Список використаних джерел

1. «Газпром викручує руки полякам»//УНІАН, з посиланням на GazetaWyborcza, 21.04.09 p.

2. Eric Watkins «BMI: Norway's oil production to drop by 28.8%»//Oil&Gas Journal, May 4, 2009.

3. International Energy Outlook 2009.- EIA, Office of Integrated Analysis and Forecasting U.S. Department of Energy (DOE/EIA-0484), 2009, Washington, DC.

4. Key World Energy Statistics 2009. - International Energy Agency 9, rue de la Federation 75739 Paris Cedex 15.

5. World Economic Outlook "Sustaining the Recovery", October 2009. - International Monetary Fund, 700 19th Street, N.W., Washington, D.C. 20431, U.S.A.

6. World Economic Outlook Update, July 8, 2009.

7. World Energy Outlook 2009. - ОЕСОЛЕА, 2009, International Energy Agency (IEA), ISBN: 978 92 64 06130 9,9, rue de la Federation, 75739 Paris, France.

8. Виноградова О. «Австро-венгерский сюрприз: наших бьют»//НГВ №9, апрель 2009, С. 16-18

Заяць О.¹

Сучасна регіональна торговельна взаємодія країн

Регіоналізація є процесом поступального формування спільного ринкового і відтворювального простору географічно, історично та культурно споріднених країн, який супроводжується уніфікацією умов торговельно-економічної діяльності, зниженням та скасуванням взаємних обмежень з метою підвищення економічної ефективності та рішення глобально-конкурентних завдань. 

Початкові етапи регіоналізації пов’язані із взаємним наданням національних режимів торгівлі та запровадженням спеціальних режимів взаємної торгівлі між країнами, які входять до блокових структур. Ці заходи знижують бар’єри торгівлі та можуть використовуватися як інструменти уніфікації й повної лібералізації співробітництва [1, с. 112-121].

Регіональна економічна інтеграція, як правило, відповідає географічному поділу світу на регіони та субрегіони, охоплюючи певні сегменти останніх. Щоправда, інколи інтеграційні процеси виявляють схильність до значно повнішого охоплення відповідних територіальних площин. Так, переважна частина Західної та Центральної Європи перебуває в орбіті ЄС (розташовані там країни або є членами ЄС, або прагнуть вступити до цього угруповання). Проекти створення всеамериканської зони вільної торгівлі націлені на повне охоплення обох Америк (за винятком острівної Куби). По суті, можна казати про своєрідне змагання за контроль над найбільшими територіями, а ще більше – ринками, тобто покупцями з урахуванням їхньої сукупної купівельної спроможності. Ось як розподілено населення світу на зламі тисячоліть між окремими континентами: 57 % — Азія; 21 % — Європа; 14 % — обидві Америки; 8 % — Африка [2, с. 26].

Безумовно, буквально не йдеться про «змагання континентів» чи про пряму конкуренцію між ними (так питання і не ставиться хоча б тому, що ринок США більший за весь африканський – місячний обсяг продажу у цій країні становить гігантську суму у 260–280 млрд. дол.), а про інтеграційний потенціал. Так, зокрема, «потенціал регіоналізації» країн Азії досить значний, незважаючи на те, що за темпами цей процес значно поступається європейському і навіть трансамериканському [3, с. 31].

Аналіз сучасних процесів розвитку регіональних інтеграційних механізмів, який інколи визначається як друга хвиля регіоналізму, свідчить про зниження питомої ваги чинників глобалізації. Найбільш прикметні прояви такого регіоналізму – динамізація євроінтеграційних процесів 90-х років, особливо після Маастрихтських домовленостей, а також практичні кроки у напрямі створення зони вільної торгівлі для «обох Америк» [4, с. 41]. Важливою рисою цих процесів є доповнення «інтеграції рівних» новими тенденціями «інтеграції з лідерами та аутсайдерами», інколи об’єднанням потенціалів за вектором «Південь—Північ» (так заведено позначати взаємовідносини між індустріально розвинутими країнами з країнами, що розвиваються), чого не було за часів так званої першої хвилі, в перші десятиліття після Другої світової війни.