Список використаних джерел

1. Барабанов М. С., Макиенко К.В., Пухов Р. Н., Рыбас А.Л. Военно-стратегическое сотрудничество России с зарубежными государствами: анализ рынков/под ред. А. Л. Рыбаса.-М.: Наука, 2008.- 349 С.

2. Barabanov M., Makienko K, Puhov R., Rubas A., Military and Strategic Cooperation of Russia with the foreign States: the Analysis of Market., Moscow: Science, 2008-349 pages.

3. Indian Plans for Operational Missile Defence System within 5 Years//Indian Defence [New Delhi].-2006.- Dec. 3, [електроннийресурс].- режимдоступу: //www.aeroindia.org/reports-2716.

4. Basur R. M., Minimum Deterrence and the India’s Nuclear Security.- Singapore: NUS Press, 2009.- P.102-121

5. Chema Z. I. Indian Nuclear Deterrence: Its Evolution, Development and Implications for South Asian Security.- Karachi: Oxford University Press, 2010, 294 p.

6. Zia Mian, R. Ramana, Early Warning in South Asia - Constraints and Implications// Science and Global Security.-2009.-Vol.2 – 157 p.

7. Kumar A., Vannoni M. Ballsitic Missile Proliferation in Southern Asia: Options for Stabilization. – Albuquerque: Sandia National Laboratories, 2008.- 129 p.

Вишневська І.¹

Дослідження стратегії стримування та залучення крізь призму рівноваги

Однією з ключових категорій, яку варто розглянути в контексті дослідження стратегії стримування та залучення, є поняття „рівновага”. Вперше термін „рівновага” щодо соціальних систем використав Г.Спенсер, трансформувавши „рівноважний рух” французьких математиків у „модель динамічної рівноваги”. У теорії міжнародних відносин школа реалізму ототожнює рівновагу з концепцією „балансу сил”.

Г.Моргентау вказував на наявність 9 різних значень „балансу сил”. На його думку, найбільш точний сенс цього словосполучення передається терміном „рівновага”[1, P. 173]. Російський дослідник О.Д.Богатуров вважає за необхідність розглядати “balance of power” не як „баланс сил”, а як „силову рівновагу” [2, С. 148]. Дж.Ліска зазначає у своїй фундаментальній праці „Міжнародна рівновага”: „Якщо баланс сил є ненадійним, тоді формальні гарантії колективної безпеки самі по собі недостатні: правові норми щодо міжнародної поведінки не можуть мати гарантований нормативний ефект у недосконалому суспільстві” [3, Р. 191].

„Рівновага між двома одиницями ситеми досягається, коли вплив (вихід) однієї частини ситеми компенсується впливом (виходом) другої. Ця компенсація досягається балансом об’єктивних та суб’єктивних факторів у даній одиниці системи. Якщо зовнішній вплив (вихід) однієї частини системи відображається на „виході” другої частини системи таким чином, що вони вступають у протиріччя, то компенсація стає неможливою, дві частини системи (два контрагента) вступають в конфлікт, і виникає зміна в рівновазі. З метою підтримки рівноваги одиниця системи може здійснювати внутрішні зміни або спробувати змінити всю систему або її структуру” [4, С. 370-371].

Виходячи із зазначеного, стратегія стримування і залучення з метою збереження рівноваги в системі зазнає змін: стримування – залучення – відповідальний гравець.

Й.Галтунг графічно демонструє відхилення від магнітуди рівноваги як причину політичної драми та економічної кризи, вказуючи на необхідність знайти оптимальну позицію. Хоча ідеальної рівноваги, яка досягається за мінімальних витрат і мінімальної уваги, на практиці не існує.

У системі міжнародних відносин кожна держава прагне до максимально стабільної рівноваги. Виходячи з логіки Кілгоур та Загарі, що кожна рівновага, кожен гравець завжди діє оптимально у відповідності з його або її позиціями та перевірками цих переконань щодо раціональності, у відповідності з діями опонента, то стратегія стримування та залучення стимулює взаємообернений зв’язок, вона має можливість швидкого реагування на зміни в системі, корегування процесів. Бівалентність стратегії стримування та залучення задає тон і міждержавним відносинам, надаючи їм коливальний ритм маятника. Загальновідомо ж, що один актор може ввійти в однаковий ритм з іншим. Цей ритм впливає навіть на рівновагу, про що пише Генріх фон Штакельберг: „загальна рівновага виникає як результат індивідуальної рівноваги”.

Коливання „туди” – „сюди” – це рух, динаміка, яка може набирати різних масштабів, в тому числі і руйнівних. Отож, стратегія стримування та залучення породжує динаміку держав, і це стає рушійною силою їх розвитку. Ідею виникненням корисного руху за умов протистояння вперше висунув Платон. Досить обгрунтовано аналізує її Мамардашвілі в книзі „Картезіанські роздуми”: ми рушаємо з місця для акту пізнання лише у тому випадку, коли поставлені в ситуацію сприйняття або відчуття такого, яке само себе роздирає, само собі суперечить і само себе виключає… Коли ми знаходимося…у „нестійкому протистоянні”. Або вправо упадемо, або вліво – це стан нестійкості, нестійкого протистояння одного іншому, коли одне виключає інше. І ми знаходимося усередині цього протистояння і тримаємо його, але утримати неможливо – ми або туди, або сюди впадемо, і тоді почнеться рух.

На думку авторки, стратегія стримування та залучення – це набір змішаних тактик гравців із застосуванням різних видів рівноваг. Якщо за умови заміни будь-якого пункту рівноваги на інший рівновага всеодно зберігається, то така стратегія є виграшною.