Список використаних джерел

1. Богачев Р. М. Феномен інтеграції-дезінтеграції у вимірах діалектики / Р. М. Богачев [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/natural/vkpi/fpp/2008-1/02_Bogachev.pdf.

2. Економічна енциклопедія: у 3 томах. Т.1. / Редкол.: С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр «Академія», 2000. – 864 с.

3. Киреев А. П. Международная экономика: [учеб. пособ. для студ. вузов, обуч. по направлению «Экономика» и спец. «Мировая экономика»] / А. П. Киреев. – М.: Международные отношения, 1997. – Т.1: Международная микроэкономика : движение товаров и факторов производства. – 1997. – 416 с.

4. Либман А. М. Модели экономической дезинтеграции. Интеграция и дезинтеграция / А. М. Либман, Б. А. Хейфец // Евразийская экономическая интеграция. – 2011. – №2. – С. 4–18.

5. Brou D. Political (dis)integration, rent seeking and growth[Electronic source] / D. Brou,M. Ruta.– 2007. –Mode of access: http://www.yale.edu/leitner/resources/docs/brouruta-integrowth2007.pdf.

Волкова А.¹

Проблеми інтеграційного вибору україни

Після створення СНД (1991 р.) та набуття в ній асоційованого членства Україна у 1994 р. підписала угоду про партнерство та співробітництво з Європейським Союзом. Такий полярний рух України — "з поглядом на Захід і з оглядкою на Схід" — триває вже близько 20 років.

Інтеграційний вибір будь-якої країни має щонайменше три аспекти: правовий, економічний, політичний. Для України, яка порівняно недавно здобула незалежність, ці три аспекти мають особливе значення. Правовий аспект - це збереження суверенітету і державності. Економічний – розвиток країни і добробут народу. Політичний аспект — це забезпечення цивілізаційного майбутнього українського суспільства [1].

Наразі проблема остаточного вибору свого інтеграційного шляху є визначальною і невідкладною для України. У листопаді 2013 р. на III саміті Східного партнерства у Вільнюсі очікується підписання Угоди про асоціацію, заснованої на принципах політичної асоціації та економічної інтеграції включно з поглибленою та всеохоплюючою зоною вільної торгівлі.

Якщо документ не буде підписаний, або виконуватиметься повільно й непослідовно, як виконувалися попередні домовленості з ЄС, – історичний шанс для України буде втрачено.

Водночас, країни Митного союзу (насамперед Росія) нарощують зусилля із залучення України до цього утворення, а в перспективі – до Євразійського економічного союзу. При цьому, підписаний 31 травня 2013р. Меморандум про поглиблення взаємодії між Україною і Євразійської економічною комісією керівники Митного союзу вважають першим кроком України на шляху євразійської інтеграції.

Інтеграційні проекти Брюсселя і Москви на пострадянському просторі відрізняються характером, змістом і цілями. Російська сторона заохочує Україну насамперед “енергетичними преференціями”, намагаючись створити на європейському континенті регіональну структуру на противагу ЄС. При цьому залишаються “поза кадром” проблеми забезпечення демократичного характеру розвитку країни.

На 10-й Ялтинській конференції, яка пройшла у вересні 2013 р., було запевнено у європейському виборі України. Але для цього нашій країни треба виконати низку умов, перспективи виконання яких не дуже великі [2].Загалом йдеться про виконання Україною раніше взятих на себе зобов’язань. Нереалістично очікувати виконання всіх вимог за кілька місяців і перетворення України на країну з розвинутою демократією, досконалою судовою системою і низьким рівнем корупції. Тому ЄС очікує від України відчутного прогресу, тобто конкретних дій, спрямованих на розв’язання проблем [3].

В цей час Росія в реалізації свого впливу на Україну активно застосовує заходи не лише політико-дипломатичного характеру, але й економічний та енергетичний тиск, здійснює масштабну гуманітарну експансію в українському інформаційному просторі, використовує фактор військової присутності на українській території. Найбільше занепокоєння викликає дедалі більш активне і скориговане використання РФ проросійських настроїв серед значної частини політичної еліти і громадян країни.

Визначальним для відносин сторін ЄС-Україна-РФ є конкуренція інтеграційних проектів. Реалізуючи політику “ширшої Європи”, Європейську політику сусідства, просуваючи проект “Східне партнерство”, ЄС дедалі більшою мірою входить до пострадянського регіону Східної Європи та Кавказу, який Росія вважає життєво важливою сферою своїх інтересів[4].

Попри ряд важливих кроків України у євроінтеграційному напрямі, ситуація у відносинах Києва і Брюсселя залишається складною. Низка внутрішніх проблем України гальмує просування до ЄС і створює ситуацію невизначеності стосовно підписання Угоди про асоціацію. На цей час пакет вимог ЄС виконується досить повільно. Водночас, керівництво України та його бізнес-оточення не зацікавлені у втраті повного контролю всередині країни в разі приєднання до Митного союзу, розглядаючи підписання Угоди про асоціацію як інструмент протидії зростаючому тиску Кремля. Отже, українська влада об’єктивно має зробити ряд важливих конкретних кроків для забезпечення успіху у Вільнюсі, – що кардинально змінить умови відносин як з Брюсселем так і з Москвою.