяться в коментарях до дхармашастр, які

зазвичай санкціонувалися державою;

6) закон (нормативно-правовий акт) визнається вторинним джерелом права, але

чимало його норм зазнали впливу релігії, тобто право, яке історично освячене релігією

і звичаєм, поєднується із сучасними правовими приписами законів і підзаконних актів;

Традиційний тип (сім'я) правових систем - сукупність національних

правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки,

що склалися на основі традицій як основних джерел права, котрі становлять

тісне переплетення моральних, звичаєво-общинних, міфічних, релігійних,

юридичних норм, визнаних державою.

Далекосхідну групу становлять правові системи Китаю, Гонконгу, Японії,

Бірми, Кореї, Монголії, країн Індокитаю, Малайзії. Китай і Японія виділяються

специфікою морально-ідеологічного підходу до права, що вплинув на правові

системи інших країн Сходу.Африканську групу становлять правові системи країн Африки і Мадагаскару

(Мальгаська Республіка), що розвиваються. Сьогодні на Африканському

континенті налічується понад 50 незалежних держав, що мають різний ступінь

економічного, політичного і соціокультурного розвитку.