1. ТДІП – система наукових знань про

об’єктивні властивості держави і права,

про основні та загальні закономірності

виникнення, розвитку та

функціонування державно-правових явищ.

Предмет ТДІП - об’єктивні властивості держави

і права, основні та загальні закономірності

виникнення, розвитку та функціонування

державних і правових явищ. Він осягає не все, а

лише фундаментальні закономірності, та

грунтується на єдності і діалектичному

взаємозв’язку держави і права.

2. Функції ТДІП – основні напрямки її

теоретичного і практичного розвитку,

виконувані в суспільстві з метою його

прогресивного перетворювання.

Функції: 1) онтологічна – виражається в пізнанні

та поясненні явищ; та в процесі державного та

правовогожиття в суспільстві. 2) евристична – виражається в глибинному пізнанні основних державно-правових явищ, та

в з’ясуванні їх тенденцій; в відкритті нових

закономірностей; в збагаченні новими

знаннями про розвиток держави і права.

3) прогностична – виражається в передбаченні

подальшого розвитку держави і права.

4) ідеологічна – розробляє фундаментальні ідеї

про шляхи прогресивного розвитку держави і

права, що впливають на правову свідомість

громадян і сусп… 5) методологічна – у

формуванні поняттєвого апарату системи юридичних наук, створенні

універсальної юридичної мови, що забезпечує

однаковість у класифікації та оцінці явищ

фахівцями різних галузей права.

6) політична – у впливі на формування

політичного курсу держави, політ. системи

сусп., та у забезпеченні їх науковості.

7) науково-прикладна – полягає у розробці

рекомендацій для практичного вирішення

завдань держ.-правового будівництва; у

підготуванні законопроектів інших нормативно-

правових актів, рішень, що виносяться

правозастосовними органами.

Методологія ТДІП – система певних

теоретичних принципів, логічних прийомів,

конкретних засобів дослідження предметних

наук. Методи: 1) загальні (притаманні всім наукам); 2) конкретні; 3) спеціальні ( стоять на зламі деяких наук). Конкретні методи в свою чергу поділяються на: - соціологічний, статистичний, формально-догматичний, конкретно-історичний,порівняльно-правовий.

3. Суспільство - об’єднання людей засноване

на діяльності взаємодії. Соц. спільнота – відносна цілісність, сукупність індивідів, яка визначається спільністю інтересів і засобів діяльності, близькістю поглядів і

вірувань. Соц. інститут – відносно-стійка сукупність норм, статусів, ролей і цінностей, яка задовольняє певну життєво-важливу суспільну потребу. З переходом до цивілізованої форми існування суспільство стає соціально-неоднорідним, в ньому складаються відносно самостійні стани, класи, в наслідок чого з’являється інститут правління.

4. Походження держави – складний

історичний процес, який складно реконструювати через відсутність

документальних свідоцтв про нього.

Теорія географічного походження. (засновник -

Шарль-Луї Монтеск’є). Ця теорія базується на

тому, що головну роль у розвитку держави

відігравали природно-кліматичні умови.

Органічна теорія. ( засновник Гербер). Держава

– це суспільний організм. Теорія насилля або завоювання. Олігархічна теорія. Вона призводить до аристократичного походження держави. Теорія неолітичної революції. Іригаційна теорія.

Багатофакторна теорія. Інцестна теорія, та інші.

Чинники виникнення держави: географічний,

технологічний, економічний, соціальний,

демографічний, зовнішнього насилля і

зовнішньої безпеки, психологічний.

5. Держава виникає внаслідок розкладання

первісно-суспільного устрою, поступового

відокремлення від суспільства верстви

вождів та наближених до них, зосередження в них управлінських функцій, ресурсів влади і соціальних привілеїв. Економічною передумовою формування держави став перехід людства від добувної економіки до нового способу господарювання — виробничої економіки. Ускладнення економічних відносин обумовило соціальну диференціацію, майнове розшарування населення. Родова община роздрібнюється на патріархальні сім'ї, які вже виступають власниками знарядь і продуктів праці. Колективна власність трансформується в

групову, а потім — у сімейну. Родова община

роздрібнюється на патріархальні сім'ї, які вже

виступають власниками знарядь і продуктів

праці. Колективна власність трансформується в

групову, а потім — у сімейну. Кровнородинні

зв'язки заміняються сусідськими. Виникають

округи, волості, які не співпадають з

родоплемінними одиницями. Однією з перших

форм територіального об'єднання людей стає

місто-держава. Основними факторами

державотворення були: послідовний розклад

родової організації влади, перехід від

колективної до приватної власності на землю,

засоби виробництва, рабів, класовий розподіл

населення.

6. Типологія – теорія про типи тих чи інших

явищ. Тип держави – це система істотних рис,

властивим всім державам, які належать певній

групі. Він характеризується: - елітою, що

перебуває при владі; - системою виробничих

відносин і форм власності; - рівнем культурно-

духовного розвитку населення держави в

цілому і особистості зокрема; - реальним,

загально-соціальним змістом політики

держави; - системою методів і засобів, які

застосовуються владою. Типи держав: 1) за

формою держави: монархія та республіка,

унітарна та федеративна; 2) залежно від

принципу побудови держави і участі в ній

установи: держава установа(патерналістська),

та держ. корпорація(партисипітарна); 3)

відповідно до типів держ. політичного режиму;

4) стосовно релігії та церкви: світські,

клерикальні, теократичні та атеїстичні; 5) за

принципом співвідношення між державою і

правом; 6) за принципом фінансування:

бюрократичні та податкові; 7) за історичним

підходом: формаційний, цивілізаційний і

технократичний.

7. Термін «держава» з’явився в ХVI ст., і в

обіг його ввів Ніколо Макіавеллі. Взагалі,

держава – це політико-територіальна,

суверенна організація політичної влади,

більшості населення або частини сусп..,

що має спец. апарат управління та

примусу; здатна за допомогою права

робити свої веління загальнообов’язковими; здійснює керівництво і управління загально-сусп. справами і виступає як суб’єкт

міжнародних відносин. Ознаки, які відрізняють державу від інших соц. явищ: - територія, відділена кордоном; - суверенітет: національний, державний та народний; - апарат публічної влади; - правова система; - монопольне право на збір податків; - держава офіційно виступає від імені всього суспільства; - держ. мова; - символіка держави; - внутрішня побудова держави; - грошова одиниця. Ознаки, які відрізняють державу від первісної соц. організації: - публічно-політична влада; -

держ. скарбниця; - територіальна організація

населення; - наявність системи

загальнообов’язкових правил поведінки, -

права. Ознаки, які відрізняють держ. від політ. Партій та громад. організацій: - народ – сукупність індивідів об’єднаних правовим зв’язком з державою; - територія – матеріальна база держави, тобто простір в межах якого

здійснюється держ. влада; - держ. влада –

організаційно оформлена політ. влада крупної

соц.. спільноти.

8. Існують такі підходи до вивчення держави:

- теологічний підхід (держава створена

Богом, а у священних книгах встановлена

Ідеальна модель влади до якої має прагнути держава); - арифметичний; - юридичний (розглядає державу в рамках юридичного позитивізму та концепції правової держави); - соціологічний(держава розглядається як офіційний представник сусп., призначенням якого є: керівництво виконання заг. справ, надання соц. послуг, арбітраж відносно різних груп сусп); техніко-кібернітичний; тощо..

Сутність держави – внутрішній зміст її

діяльності, який виражає єдність загальносоц. І

вузькокласових інтересів громадян. Аспекти

сутності держави: - Класовий аспект (захист

інтересів економ.-пануючого класу в здійсненні

організаційного примусу); - заг.-соціальний

(захист інтересів всього сусп., забезпечення

правопорядку, виконання інших заг.-соц. справ)

9. Функції держави – осн. напрями діяльності

держави, у яких відображаються та

конкретизуються її завдання і мета,

виявляється її сутність, зміст та соц. призначення у соц.-неоднорідному сусп.

Класифікація: 1. За соц. значенням діяльності

держ. функції поділяються на: - основні

(напрями діяльності держави зі здійсненням

стратегіних завдань та цілей, що стоять перед

нею у конкретний історичний період. До них

належать : функції оборони, підтримання

зовнішніх відносин, охорони правопорядку,

економ., еколог., соціальну та іншу. – неосновні

(напрями діяльності держави зі здійсненням

завдань у другорядних сферах сусп. життя. До

них належать: управління персоналом,

управління майном, забезпечення реалізації

бюджетної справи і бух. обліку,. Правосуддя і

юридичні функції, тощо. 2. За часомздійснення:

- постійні (напрями діяльності держави, що

здійснюються на всіх етапах її розвитку); -

тимчасові (напрями діяльності держави

зумовлені конкретним етапом історичного

розвитку сусп.); 3. За сферами сусп. життя:

-гуманітарні (напрями діяльності держави та її

органів із забезпеченням кожній людині

належних умов життя); - економічні (на перехід від планової до ринкової економіки і

подальший розвиток виробничих сил); -

політичні (зі створеннямумов для формування і функціонування держ. влади на засадах демократії); 4. Залежно від територіальної спрямованості:- зовнішня та внутрішня. Форми здійснення функцій держави – це спец. сторони її діяльності за допомогою яких реалізуються її державні функції, вони поділяються на правові і неправові. До правових форм належать: правотворча – відображається у діяльності з підготовки та прийняття норм.-правових актів; виконавчо- розпорядча; правоохоронна – виявляється в організації правових норм від правопорушень; правозастосовна – застосування правових норм і винесення для виконання обов’язкових індивідуально-правових рішень. Неправові форми: організаційно економ., організаційно виховна, організаційно контролююча.

10. Форма держави – порядок організації та

здійснення державної влади. Елементи: 1.

форма держ. правління – порядок

утворень і організацій вищих органів влади в державі; 2. Форма держ. устрою – порядок поділу території держави на певні складові частини і співвідношення між

ними та держ. владою вцілому; 3. Форма держ.

режиму – порядок здійснення держ. влади

певними засобами іметодами.

11. Форма правління показує хто править в

державі і хто здійснює державну владу. 1)

монархія – форма держ. правління, при

якій держ. влада

зосереджена цілком чи повністю в руках однієїї

особи чи групи осіб – монарха, як правило

передається в спадщину. Риси: наявність

одноособового правителя, династичне

спадкоємство влади, довічність правління,

відсутність будь-якої відповідальності за те як

монарх управляє країною. Конституційна

монархія – обмежена монархія, де влада

монарха законодавчо обмежена у всіх сферах

діяльності. Риси парламентарної монархії:

влада монарха обмежена у всіх сферах держ.

влади; виконавча влада реалізується урядом;

закони приймаються парламентом і їх підписує

монарх; В деяких монархічних країнах існує

двопартійна система або багатопартійна

система з однією домінуючою партією.(японія,

іспанія, швеція та інші.) 2) республіка –форма

держ. правління, при якій вища держ. влада

здійснюється представницьким

заг.-національним органом влади –

парламентом, обраним населенням на певний

строк. Особливості президентської республіки:

вибори глави держави, і його вибори є

загальними; він володіє значними

повноваженнями, самостійноформує уряд який

несе відповідальність перед ним.

Парламентська республіка: парламентом чи

спец. колегією уряд формується лише

парламентським шляхом, головою ж уряду є

лідер коаліції або правлячої партії. Якщо уряду оголошується недовір’я, це означає що він має піти у відставку. Змішана республіка в країнах, які нещодавно повалили тоталітарний

режим.(Україна, росія, болгарія).