Список використаних джерел

1. Фурса Є.Я., Євтушенко О.І. Цивільний процес: Проблеми і перспективи. – К. : Видавець Фурса С.Я. : КНТ, 2006. – 448c.

2. Цірат Г.А. Мінародний комерційний арбітраж: Навч. посіб. - К.: Істина, 2002. - Бібліогр.: 304 с.

3. Цивільний процесуальний кодекс [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: www.rada.gov.ua

4. Довгерт А. С., Кисіль В. І. Міжнародне приватне право. Загальна частина: підручник - К.: Алерта, 2012. – 376 с.

Секція: порівняльне европейське право

Коваленко С.¹

Ефективність сучасного міжнародно-правового регулювання відповідальності міжнародних організацій

Закінчення Комісією міжнародного права ООН роботи над Проектом статей про відповідальність міжнародних організацій та його затвердження резолюцією ГА ООН A/RES/66/100 від 27.02.2012 р. у якості Статей про відповідальність міжнародних організацій, надалі – СПВМО, вирішило більшу частину неврегульованих питань міжнародної індивідуальної або колективної (за участі держав та інших міжнародних організацій) відповідальності міжнародних організацій за їх міжнародно-протиправну діяльність/бездіяльність.

Отже, СПВМО є результатом кодифікації міжнародно-правових правил та принципів, які утворюють комплекс загальних вторинних, (Гая Д. стверджує, що не потрібно розглядати СПВМО як ті, природа яких зводиться до вторинних норм [1, C. 7 – 8]) норм міжнародного права та застосовуються до визначення, присвоєння та реалізації негативної (в результаті протиправних дій) відповідальності міжнародних організацій. З цього слідує, що хоч СПВМО і розповсюджуються на всі сфери діяльності міжнародних організацій (в силу свого загального характеру) у випадку вчинення останніми міжнародно-протиправних дій, однак вони не здатні врегулювати всі питання відповідальності по відношенню до міжнародних організацій, які можуть мати місце у міжнародно-правовій практиці. Серед таких питань слід виділити відповідальність за правомірну діяльність (наприклад, у сфері атомної енергетики, космосу, екології) міжнародних організацій, в результаті здійснення якої може бути спричинена шкода.

В ст. 64 СПВМО передбачено принцип заміщення його положень для цілей регулювання питань відповідальності міжнародних організацій на користь норм lexspecialis, в частині неврегульованій СПВМО. Головною вимогою при такому заміщенні, на нашу думку, має бути дотримання принципу міжнародного права стосовно повного відшкодування міжнародною організацією потерпілій стороні завданих збитків. Під статус норм lexspecialis можуть підпадати будь-які інші норми міжнародного права, які регулюють відповідальність міжнародних організацій (правила міжнародних організацій та міжнародні звичаї, утворюють основу зобов’язального права міжнародних організацій, міжнародні договори, містять, і обов’язки, і механізми їх реалізації). Деякі з норм lexspecialis містять загальні норми міжнародного права. Так, в процесі дискусій щодо Конвенції ООН по морському праву 1982 р. на ІІІ конференції ООН по морському праву і Третьому комітеті (ГА ООН) було вирішено, що дана конвенція в силу свого широкого характеру не повинна містити детальних положень про відповідальність, які у майбутньому мають бути включеними в спеціальну міжнародну конвенцію [2, c. 197]. Міжнародно-правовий статус норм, з яких складаються СПВМО характеризується поняттям “м’яке право”, так як вони затверджені вищезазначеною резолюцією ГА ООН та ще не набули договірного оформлення. Однак, це не повинно зменшувати повагу та роль СПВМО у регулюванні міжнародних відносин навколо відповідальності міжнародних організацій. Однією із підстав для такого висновку є закріплення в положеннях СПВМО норм міжнародного звичаєвого права, більшість із яких була переміщена із Статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння 2001р.

На сьогодні іншого загального і комплексного, окрім СПВМО, зводу норм міжнародного права у сфері відповідальності міжнародних організацій не існує. Міжнародні договори у сфері морського, атомного, екологічного, космічного права не здатні забезпечити ефективного і незалежного регулювання відповідальності міжнародних організацій враховуючи їх сферу дії. Насамперед це пов’язано із наступними причинами: 1) неможливість участі в деяких із таких договорів міжнародних організацій; 2) відповідальність міжнародних організацій на підставі цих договорів виникає, коли вони діють як національні юридичні особи (п. 3 ст. 1 Міжнародної конвенції про відповідальність операторів ядерних суден, укладена 25.05.1962 р.); 3) нечіткість та неоднозначність механізмів вирішення спорів на підставі деяких міжнародних договорів (ст. ІІ, ХІ Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, від 21.05.1963 р.); 4) закріплення в положеннях міжнародних договорів ряду виключень (ст. 3, 6, 8, 14 Конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою в результаті розвідки і розробки мінеральних ресурсів морського дна, укладена 17.12.1976 р.), що зменшує ефективність імплементації відповідальності міжнародних організацій тощо. Отже, регулювання відповідальності міжнародних організацій, як на підставі СПВМО, так і на підставі міжнародних договорів, передбачає певну специфіку, яка з однієї сторони обмежує їх дію, а з іншої дозволяє доповнювати один одного (наприклад, відсутність у СПВМО норм, які б регулювали відповідальність за правомірну діяльність та наявність таких норм у зазначених договорах).

Враховуючи зазначене, підвищення ефективності у регулюванні міжнародної відповідальності міжнародних організацій можна досягти через залучення міжнародних судових органів до цього процесу. Однак, більшість міжнародних судових органів (МС ООН, ЄСЗПЛ тощо) наразі не здатні розглядати спори за участі міжнародних організацій в тому числі і щодо їх відповідальності, в силу їх установчих актів. Тому, це питання потребує нагального вирішення.

Таким чином, ефективність міжнародно-правового регулювання відповідальності міжнародних організацій залежить від врахування усіх можливих аспектів цього питання, яке можна досягти лише через гармонічне співвідношення усіх джерел міжнародного права та застосування механізмів їх реалізації.