Список використаних джерел

1. Treaty on the Functioning of the European Union [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:C:2012:326:0047:0200:EN:PDF

2. Customs: Commissioner Šemeta welcomes EP vote to complete the modernization of Customs European Commission - MEMO/13/775   11/09/2013[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://europa.eu/rapid/press-release_MEMO-13-775_en.htm.

3. Мостовый Андрей. Таможенный кодекс Европейского Союза: анализ основных положений и новелл[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://pravo.ua/article.php?id=100095781.

4. Proposal for a REGULATION OF THE EUROPEAN PARLIAMENT AND OF THE COUNCIL laying down the Union Customs Code (Recast) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=COM:2012:0064:FIN:EN:PDF.

5. REGULATION (EU) No 952/2013 OF THE EUROPEAN PARLIAMENT AND OF THE COUNCIL of 9 October 2013 laying down the Union Customs Code [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L:2013:269:0001:0101:EN:PDF.

6. Union Customs Code in force as of June 1, 2016 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.kpmg.com/Global/en/IssuesAndInsights/ArticlesPublications/taxnewsflash/Documents/eu-oct11-2013.pdf.

Смолин Я.¹

Проблеми виконання фактором посередницьких функцій за договором міжнародного факторингу

Під факторингом традиційно розуміють різновид комісійно-посередницької діяльності, що передбачає здійснення фактором кредитуванням, а також наданням клієнту страхового, інформаційного та інших видів обслуговування.

Завдяки прийняттю конвенції УНІДРУА Про міжнародний факторинг 1988 року, факторинг, як різновид зобов’язань, набув окремої правової формалізації на міжнародному рівні. Положення ст. 1 конвенції УНІДРУА Про міжнародний факторинг 1988 року передбачають, що за договором міжнародного факторингу (a) постачальник відступає, або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками) в комерційних цілях, а фактор має виконувати принаймні дві з таких функцій: фінансування постачальника, включаючи надання позики та здійснення авансових платежів; ведення обліку (головної бухгалтерської книги) щодо дебіторської заборгованості; пред'явлення до сплати грошових вимог; захист від несплат боржників[1].

Таким чином, конвенція визначає обов’язкові ознаки відповідного договору, а саме – уступку права грошової вимоги зі сторони постачальника та здійснення фактором двох з наступних функцій, визначених ч. 2 ст. 1 конвенції. За словами Н. В. Тараби, зазначені особливості складають цивільно – правові ознаки договору факторингу [2, ст. 127].

А. А. Приходько зазначає, що в ході історичного розвитку договір факторингу перетворюється на договір уступки права грошової вимоги, або агентський договір – договір поруки і, як правило – договір позики [3, ст. 58]. Таким чином, автор виділяє договори посередницького характеру в окрему категорію факторингових контрактів.

Конвенційний факторинг допускає можливість виконання фактором представницьких функції. Так, відповідно до ст. 1 конвенції фактор може пред’являти до сплати грошові вимоги. Втім, здійснення фактором посередницьких послуг матиме взаємовиключний характер стосовно уступки права грошової вимоги.

На думку О. Г. Ломідзе, застосування поряд із уступкою права грошової вимоги конструкції посередницького договору призведе до деформації механізму правового регулювання [4, ст. 230]. Л. А. Новосьолова вважає, що у випадку поєднання елементів посередницького договору та уступки права вимоги, останній договір має характер удаваного правочину. Останній прикриває договір щодо оплатного надання послуг по витребовуванню дебіторської заборгованості [5, ст. 220].

З урахуванням положень ст. 1 конвенції УНІДРУА 1988 року, міжнародний факторинг може проводитись через уступку права грошової вимоги, що залишається основною, кваліфікуючою ознакою договору факторингу. Крім того, з аналізу положень ст. ст. 5-12 Оттавська конвенція Про міжнародний факторинг 1988 року слідує, що основна питома вага приписів конвенції спрямована на врегулювання уступки права грошової вимоги.

Можливість виконання фактором посередницьких послуг заперечується у науковій літературі. На думку Я. О. Чапічадзе, при переданні права грошової вимоги у власність фінансовий агент не може здійснювати представницькі функції [6, cт. 8]. За словами В. М. Русакова, передання майна у власність та здійснення посередництва призведе до того, що більшість грошових вимог стануть не застосовними, оскільки до складу правомочностей входитимуть функції фінансового агента, що матимуть альтернативний характер. Неможливість поєднання в юридичній конструкції функції посередництва можна пояснити тим, що при уступці права грошової вимоги набувачем за договором залишається фінансовий агент. Повернення права грошової вимоги попередньому боржнику є можливим лише у випадку застосування регресного факторингу [7, ст. 62].

Таким чином, представницькі функції фактора успадковані з часів товарного факторингу та уступка права грошової вимоги не можуть поєднуватись в одній правовій конструкції. З урахуванням цього, виокремлення останніх положеннями ст. 1 конвенції є недоліком матеріально – правової уніфікації норм права у відповідній сфері.