Список використаних джерел

1. Цивільний кодекс України. Постатейний коментар у двох частинах. Частина 1./ Керівники авторського колективу та відповідальні редактори проф. А.С. Довгерт, проф. Н.С. Кузнецова. – К.: Юстініан, 2005. – 680 с.

2. Інформаційний лист ВГСУ від 15.03.2010 № 01-08/140.

3. Журнал «Право України». – №8. – 2012.

4. Лапаева В.В. Различные типы правопонимания: анализ научно-практического потенциала. // Законодательство и экономика. – 2006. – №4. // СПС «Гарант».

5. Нерсесянц В.С. Право и закон. Из истории правовых учений. – М.: «Наука», 1983. – 366 с.

6. Боброва Н.А. О понятии права, его значении в категориальном аппарате правоведения. // Советское государство и право. – 1981. – № 11.

7. Четвернин В.А. Современная либертарно-юридическая теория. // Ежегодник либертарно-юридической теории. –2007. –Выпуск 1.

8. Проблемы общей теории права и государства. Учебник для вузов. Под общей редакцией академика РАН, д.ю.н., проф. В.С. Нерсесянца. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – 552 с.

9. Mathis S. Philosophy and the Law: How judges reason. Recorded Books, LLC, 2008. – 56 p.

Скороход Г.¹

Проблема охорони авторського права в мережі інтернет

1. З часів прийняття Бернської конвенції 1886 р. до наших днів правова база охорони авторського права набула принципово нових масштабів, поширюючи свою дію на нові об’єкти та охоплюючи території більшості країн світу. Однак поряд із розвитком права інтелектуальної власності відбувається і технічний розвиток, який ставить перед правом нові завдання. Прикладом цього є мережа Інтернет, яка через легкість розповсюдження і передачі даних та складність встановлення джерела незаконного їх розміщення, стала полем масового порушення авторського права. Актуальною є ця проблема й для України, зокрема, у світлі резонансних справ з закриттям файлообмінного сервісу EX.UA [1] та нещодавнього вилучення серверів ресурсу FS.to.

2. Деякі автори одразу слушно наголошують на тому, що думки про те, що простір мережі Інтернет не регулюється правом або, що авторське право в Інтернеті не діє, є безпідставними. Відсутність спеціального правового регулювання не означає, що на Інтернет не розповсюджуються загальні норми про охорону авторського права. Зокрема, норми міжнародних договорів з охорони авторських прав повністю зберігають своє значення відносно використання й охорони об’єктів авторських прав в Інтернеті. Наприклад, копіювання цифрових файлів розглядається як відтворення в розумінні ст. 9 Бернської конвенції [2].

3. Незважаючи на це, класична система правової охорони авторського права довела, що не може самотужки справлятися з покладеними на неї завданнями відносно мережі Інтернет. Тому з метою створення нових засобів правової охоронита адаптації Бернської та Всесвітньої конвенції до нових умов на конференції в Женеві в грудні 1996 р. було укладено новий міжнародних договір – Договір ВОІВ про авторське право, який став першим в регулюванні охорони авторського права саме в мережі Інтернет. Україна є учасницею цього Договору з 2001 р. [3]

4. Цей Договір є спеціальною угодою в рамках значення Статті 20 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів по відношенню до Договірних Сторін, які є членами Союзу, створеного цією Конвенцією. А відповідно до зазначеної статті уряди країн Союзу залишають за собою право вступати між собою в спеціальні угоди, коли ці угоди будуть надавати авторам більш широкі права, ніж встановлені Бернською конвенцією [4]. Таким чином, Договір 1996 р. надає авторам ширші права, ніж Бернська чи Всесвітня конвенції.

5. Необхідно наголосити на деяких принципово важливих пунктах Договору ВОІВ про авторське право. По-перше, відповідно до ст. 6 Договору автори літературних та художніх творів користуються виключним правом дозволяти розповсюдження серед широкої публіки оригіналу і примірників своїх творів шляхом продажу або іншої передачі права власності. По-друге, відповідно до ст. 8 автори літературних і художніх творів користуються виключним правом дозволяти будь-яке розповсюдження своїх творів серед широкої публіки через дротові або недротові засоби зв’язку, включаючи розповсюдження своїх творів серед широкої публіки у такий спосіб, що представники публіки можуть мати доступ до таких творів у будь-якому місці і в будь-який час за їх власним вибором. По-третє, відповідно до ст. 7 автори комп’ютерних програм, кінематографічних творів і творів, втілених у фонограмах, як визначено національним законодавством Договірних Сторін, користуються виключним правом дозволяти комерційний прокат для публіки оригіналів або примірників своїх творів [5].

6. Слід також звернути увагу на те, що ст. 9 Договору ВОІВ про авторське право говорить, що по відношенню до фотографічних творівДоговірні Сторони не застосовують положення Статті 7 (4) Бернської конвенції, в якій зазначено, що за законодавством країн Союзу зберігається право визначати термін охорони фотографічних творів і творів прикладного мистецтва, охоронюваних у якості художніх творів; проте цей термін не може бути менший двадцяти п’яти років від часу створення такого твору.

7. Розглядаючи інші аспекти охорони авторського права в Інтернеті, не можна оминути увагою ще один аспект: вільне використання творів. Особливу увагу дослідники звертають на ліцензії, що припускаються. Дозвіл суб’єкта авторських прав може набувати багатьох форм. В більшості випадків дозвіл має форму ліцензійної угоди – контракту між володільцем авторських прав та іншою особою, яким цій особі надаються права, які звичайно належать лише суб'єкту авторських прав. Якщо ліцензійна угода не укладається в письмовій формі, про її існування та умови можна судити, виходячи з таких факторів як необхідність, звичай та загальноприйнята практика, а також поведінка сторін [6].

8. Інші ж дослідники стверджують з цього приводу, що розміщення твору в мережі Інтернет на підставі усної домовленості з автором є незаконним [7].Наприклад, в Україні відповідно до ст. 33 Закону України про авторське право і суміжні права договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі [8].

9. Отже, дія міжнародних договорів і національних законів по захисту авторського права розповсюджується і на мережу Інтернет. До того ж приймаються документи, які безпосередньо регулюють питання захисту авторського права в Інтернеті, зокрема, Договір ВОІВ про авторське право. І хоча можливість надання усної згоди не виключається, відсутність письмової форми вираження такої згоди може призводити до неможливості доведення її наявності і, як наслідок, виникнення претензій до осіб, які використовували ці твори в той чи інший спосіб на підставі усної домовленості.