Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЗБІРНИК частина 1 (1).doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1.1 Mб
Скачать

Список використаних джерел

1. Gaja G. The relations between the European Union and its member states from the perspective of the ILC Articles on Responsibility of International Organizations / G. Gaja // Shares research paper. – 25 (2013). – P. 7 – 8.

2. Хакапаа К. Загрязнение морской среды и международное право. пер с англ. Киселева В.А., под. ред. Маковского А.Л./ К. Хакапаа. – М. : “Прогресс”, 1986. – 423 с.

Цірат К.*

Реформа процедур визначення юрисдикції та визнання та виконання рішень із прийняттям регламенту (єс) № 1215/2012

Європейський Союз (надалі – ЄС) є одним з найуспішніших інтеграційних об’єднань, якому вдалося досягти не лише високого рівня економічної інтеграції, але яке також створило взірцеве уніфіковане законодавство. Останній факт великою мірою зумовлений тим, що нормативно-правові акти, прийняті в рамках ЄС, постійно аналізуються, досліджується ефективність їх застосування, вивчаються пропозиції щодо вдосконалення або перегляду нормативного регулювання тих чи інших питань. Уніфікація в межах ЄС ніколи не стоїть на місці.

Черговим виплодом такої неперервної роботи став Регламент (ЄС) № 1215/2012 Європейського Парламенту і Ради від 12 грудня 2012 року «Про юрисдикцію та визнання та виконання рішень у цивільних та комерційних справах» (надалі – Регламент (ЄС) № 1215/2012 або Регламент), який став «римейком» однойменного Регламенту (ЄС) № 44/2001, відомого як «Брюссель І». Застосовуватиметься Регламент аж після 10 січня 2015 року, проте вже зараз важливо знати і розуміти, у чому полягають принципові нововведення цього документа. Ці нововведення не повинні обходити стороною українських юристів та фахівців міжнародного права, адже питання інтеграції України в «європейський простір» (у найближчому майбутньому – у формі асоціації, а у перспективі – й у формі членства), на нашу думку, є вже радше питанням певних практичних кроків і часу, аніж питанням суто концептуального та умоглядного характеру.

У 2005 році в рамках Гаазької конференції з міжнародного приватного права було прийнято Конвенцію про угоди про вибір суду, яку ЄС підписав 2009 року. Хоча ЄС не ратифікував її, і невідомо, чи взагалі Конвенція про угоди про вибір суду вступить в силу найближчим часом, у новому Регламенті законодавці ЄС відобразили правові ідеї, закладені в Конвенції 2005 року. Регламент (ЄС) № 1215/2012, на відміну від свого попередника, окремо вказав на автономність пророгаційної угоди (ч. 5 ст. 25), а також доповнив правило lispendens, розширивши відповідне положення Регламенту (ЄС) № 44/2001, за яким суд, до якого звернулася одна із сторін, повинен призупинити провадження до тих пір, поки обраний сторонами суд не оголосить себе таким, що не має юрисдикції розглядати спір (п. 22 Преамбули, ч. 2-4 ст. 31).

Ключові зміни, внесені новим Регламентом, стосуються деяких доповнень до юрисдикції судів держав-членів ЄС, а також суттєвого спрощення процедури визнання та виконання іноземних судових рішень в межах ЄС.

Як Регламент (ЄС) № 44/2001 (п. 8 Преамбули), так і Регламент (ЄС) № 1215/2012 (п. 13 Преамбули) вимагають наявності зв’язку між судовим процесом, до якого застосовуються положення відповідного Регламенту, та територією держави-члена. Відтак до відповідача, доміцильованого у державі-члені ЄС, застосовуються спільні правила юрисдикції. Натомість відповідач, не доміцильований у державі-члені ЄС, підпорядковується, за загальним правилом, національним правилам юрисдикції, що застосовуються на території держави-члена суду, до якого звернулися. Нововведення Регламенту полягає в тому, що в ряді випадків – з метою захисту споживачів та найманих працівників, при наявності виключної юрисдикції суду держави-члена та при наявності угоди сторін про вибір суду – певні правила юрисдикції, закріплені Регламентом, поширюються на відповідача незалежно від його доміцилію, тобто незалежно від того, у якій державі – члені або не члені ЄС – знаходиться його постійне місце проживання чи перебування (п. 14 Преамбули).

Ми вже побіжно сказали про особливу «опіку» над більш слабкою стороною у трудових та споживчих договорах з боку Регламенту (ЄС) № 1215/2012. Відтепер споживач отримав змогу подавати позов до суду держави, де він має постійне місцеперебування незалежно від доміцилію іншої сторони (ст. 18), а найманий працівник зможе позиватися до судів держави-члена, де він має звичайне місце роботи або де він здійснює свою діяльність і тоді, коли працедавець не має постійного місця проживання у державі-члені (ст. 21).

Великою реформою, що стосується визнання та виконання іноземних судових рішень, стало скасування екзекватури(п. 26, 29 Преамбули, ч. 1 ст. 38 Регламенту (ЄС) № 44/2001). Реформа, втілена у Регламенті, була апробована дещо раніше на рішеннях, винесених у двох типах позовів – неоспорюваних позовах та позовах із малою ціною. У першому випадку такими є позови, де боржник не оспорює існування певного майнового зобов’язання, а у другому – позови майнового та немайнового характеру, ціна яких не перевищує двох тисяч євро. На виконання рішень, винесених у таких позовах, були прийняті окремі регламенти 4, 5, які передбачали полегшену процедуру виконання судових рішень. Регламент (ЄС) № 1215/2012 встановив, що іноземне судове рішення повинно визнаватися буз будь-яких спеціальних процедур (ст. 36): задля того, щоб розпочати процедуру визнання, стороні потрібно лише представити копію судового рішення та сертифікат, що міститься в Додатку І до Регламенту (ст. 37, 53).

Якщо оцінювати Регламент (ЄС) № 1215/2012 з концептуальної точки зору, можна сказати, що, по-перше, при його прийнятті були «враховані» міжнародно-правові акти, які підписав ЄС, тобто нововведення міжнародного рівня були органічно вписані і продовжені у законодавстві ЄС. По-друге, Регламент (ЄС) № 1215/2012 розвинув та розширив ідеї, доктринально закладені у звітах і доповідях й інших регламентах 4, 5. Насамкінець варто визнати, що в глобальному плані новий Регламент став черговим кроком до більшої відкритості та довіри в рамках держав-членів ЄС.