Список використаних джерел

1.Панченков А.Н. Виртуальная сингулярность. – Н.Новгород: ООО «Типография Поволжья», 2011. – 368 с.

2.Гаджинский А.М. Логистика / А.М.Гаджинский – М.: Из-во «Дашков и Ко», 2011. – 484 с.

3.Дроздов П.А. Основы логистики: учебное пособие / П.А. Дроздов. Минск: Из-во Гревцова, 2008. 208 с.

4.Д.Бауерсокс, Д.Клосс. Логистика.Иинтегрированная цепь поставок. –М.: Из-во «Олимп-Бизнес», 2008. – 640 с.

5.Стерлигова А. Н., Семенова И. Оптимальный размер заказа, или загадочная формула Вильсона. Часть № 1, 2 // Логистика & система. 2005. № 2, 3;

6.Стерлигова А. Н. О сугубой практичности формулы Вильсона. Часть № 3, 4 // Логистика & система. 2005. № 4, 5.

Конотоп Г.¹

Сучасні аспекти співпраці україни з міжнародним валютни фондом (мвф)

Окреме місце в співпраці з міжнародними фінансово-кредитними організаціями посідає співробітництво з Міжнародним валютним фондом (МВФ). Україна стала членом МВФ у 1992 р., а з 1994 р. діяльність було активізовано за цілою низкою програм: як кредитних, так і з консультаційної та технічної допомоги. Заборгованість України перед МВФ станом на 30 червня 2013 року досягла 5,27 млрд. СДР (приблизно 8 млрд. дол.), що складає 383,8 % квоти держави [2]. Таким чином, значна заборгованість України, яка перевищує квоту в декілька разів, є основною проблемою на сучасному етапі.

Останнім часом виникла серйозна дискусія серед науковців, політиків та підприємців стосовно доцільності співпраці України з МВФ, особливо в контексті кредитування [1, c.26]. Економічний розвиток нашої країни в посткризових умовах буде дуже проблематичним уразі повного припинення співробітництва з даною інституцією; до того ж, це є неможливим, поки з нашого боку не буде виконано всіх належних зобов’язань. У той самий час, корінна перебудова стратегії співпраці з МВФ має відбутися, тому що рівень залежності національної економіки від даної установи й боргове навантаження вже досягає критичного рівня.

Загальновизнаною причиною розширення співпраці України з МВФ в останні роки є розгортання світової фінансово-економічної кризи та стрімке падіння вітчизняних макроекономічних показників: зокрема, ВВП за підсумками 2009 р. знизився на 16,9 %, а падіння промислового виробництва досягло 25,0 % [1, c.26]. Можна стверджувати, що наприкінці 2000-х Україна застосовувала переважно рекомендації кейнсіанської школи щодо стимулювання сукупного попиту в економіці, навіть за рахунок зовнішніх запозичень і зростання заборгованості. Збільшення державних видатків мало б сприяти зростанню реального ВВП країни, що дозволило б швидко подолати рецесію та компенсувати витрати із залучення фінансування (відсотки за кредитами, транзакційні витрати тощо).

Проте збільшення обсягів залучених кредитних ресурсів призвело до витіснення частини приватних інвестицій (перш за все, не в абсолютному вимірі, а в порівнянні з ситуацією за відсутності такого обсягу запозичень) та в руйнуванні системі відносних цін у економіці, так як грошові кошти не надходили одночасно до всіх секторів економіки (на зразок, «ефекту гелікоптера» М. Фрідмена), а на початку були зосереджені в більшій мірі в банківській галузі. Останні світові дослідження доводять, що в США реалізація антикризової політики також сильно розходилися з монетаристською концепцією, яка декларувалася як базова.

Отже, «стимулювання» економіки через збільшення монетарної бази не компенсувало рецесійні процеси, а, навпаки, до наслідків рецесії додалися ефекти від нових спроб монетарної та кредитної експансії. Утворилася вкрай суперечлива економічна ситуація, перш за все, для підприємців та інвесторів, для яких було складно прийняти рішення щодо вибору об’єктів інвестування через невідповідність між процентними ставками та іншими економічними індикаторами.