Список використаних джерел

1. Закон України «Про акціонерні товариства» [Режим доступу]:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/514-17/page.

2. Бондар Т. Значні правочини акціонерних товариств/ Т. Бондар// Юрид.Україна. – 2009. - №1. – с. 48 – 49.

3. Виговський О.І. Новели акціонерного законодавства: науково-практичний коментар до Закону України "Про акціонерні товариства" [Текст] / О. І. Виговський. - К. : Юстініан, 2009. – 880.

Джулакян Б.^*

Виконання рішень іноземних судових установ в україні

Розвиток міжнародних економічних відносин, розширення та поглиблення міжнародних інтеграційних процесів, посилення взаємовідносин України з іншими державами світу робить актуальним питання виконання рішень іноземних судів у нашій державі. Проблема визнання і виконання рішень іноземних судів, особливо іноземних недержавних установ, існує давно. В Україні, незважаючи на дослідження цієї теми низкою науковців, не вироблено однозначної доктрини щодо визнання і виконання рішень іноземних судів.

На сьогодні, у світовій практиці склалося три основних способи виконання іноземного судового рішення:

1) "видача екзекватури", коли необхідна процедура визнання іноземного рішення ( Франція, Бельгія);

2) коли досить перевірки правильності рішення лише з формальної точки зору, й несуперечність його публічному порядку країни ( Італія);

3) коли для судових рішень іноземних судів потрібна реєстрація рішення в особливому реєстрі ( Великобританія) [1, с.196-197].

Під рішенням іноземної судової установи ми розуміємо рішення іноземного суду у цивільних, трудових, сімейних справах, вироки іноземних судів у кримінальних справах у частині, що стосується конфіскації майна та відшкодування збитків потерпілим, а також рішення іноземних арбітражів та акти інших органів іноземних держав до компетенції яких належить розгляд цивільних, трудових, сімейних справ, що набули чинності та підлягають визнанню і виконанню на території України відповідно до міжнародних договорів України.

В Україні порядок виконання іноземних судових рішень регулюється як національними правовими інструментами, так й міжнародно-правовими засобамти. На національному рівні це питання врегламентовано положеннями Цивільного процесуального кодексу України 2004 року, Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року, Закону України «Про міжнародне приватне право» 2005 року, Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» 1994 року та іншими внутрішніми нормативними актами України. На міжнародному рівні порядок виконання рішень іноземних судів регулюється багатосторонніми міжнародними договорами та низкою двохсторонніх угод. Серед багатосторонніх договорів доцільно виділити Женевську конвенцію про виконання іноземних арбітражних рішень 1927 року, Нью-Йоркську конвенцію про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року та Європейську конвенцію про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 року. Україна як правонаступниця Української РСР є учасницею Нью-Йоркської конвенції (ратифікована у 1960 році) та Європейської конвенції 1961 ( ратифікована у 1963 році) [2, с.148].

Основоположними принципами на яких ґрунтується виконання рішень іноземних судових установ є принцип взаємності та принцип добровільності. Принцип взаємності закріплюється в ряді нормативно-правових актів (ст. 11 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст. 390 ЦПК України) [3, с.360]. Він поширюється як на рішення іноземного суду, що підлягають примусовому виконанню, так й на ті, що не підлягають. Принцип добровільності полягає в тому що сторони мають виконувати рішення іноземних судів добровільно в передбачені для цього строки [2, с. 117].

Якщо сторони не виконують рішення в добровільному порядку, то застосовується процедура примусового виконання рішень. Нормативно закріплено, що розгляд справ про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду здійснюється судами першої інстанції. ЦПК встановлює, що такий дозвіл повинен розглядатися судом за місцем проживання або місцезнаходження боржника на території України, або за місцезнаходженням майна боржника [3].

Говорячи про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, потрібно також зазначити про випадки, коли судові установи можуть відмовити у задоволені такого клопотання. Воно не задовольняється, якщо це передбачено в міжнародних договорах, або якщо:

- рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно винесено, не набрало законної сили;

- сторона, стосовно якої винесено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином повідомлено про розгляд справи;

- рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;

- ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;

- пропущено встановлений строк винесення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;

- предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;

- виконання рішення загрожує інтересам України;

- рішення іноземного суду несумісне з публічним порядком країни[3, с.360].

Держава передбачає можливість оскарження ухвали суду про надання дозволу на виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання.

Отже, з вищенаведеного можна дійти висновку, що Україна пішла шляхом детальної регламентації процесу визнання та виконання іноземних рішень в національному законодавстві, зокрема в ЦПК. Але залишається ще багато неврегульованих питань в цій сфері. По-перше, це питання приєднання до Луганської конвенції, яка набрала чинності 1 січня 2011 року. Це є дуже актуально з огляду на бажання України вступити в ЄС. На сьогодні, вона є найбільш прогресивним прикладом взаємного визнання та виконання країнами-учасницями судових рішень. Також важливо підкреслити, що визнання та виконання рішень іноземних арбітражних судів в України здійснюється з порушенням загального принципу підсудності, адже оспорювання арбітражних рішень між юридичними особами розглядається господарськими судами. Ці та низка інших питань, дозволяють стверджувати, що сфера виконання рішень іноземних судів потребує подальшого вдосконалення.