17. Поняття та основні ознаки права земельної власності.

Поняття власності — це економічна категорія, з допомогою якої характеризуються відносини між людьми та їх колективами у процесі виробничої діяльності з приводу привласнення матеріальних благ, тобто власність — це суспільне відношення. Однак центральним моментом цього поняття є те, що відносини між окремими індивідами та їх групами складаються з приводу привласнення матеріальних благ.

Саме привласнення матеріальних благ або визнання їх «своїми» (на відміну від «чужих») є матеріальною стороною відносин власності. Разом з тим, як і будь-яке інше суспільне відношення, власність має і соціальну сторону — вона визначає характер взаємодій між людьми у процесі привласнення засобів та продуктів виробництва.

Отже, економічне відношення власності — це суспільне відношення щодо привласнення матеріальних благ шляхом усунення від них усіх оточуючих осіб (крім власника — індивіда чи колективу).

Власність — це конкретні, історично зумовлені суспільні відносини окремих індивідів та їх колективів з приводу привласнення засобів і продуктів праці шляхом усунення від них усіх інших осіб.

Економічні відносини власності у будь-якому суспільстві закріплюються з допомогою норм права і набувають характеру правовідносин. Економічний зміст власності проявляється через категорію права власності, що дає власнику свободу господарської експлуатації належних йому об'єктів, майна та інших матеріальних благ.

Право земельної власності означає панування власника над земельною ділянкою в визначених законодавством межах. Вони визначаються сукупністю наданих йому повноважень, які називаються «правом власності». Як економічна категорія власність на землю виникає з появою держави і права. З виникненням держави і права виникає право власності на землю в якості юридичної категорії, яка виступає в формі норм права, які закріплюють економічні відносини по володінню, користуванню і розпорядженню землею.

Право власності на землю має основні ознаки загального вчення про власність. Тому його можна розглядати в об'єктивному і суб'єктивному значенні. В об'єктивному значенні право власності на землю являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. В суб'єктивному розумінні право власності на землю — це сукупність повноважень власника по володінню, користуванню і розпорядженню землею. Суб'єктивне право власності незалежно від форми власності захищається законом. Держава забезпечує захист всіх суб'єктів права власності і господарювання

Відносини власності на землю в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами. Повноваження власника по володінню, користуванню і розпорядженню земельною ділянкою і є змістом права власності на землю, яке реалізується громадянами, юридичними особами і державою у відповідності з законом.

Володіння землею — означає наявність фактичного панування конкретним власником над земельною ділянкою, можливість здійснення будь-яких дій з нею, а також утримання землі у сфері господарювання цих осіб.

Користування — являє собою гарантовану правовими нормами можливість вилучення з землі корисних властивостей та можливість її господарської експлуатації та отримання прибутків від неї.

Розпорядження — визначення власником юридичної або фактичної долі землі.

Володіння, користування і розпорядження землею може здійснюватися власниками вільно, якщо це не наносить збитків навколишньому природному середовищу і не порушує прав і законних інтересів інших осіб. Обмеження права власності на землю викликане обмеженістю земельних ресурсів в природі та їх незамінністю в процесі господарської діяльності.

Обмеження права власності на землю підрозділяють на постійні та тимчасові. Постійні обмеження прав власника — це закріплені в законодавстві: обов'язки виконувати вимоги раціонального використання і охорони земель; не порушувати своїми діями права і законні інтереси інших власників, користувачів землі; виконувати особливі умови використання особливо охоронюваних територій, охоронних зон. До тимчасових обмежень відносяться обмеження на здійснення купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення; ведення будівництва з відхиленнями від існуючих норм і правил та без проекту забудівлі.