Список використаних джерел

1. Подольская Е. А. Социальная философия: учебник. / Елизавета Ананьевна Подольская. – Харьков: Издательство НУА, 2009. – 544 с.

2. Зінько С. Ю. Країни Близького Сходу в сучасних міжнародних інформаційних відносинах: Монографія. / С. Ю. Зінько. – Львів: Ліга-Прес, 2009. – 364 с.

3. Britannica Concise Encyclopedia [Електронний ресурс] / EncyclopediaBritannica, Inc. // Електронна енциклопедія. – Режим доступу до енциклопедії: http://www.britannica.com/EBchecked/topic/635532/war

4. Клаузевиц К.О войне. / Карл фон Клаузевиц. – Москва: Госвоениздат, 1934. – С.59

5. Thomas P. Rona. Weapon Systems and Information War / Boeing Aerospace Co. // Seattle, WA, 1976.

6. Joint Pub 3-13.1 «Command and Control Warfare» [Электронний ресурс] / DOD US. // «GlobalSecurity.org». – 1996. – Режим доступу до публікації: http://www.globalsecurity.org/military/library/report/1997/High.htm

7. Libicki M. "What is Information Warfare?" [Електронний ресурс] / Martin Libicki // Washington, 1995. – Режим доступу: http://www.dtic.mil/dtic/tr/fulltext/u2/a367662.pdf

8. АчкасовВ.А. Политология: Учебник для вузов. / В.А. Ачкасов, В.А. Гуторов. - М.: Высш. обр., 2010. - 692 с.

Копотун Н.^

Зовнішньополітичні аспекти європейської інтеграції

Формування і розвиток Європейського Союзу – складний, багатоетапний процес, за якого державам-членам довелось розв’язувати гострі економічні, соціальні, політико-правові проблеми, а також шукати адекватні відповіді на виклики часу. На даний час ЄС переживає період інституціональних змін, що передбачені Лісабонським договором. Серед основних положень Конституції Європейського Союзу чільне місце займає реформа апарату зовнішніх відносин об’єднання. Від ефективності даних перетворень багато в чому залежатиме забезпечення зовнішньополітичних інтересів ЄС.

Інституційна криза, спричинена відхиленням Європейською спільнотою Конституції, серед іншого призвела до призупинення прийому нових членів. Незважаючи на те, що в ЄС спостерігаються тенденції «інтеграційного перенасичення», подолання європейської інституційної кризи відкриває нові можливості для подальшого розширення.

Отже, 1 грудня 2009 року Лісабонський договір набув чинності. Змін, які вносить Лісабонський договір, дуже багато. Вони стосуються практично всіх сфер життя й діяльності ЄС. Союз стає демократичнішим, відкритішим і більш підзвітним його громадянам. Європейський парламент та законодавчі органи країн-членів набувають більшої ваги у процесі ухвалення рішень ЄС. Громадяни матимуть право знати, які саме питання представники їхніх держав вирішують на союзному рівні. Хартія фундаментальних прав набуває в ЄС такого ж статусу, як і його договори.

Європейська комісія визначила 10 переваг Лісабонського договору для громадян Євросоюзу [1, 2].

Реалізація Лісабонського договору передбачає і чимало інституційних змін, які прямим чином впливають на політику ЄС. Після реформи європейських інституцій від керівних органів ЄС очікували більшої активності і рішучості. Але перший виступ у Європарламенті нового верховного представника ЄС із закордонних справ Кетрін Ештон не приніс бажаної чіткості у розумінні того, як ЄС досягатиме своїх цілей у зовнішній політиці, наприклад, щодо Сполучених Штатів та Росії [3].

На думку координатора закордонної політики ЄС, пріоритет, що надається сусіднім регіонам, є ціллю, важливою як така, але в майбутньому її досягнення може стати ключовим моментом для того, щоб Євросоюз досягнув вищих цілей у світі [4].

Дуже важливо для України також те, що після набуття чинності Лісабонським договором Євросоюз отримає міжнародну правосуб'єктність, тобто діятиме фактично на рівні держави – матиме право укладати договори, бути членом певних міжнародних організацій. Лісабонський договір посилює роль Європарламенту, оскільки так історично склалося, що Європарламент є найактуальнішим і послідовним прибічником інтеграції України до ЄС. Тому шанси на просування інтересів України всередині Євросоюзу значно зростають. Це дає змогу навіть у разі наявності скептичних настроїв до України просувати певні важливі для нас рішення.Парадигма Великої Європи повертає Україні природне місце в центрі загальноєвропейських процесів і проблематики єдності європейського континенту, запобігає її маргіналізації або перетворенню на об’єкт політики світових «центрів сили» та дозволяє розраховувати на підвищення ролі та впливу України в європейській та світовій політиці [5].

12 вересня 2012 року Європейський парламент ухвалив Резолюцію щодо зовнішньої та безпекової політики Євросоюзу, підготовлену депутатом Європейської народної партії (Німеччина) Ельмаром Броком.

Резолюція передбачає, що зовнішня політика ЄС має ґрунтуватися на заохоченні та захисті цінностей ЄС та зосереджуватися на зміцненні миру, безпеки та процвітання. ЄС має керуватися принципами, які лягли в основу створення самого Союзу, а принципи демократії та прав людини повинні бути в центрі його політики.Згадується в резолюції і Україна. Так, виключно питанню України присвячений 54 пункт документа.

У контексті інституціональних змін відповідно до положень «Конституції Європи», як ще називають договір, слід зауважити, що процес трансформації органу зовнішньополітичних зв’язків Європейського Союзу триває. Також продовжується пошук оптимального балансу між «м’якою» дипломатією та більш жорсткими методами відстоювання позицій півмільярдного населення ЄС. Водночас, вагомим деструктивним фактором залишається протистояння зовнішньополітичних векторів країн-членів, що прямо пропорційно відображається у риториці лідерів найрозвиненіших держав об’єднання.

Однак, на наше переконання, Лісабонський договір надає ЄС можливості відігравати більш важливу роль на світовій арені. Нові структури та механізми дозволять більш ефективно і послідовно виконувати прийняті рішення, навіть за тим умов, що саме прийняття рішень як і раніше вимагає одностайності.

Унікальність сучасного інтеграційного простору в Європі пояснюється формуванням багатовекторної та інструментально різнопланової зовнішньої політики. Її інструментарій з часом може виявитися здатним збагатити уявлення про можливості дипломатії взагалі.Однак вже зараз стало зрозуміло, що для завершення перетворень, які передбачені у Конституційному договорі, повинен пройти певний адаптаційний період, за який члени Європейського союзу усвідомлять ефективність та необхідність чітко дотримуватися його положень. Євросоюзу як інтеграційному угрупованню необхідні зміцнення солідарності й готовність поступатися національними інтересами на користь загальноєвропейських, більш ефективна і гнучка система управління, активна економічна політика і підвищена увагу до вирівнювання економічного розвитку країн-членів.

Більш скоординована зовнішня політика ЄС полегшить роботу з іншими європейськими країнами та, зокрема, із Україною. При цьому необхідно усвідомлювати, що стабільні відносини між ЄС та Україною в будь-якому випадку будуть ускладнені, доки не відбудеться нормалізації відносин з тими країнами-членами, які критично ставляться до української внутрішньої та зовнішньої політики.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що прийняття Лісабонського договору, а саме ті зміни, які реалізувалися в ЄС згідно договору, стало одним з ключових та вирішальних чинників, що вплинули і продовжують впливати на формування подальшої зовнішньої політики ЄС на міжнародній арені.