Подолання глобальної екологічної кризи як один з основних політичних пріоритетів світової громадськості

На початку третього тисячоліття земна цивілізація зіткнулася з катастрофічними глобальними кризовими явищами у зв'язку з активізацією чисельних дестабілізуючих чинників. З огляду на інтенсифікацію і збільшення масштабів використання матеріальних ресурсів планети в інтересах підтримки «штучного світу» екосистема перетворилася на сировинний блок. Людське втручання у функціонування природної системи є трансформацією життєвоважливих для неї параметрів.

Біологічна основа людського організму також зазнає виснаження і вичерпання своїх захисних функцій. Дане явище, яке дістало назву екологічної кризи справляє всезростаючий історичний вплив на динаміку і характер розвитку людства. Тому при розгляді екологічної проблеми її відносять до розряду глобальних як умови подальшого виживання людини.

У відповідь на глобальні екологічні виклики міжнародне співтовариство, національні держави і неурядові організації розробляють та реалізують природоохоронні стратегії. Особливу актуальність має дослідження питань огляду основних досягнень на шляху до відновлення балансу «людина-природа», тобто результатів втілення екологічних стратегій.

Сучасний стан екологічної кризи є новою формою явища. Вона поглибилася настільки, що починає видозмінювати водночас і людське суспільство, і середовище проживання, тобто постає трансформуючим чинником усієї соціоприродної системи. Майбутнє світової цивілізації перебуває під загрозою до тих пір, поки примітивний індустріалізм, що здійснює трансформацію природних ресурсів за будь-яку ціну, без урахування наслідків для довкілля матиме місце, що і є головною перешкодою. На заваді виправлення цієї ситуації стоять бідність, хвороби і смертність більшості людства на Африко-Азійському і Південноамериканському континентах [3; с.6]. Тим не менше, це стосується як країн «третього світу», так і Заходу.

Шляхи та напрямки пошуку виходу із кризи сучасного зразка є актуальними для сучасної екологічної науки, політики, філософії, що вимагає осмисленої стратегії розвитку земної цивілізації. Екологічні ініціативи здійснюються на мікро- і на макрорівні, тобто в глобальному, планетарному, міжнародному рівні та в межах спеціальних програм, спрямованих на регулювання тих чи інших галузей національної економіки державним законодавством у конкретній країні. Проблеми екології та екологічної політики і їх законодавчого забезпечення мають тенденцію об’єднувати зусилля органів влади, приватного сектору і неурядових організацій (НУО) у співпраці, що долає державні бар’єри. Сьогодні НУО стали повноправними учасниками підготовки, реалізації та контролю за виконанням міжнародних правових норм з охорони довкілля. Напрямок тенденцій є показником того, що активність НУО в цій сфері зростає, а їх робота часто є найважливішим чинником успішного розв’язання місцевих, національних і глобальних екологічних проблем.

Серед заходів, що забезпечують зміну економіки передових націй у бік гармонізації людини і довкілля, можна назвати такі [1]: реорганізація податкової системи таким чином, щоб стимулювати збереження або від-новлення природного середовища; розробка й освоєння енерго- і ресурсо-зберігаючих технологій; утилізація всіх видів відходів; пошук технічних рішень, здатних запобігти викидам в атмосферу вуглекислого газу при спалюванні палива.

Новою стратегією подальшого співіснування людства і біосфери можна вважати принцип керованої коеволюції, де проблема взаємодії суспільства і природи адекватного осмислення набуває лише при розгляді їх спільної еволюції. Він ґрунтується на глибоких знаннях законів, факторів і процесів екологічної біології та молекулярної біології, генетики, біоінженерії, наук геологічного і географічного напрямів [3; с.7]. Зазначений принцип передбачає збереження і збільшення активної ролі людства в цьому процесі. Але така активність має поступово відповідати можливостям і потребам еволюції біосфери, а не бути фактором її поступового знищення. Слід зауважити, що принцип керованої коеволюції передбачає гармонійне функціонування єдиної системи «людство-природа». Керованість також означатиме і прискорення еволюції природи відповідно до темпів розвитку людства. Тому сучасне суспільство вже починає реагувати на появу кризи показниками руйнування моральності, агресивності й широким розповсюдженням генетичних та імунних захворювань, зменшенням народжуваності в багатьох розвинутих країнах. Загалом, будь-яка популяція живих істот на Землі є складовою цілісної системи природи, і, передчуваючи небезпеку, виробляє певні форми поведінки, які спроможні попередити або пом’якшити кризу та її наслідки для популяції в цілому [2; с.6].

Список використаних джерел:

1. Петрова, І. А. Економічні та правові основи вирішення екологічної кризи [Текст] /І. А. Петрова // Право і безпека. - 2009. - 4 (№4(31)

2. Шевченко А.В., Громенко В.Ю. Ретроспективний аналіз шляхів подолання глобальної екологічної кризи // [Електронний ресурс. Режим доступу]

http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Znpcvsd/2009_2/14.pdf

3. Шестопалов В. Керована коеволюція як стратегія подолання глобальної екологічної кризи / В. Шестопалов // Вісн. НАН України. — 2008.

Мішин О.¹