Список використаних джерел

1. Вартанова Е.Л. Коммуникационная политика России: нужен решительный шаг / Вестник Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. – 2009. – № 1 – 124 с.

2. Засурский Я.Н. Постсоциалистические СМИ в глобальном, региональном и национальном контекстах. К вопросу о переходном периоде / Вестник Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. Соколов И. А. 2009. – № 4– 127 с.

3. Соколов И. А. Развитие информационного общества в России и актуальные проблемы информационной безопасности / Соколов И. А., Колин К.К. – М.: Информационное общество, 2009, – №4– С. 98-106.

4. UNESCO Information for All Programme in Russia [Електронний ресурс]: Інтернет-портал «Information for all» – Режим доступу до матеріалу: http://www.ifap.ru/eng/general/ifapru.htm.

5. Преодоление цифрового неравенства и развитие информационного общества в России [Электронний ресурс] / Российская Газета – 2012. – Режим доступу до матеріалу: http://www.rg.ru/2012/02/10/microsoft.html.

6. Обсерватория информационного общества: российский сегмент [Электронний ресурс] / Информация для всех – 2011. – Режим доступу до матеріалу: http://www.ifap.ru/projects/observ.htm.

7. Подключение регионов к электронному правительству: лидеры и отстающие [Электронний ресурс] / МФЦ – 2011. – Режим доступу до матеріалу: http://russia-briefing.com/news/russias-e-government-project-reaches-its-first-stage.html/.

8. Чугунов А. Индекс ООН готовности стран к электронному правительству: соотнесение с правительственными данными // Информационные ресурсы России. – 2009. - №1. – С. 22-24.

Свинарчук Є.¹

Проблематика співробітництва держав brics в сфері інформаційної безпеки

Аналіз засад та перспектив розвитку інформаційної безпеки в багатосторонніх відносинах між Федеративною Республікою Бразилія, Російською Федерацією, Республікою Індія, Китайською Народною Республікою та Південно-Африканською Республікою в рамках формату BRICS, як вагомого фактору впливу на міжнародні відносини.

Концепція BRICS з`явилась на глобальному інформаційному просторі в 2001 роцідля позначення найбільш перспективних світових економік для інвестування та ведення бізнесу [1].Однак багато в чому об'єднання є результатом багаторічного радянсько-китайського двостороннього діалогу по прикордонно-територіальним питанням та проблемам безпеки що пізніше стало основою для створення Шанхайської Організації Співробітництва та, пізнішої реалізації BRICS [2].

Формально не існує такої міжнародної організації, як BRICS, а сам термін був створений «ззовні» західним фінансовим аналітиком Джимом О’Нейлом для банківської групи Goldman Sachs, і лише потім був підхоплений зазначеними державами.

На практиці BRICS – це динамічні відносини між п’ятьма державами, втілені черговими зустрічами на рівні урядів, самітами та науковими конференціями. Крім того BRICS реалізується через участь цих держав у роботі таких міжнародних організацій, як ООН, АТЕС, ШОС, ОАД та АС[3].

Разом держави BRICS займають приблизно 30 відсотків від загальної площі Землі, на якій проживає майже 3 мільярди, тобто 42 відсотки населення світу. Спільна частка ВВП та обсяг торгівлі цих держав дорівнює відповідно 18 та 15 відсоткам від світової економіки.

Нині існують багато різноманітних, часто взаємно протилежних поглядів дослідників міжнародних відносин на цей феномен [4]. Однак вже сформувались чіткі протилежні концепції аналітиків західної школи та самих держав BRICS.

Західні, переважно американські вчені вбачають в BRICS загрозу для сучасного світового політичного устрою, адже подальший розвиток їхньої співпраці може призвести підриву міжнародної фінансово-економічної системи, та ще одного поділу світу на два табори [5]. Розуміючи потенціал інтеграції цих перспективних держав, вони все ж звертають увагу на такі недоліки формату, як культурні та історичні відмінності між учасниками, слабкості Росії та ПАР, різноманітні суперечності між КНР, Індією та РФ [6]. В більшості звітах західні аналітики прогнозують крах дружніх відносин держав BRICKS.

Дослідники, що представляють країни BRICS намагаються стандартизувати та формалізувати формат багатосторонніх відносинах. Для цього активно розробляються системи обміну досвідом за певними питаннями економічного, юридичного та інформаційного характеру [7].

В умовах стрімкого розвитку інформаційного сектору одним з найважливіших проблем для досліджуваних країн є співробітництво у сфері інформаційної безпеки, адже цей виклик потребує пошуку спільних рішень щодо протидії новітнім загрозам. Кожна з досліджуваних держав має власний досвід в вирішенні цих питань [3].

Китайська модель інформаційної безпеки. Уряд КНР веде стратегію створення власного інформаційного простору зводячи при цьому так звану «Велику Китайську стіну» на шляху іноземних інформаційних потоків та технологій. Китайська модель інформаційної безпеки яскраво відображена в якості «моделі замку» в працях американського аналітика Мартіна Лібіцкі [8].

Індійська модель інформаційної безпеки схожа на китайську. В ній також існує політика адаптації для місцевого споживача інформаційної та технологічної продукції, з подальшим її реекспортом.

Російська модель інформаційної безпеки полягає в створенні сприятливого внутрішнього інформаційного простору в умовах вільного ринку, що досягається через маніпулюванні економічно незалежними інформаційними ресурсами. Ця модель є направленою проти внутрішніх інформаційних загроз однак є менш ефективною проти атак здійснюваних ззовні [5].

Бразилія в своєму інформаційному розвитку орієнтована на побудову ліберальної ринкової моделі Північноамериканського зразка. Для такої моделі характерними є співпраця бізнесу та державних структур в галузях інформаційних технологій призначених для військових потреб [7].

Південно-Африканська інформаційна політика ще не набула чіткого окреслення. ПАР активно працює в багатьох напрямах формату BRICKS, одним з яких є розробка власної моделі інформаційної безпеки. Тому подальший розвиток інформаційної моделі ПАР може бути відображенням тенденцій до побудови нової спільної інформаційної політики BRICS [1].

Загалом, всі досліджені держави підтримують доктрину міжнародної інформаційної безпеки, відповідно до якої, кожна держава володіє власним, інформаційним простором, що в сучасному світі має бути одним з невід’ємних атрибутів суверенітету. На противагу цій доктрині США висуває іншу більш звужену концепцію кіберпростору [2].

Неформальне надрегіональне об’єднання BRICS є одним з проявів глобалізації табагатополярності світу, що все більш затверджується в міжнародних відносинах. Зі свого боку в віртуальному просторі ці держави можуть створити якісно нову, більш структуровану та глобальну модель інформаційної безпеки.