Список використаних джерел

1. International Monetary Fund. Currency Composition of Official Foreign Exchange Reserves, 30.09.2013 - http://www.imf.org/external/np/sta/cofer/eng/.

2. Reuters. Deadlocked Congress takes U.S. Government to brink of shutdown, 30.09.2013 - http://www.reuters.com/article/2013/09/30/us-usa-fiscal-idUSBRE98N11220130930.

3. Suomen Pankki Finlands Bank. China’s monetary and exchange rate policies, 15.03.2011 - http://www.suomenpankki.fi/en/tutkimus/tutkimustiedote_online/ 2011_3/pages/3_2011_3.aspx.

4. China State Administration of Foreign Exchange. An Interview with the Relevant Person-in-charge, 22.04.2013 - http://www.safe.gov.cn/wps/portal/

5. BeijingReview. China Quarterly Update, 10.07.2012 - http://www.bjreview.com/business/txt/2012-07/16/content_468142_4.htm.

6. InvestmentWatch. Dollar Collapse: 7 out of 10 Asian Countries Move From Dollar to Yuan, 17.11.2012 - http://investmentwatchblog.com/.

7. Peterson Institute International Economics. “The Renminbi Bloc is Here: Asia Down, Rest of the World to Go?”, 2013, p.2.

Торб`як М.¹

Державна політика підвищення рівня життя в україні на основі досвіду країн єс

В основі державної політики підвищення рівня життя населення мають перебувати комплексні підходи, орієнтовані як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви суспільства. Необхідно подолати вкрай негативну тенденцію соціальної поляризації суспільства, забезпечити зниження економічної нерівності шляхом запровадження гнучкої податкової політики, раціональних соціальних трансфертів, стимулювання малого та середнього бізнесу, захисту прав дрібних акціонерів, легалізації тіньової діяльності і незареєстрованих доходів. Слід запровадити дієву систему соціального страхування, яка запобігатиме втраті доходу внаслідок безробіття, захворювання чи старості. У цьому контексті першочерговим завданням є проведення повномасштабної пенсійної реформи, оскільки тільки так можна докорінно поліпшити становище сьогоднішніх пенсіонерів при стимулюванні економічної активності населення працездатного віку.

Такі заходи покликані стимулювати населення декларувати свої доходи і сплачувати внески до пенсійних фондів, забезпечить необхідний зв'язок між характером трудової діяльності (тривалістю стажу і сумою внесків до пенсійних фондів) та матеріальним забезпеченням на старість, і врешті-решт не тільки запобігатиме бідності населення похилого віку, а й забезпечить входження значної частини пенсіонерів до середнього класу [1, С. 142-169].

Адресність потребує передусім точної ідентифікації бідних, яка в принципі може досягатися кількома способами. При цьому базою ідентифікації є оцінка рівня доходів (споживання) домогосподарств. Безумовною перевагою такого підходу є максимально точна спрямованість допомоги. Однак є і цілий ряд проблем, пов’язаних перш за все з невідповідністю реального рівня життя доходам. Орієнтація ж на рівень споживання при наданні адресної допомоги ускладнюється тим, що ця характеристика рівня життя не підтверджується документально і відповідно не може використовуватись безпосередньо у процедурі призначення допомоги. Проблему можна вирішити шляхом запровадження показника доходів у поєднанні з бодай вибірковими перевірками реального рівня життя. Однак це потребує коригування законодавства, істотного збільшення адміністративних витрат і, як правило, не користується підтримкою населення.

Альтернативний підхід спирається на так звані індикатори ризику бідності, тобто на наявність у домогосподарства однієї або кількох ознак, що тісно корелюють з бідністю. Прикладом може бути наявність не менше п’яти дітей, відсутність у сім`ї осіб молодше 75 років тощо. Переваги такого підходу обумовлені спрощенням процедури надання допомоги і відповідним скороченням адміністративних витрат.

Рівень життя населення – це одна з найважливіших соціальних категорій, що формується під впливом взаємодії всіх суб’єктів економічних відносин. Його підвищення (соціальний прогрес) має бути пріоритетним напрямом державної соціально-економічної стратегії, зокрема, спрямованої на реалізацію засад соціально орієнтованої економіки. Категорія «рівень життя» акумулює широкий спектр соціально-економічних відносин, котрі виявляються через багаторівневу систему індикаторів стану та умов життєдіяльності особи, домогосподарства, соціальних груп, населення країни та її регіонів. Цю категорію можна розмежувати на три взаємозалежні поняття: умови життя, власне рівень життя, якість життя.

Досить швидко адресними діями, здебільшого пасивного характеру, можна викорінити абсолютну бідність у найгостріших її проявах. Пом’якшення відносної бідності, пов’язаної насамперед з економічною нерівністю населення, вимагає більше часу і зусиль передусім активного характеру. Що ж стосується суб’єктивної бідності, то для запобігання соціальних конфліктів, до яких вона може призвести, необхідні час, довіра до влади на всіх рівнях і узгоджені дії чи не всіх соціальних інститутів суспільства [2, С. 9-12].

У контексті формування державної соціальної політики особливого значення набуває адекватна оцінка потреб населення та можливостей суспільства їх забезпечити. Відповідно нагальною необхідністю стає запровадження у практику статистичного аналізу та управління, розробки цільових програм системи індикаторів рівня життя населення і соціальних нормативів та стандартів. Це дозволить не тільки налагодити моніторинг рівня життя населення, а й активно впливати на його зростання як у кількісному, так і в структурно-якісному плані [3, С. 82-85].

Ефективна державна політика, спрямована на забезпечення досягнення відповідного життєвого рівня населення, може бути реалізована лише за умови всебічного врахування системної дії комплексу соціально-економічних чинників, та застосування повної та репрезентативної системи показників оцінки рівня життя. За сучасних умов підґрунтям соціального захисту населення може стати система соціальних нормативів, які одночасно відображають особливості соціальної системи та виступають інструментом регулювання тих чи інших процесів у суспільстві.

Розробка та впровадження державних мінімальних соціальних стандартів має бути спрямована на фінансове забезпечення основних конституційних прав громадян, зміцнення фінансової бази та збереження єдиного соціального простору у всіх регіонах країни, тобто державні мінімальні стандарти повинні знайти своє відображення в державному та місцевих бюджетах і сприяти вирівнюванню соціального забезпечення громадян України.