Список використаних джерел

1. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. – К.: Освіта, 1999. – 351с.

2. Валентин Е.С., Нето Консейсао Э. да С. Медийная монополия и политическая конкуренция // Вестник Российского университета дружбы народов. Серия: политология. – Москва, 2011. – №4. – С 134-145.

3. ШевцовА. Н.,МерниковГ.П. Фактор СШАв современном мире. – М: Дело, 2008. – 310 с.

4. M.Hoyler, A.Watson. Global Media Cities in Transnational Media Networks [Online]. – 10.08.2010. – Available from: http://www.lboro.ac.uk/gawc/rb/rb358.html.

5. Transnational mediaconcentrationsin Europe. Report of the AP-MD for the Council of Europe [Online]./ P.A.Bruck, D.Doerr, M.D.Cole [etc]. – Strasbourg, 2004. – Available from: www.incd.net/docs/transnationalmedia.pdf‎.

Лук`янчикова В.^

Формування інформаційного простору військово-політичних конфліктів

Інформаційні технології рушійною силою змін не лише внутрішньої політики держав, але й міждержавних відносинах загалом. Вони впливають на переосмислення ролі міжнародних організацій, суспільних рухів, фінансових груп, соціальних угруповань. Особливого значення інформаційні технології набувають в процесі прийняття зовнішньополітичних рішень.

Сучасний світ характеризують два нерозривно пов’язані між собою процеси - глобалізація та інформаційна революція. Все частіше держави вступають у відкритий конфлікт. Американський соціолог Кеннет Боулдінг відзначав, що конфлікт – це ситуація, за якої сторони розуміють несумісність своїх позицій та намагаються випередити супротивника своїми діями [1]. На фоні зростання взаємозв’язку та взаємозалежності між державами відбувається активізація політичної діяльності суб’єктів міжнародного життя, спрямована на реалізацію власних національних інтересів. У результаті між окремими державами загострюється геополітична боротьба, зростаюча жорсткість та безкомпромісність якої свідчать про її актуальність для кожної держави [2].

Невід’ємною складовою політичного конфлікту є використання силових методів, що переходять до військового протистояння. Війна — конфлікт між політичними утвореннями (державами, племенами, політичними угрупуваннями і т. д.), що відбувається у формі бойових дій між їх озброєними силами [3]. За формулюванням Карла фон Клаузевіца - «війна є продовженням політики іншими засобами» [4]. Основним засобом досягнення цілей війни служить організована озброєна боротьба як головний і вирішальний засіб, а також економічні, дипломатичні, ідеологічні, інформаційні та інші засоби боротьби.

Для інформаційного забезпечення безпосередньо бойових дій потрібний широкий набір технічних засобів (звукомовні установки, мобільні друкарні, пересувні теле- радіостудії). Разом з тим, справедливо відзначити, що висвітлення ситуації в зоні передбачуваного конфлікту починає обговорюватися задовго до початку самих бойових дій. Будь-якій війні передує тривала інформаційна прелюдія, мета якої є або виправдати назріваючий конфлікт, або не допустити його. Це явище отримало назву «інформаційна війна». Першим використав термін «інформаційна війна» американський експерт Томас Рона в звіті, підготовленим ним у 1976 році для компанії Boeing, і названий «Системи зброї та інформаційна війна». Т. Рона вказав, що інформаційна інфраструктура стає ключовим компонентом американської економіки. У той же самий час, вона стає і вразливою метою, як у військовий, так і в мирний час. Цей звіт і можна вважати першою згадкою терміну «інформаційна війна» [5].

Особливо посилилася роль засобів масової інформації в тотальних і локальних війнах ХХ століття. Помітних кількісних та якісних змін інформаційна боротьба почала зазнавати відтоді, як почалось створення єдиного інформаційного простору.

В 1996 році, Міністерство оборони США ввело в дію «Доктрину боротьби з системами контролю та управління». Ця публікація містила принципи боротьби з системами контролю і управління як використання інформаційної війни у військових діях. Доктрина визначає боротьбу з системами контролю і управління як: «об’єднане використання прийомів і методів безпеки, військового обману, психологічних операцій, радіоелектронної боротьби і фізичного руйнування об’єктів системи управління, що підтримуються розвідкою, для недопущення збору інформації, роботи впливу або знищення здібностей противника по контролю і управлінню над полем бою, при одночасному захисті своїх сил і сил союзників, а також перешкода противникові робити теж саме». У цьому документі була визначена організаційна структура, порядок планування, навчання і управління ходом операції [6].

Використання засобів інформаційної війни припускає урахування структури та особливостей ЗМІ супротивника. Головна проблема полягає у визначенні того, як з більшою ефективністю можна впливати, спрямовуючи необхідну інформацію в ЗМІ суперника:

- безпосередньо через пряму телерадіотрансляцію, пресу;

- непрямо - через глобальні інформаційні системи;

- через працівників посольств, співробітників спецслужб, журналістів, вчених та ін.

На думку американських політологів, технологія ведення інформаційних війн несе основну загрозу для країни, на яку здійснюється інформаційна атака, тому що держава-ціль може усвідомити цей вплив дуже пізно, що дає перевагу країні, яка здійснює атаку. «Спроба ввести в оману командування протилежної сторони є вагомим компонентом інформаційної війни» [7]. Тому стає очевидним, що у ХХІ столітті фахівці з ведення інформаційного протиборства мають бути зорієнтовані на створення штучної реальності.

Незаперечним є вплив інформаційних технологій на появу нових суб’єктів (віртуальні соціальні спільноти, віртуальні коаліції) та зміну ролі і ваги традиційних суб’єктів міжнародних відносин (держави, міжнародні організації, терористичні та радикально-релігійні організації і засоби масової інформації) [8].

Сучасна ідеологія військово-політичних конфліктів базується на активному застосуванні всіх можливих засобів масової передачі інформації, тому інформація дуже швидко з віртуальної перетворюється на матеріальну. Достатньо змоделювати будь-яку подію, навіть вигадану, передати до ЗМІ, а інформація починає здійснювати вплив. Інформаційні війни стали аксіомою сучасних міжнародних відносин і дозволяють дуже ефективно, із залученням малих фінансових та людських ресурсів досягати цілей.