Список використаних джерел

1. Устав Специального трибунала по Ливану. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.un.org/ru/documents/bylaws/special_tribuna_llebanon.pdf

2. Конвенции и соглашения, которые регулируют международный терроризм. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conv_terrorism.shtml

3. Special Tribunal for Lebanon Delivers Interlocutory Decision on Applicable Law. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ejiltalk.org/special-tribunal-for-lebanon-delivers-interlocutory-decision-on-applicable-law/

4. Lebanon tribunal defines ‘terrorism’ for Hariri case. [Електронний ресурс]. – Режимдоступу: http://legalift.wordpress.com/2011/02/22/lebanon-tribunal-defines-terrorism-for-hariri-case/

5. Управление Верховного Комиссара ООН по правам человека. Права человека, терроризм и борьба с терроризмом. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ohchr.org/Documents/Publications/Factsheet32ru.pdf

6. Волчкевич А. И. Особенности правового статуса Специального трибунала по Ливану. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://elib.bsu.by/bitstream/123456789/5886/1/volchkevich_2010_2_IL_issues.pdf

Снітковський М.¹

Персональні імунітети в міжнародному кримінальному праві

В першу чергу слід сказати, що говорячи про імунітет в контексті міжнародного права та права в цілому, розуміється дипломатичний імунітет. Вважаю за потрібним почати з визначення, тож дипломатичний імунітет – це сукупність прав та привілеїв, наданих дипломатичним представництвам іноземних держав та їх співробітникам, що включають в себе: недоторканність особи, службових приміщень, житла і власності, звільнення від податків, митного огляду, гарантує дипломатам право безпечного проїзду та захисту від цивільного позову або кримінального переслідування відповідно до законодавства приймаючої країни. За Віденською конвенцією про дипломатичні відносини 1961 року дипломатичний агент та його рідня користуються імунітетом від кримінальної юрисдикції та в окремих випадках цивільної, та адміністративної юрисдикції [1].

Варто також зазначити про імунітети глави держави, чи так званий державний імунітет, за яким, відповідно до Конвенції про запобігання та покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 року, глава держави знаходиться під міжнародним захистом завжди, коли він знаходиться на території іноземної держави [2]. Тобто, керуючись, цими положеннями, ми можемо зробити висновок, що глава держави та дипломатичні агенти захищені від кримінальної юрисдикції за кордоном.

Проте, беручи до уваги галузь міжнародного кримінального права, зокрема Римський Статут Міжнародного кримінального суду, ми бачимо, що ідея імунітету відкидається, адже пункт 2 ст.27 передбачає: «Імунітети або спеціальні процесуальні норми, які можуть бути пов'язані з посадовим становищем особи, чи то згідно з національним або міжнародним правом, не повинні перешкоджати здійсненню Судом його юрисдикції щодо такої особи» [3].

Сама концепція відсутності імунітетів у глав держав та їх перших осіб не нова, адже, вивчаючи статути міжнародних трибуналів ad hoc, що спеціалізувалися на покарані злочинців за міжнародні злочини, ми бачимо, що імунітети чи привілеї не передбачались. Так, ст.7 Статут Нюрнберзького трибуналу говорить, що посадове становище підсудних, їх положення в якості глав держави або відповідальних чиновників різних урядових відомств не повинно розглядатися як підстава до звільнення від відповідальності або пом'якшення покарання [4]. Статут Міжнародного військового трибуналу для Далекого Сходу [5], ст. 7 Міжнародного трибуналу по колишній Югославії [6] та ст. 6 Міжнародного трибуналу по Руанді [7] лише підтверджують дане положення.

Отже, на перший погляд, ми бачимо колізію, адже різні міжнародні договори мають положення стосовно персональних імунітетів, що відрізняються між собою. Але, якщо розглянути це питання детальніше, то можна припустити, що дійсно імунітети у дипломатичних представників та глав держав є, але з маленькою поправкою. Ця, так звана, поправка передбачена у Римському статуті – це міжнародні злочини, такі як, геноцид – тобто, будь-яке з діянь, скоєних з наміром знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку (убивство членів такої групи, заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи (ст. 6), злочини проти людяності – будь-яке з діянь, коли вони вчинені в рамках широкомасштабного або систематичного нападу на будь-яких цивільних осіб, і якщо такий напад здійснюється свідомо (вбивство, винищення, поневолення, депортація або насильницьке переміщення населення (ст. 7), воєнні злочини – дії здійснені в рамках плану або політики або при великомасштабному скоєнні таких злочинів (взяття заручників, тортури або нелюдське поводження, включаючи біологічні експерименти, напад на незахищені і, які не є військовими цілями, міста, села, житла або будівлі або їх обстріл із застосуванням яких би то не було засобів (ст. 8) [3] та агресія – планування, підготовка, ініціювання або здійснення особою, яка в стані фактично здійснювати керівництво або контроль за політичними або військовими діями держави, акту агресії, який в силу свого характеру, серйозності і масштабів є грубим порушенням Статуту ООН [10]. Таким чином, у випадку скоєння міжнародного злочину глава держави чи інші посадові особи не користується персональний імунітетом.

Можна навести декілька прикладів, зокрема 21 липня 2008 Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт президента Судану Омара аль-Башира за звинуваченням у геноциді у зв'язку з конфліктом у Дарфурі. Таким чином, аль-Башир став першим чинним главою держави, проти якого було висунуто звинувачення органом міжнародної юстиції [8].

Згадуючи останні події можна, можна відмітити події у Нігерії – 5 серпня у зіткненні між бойовиками сил безпеки Нігерії та ісламської радикальної організації "Боко харам" загинуло 35 чоловік, МКС розцінив ці дії як злочин проти людяності [11]. Тож ми бачимо, що міжнародна спільнота негативно віднеслась до цих подій, класифікувавши їх як злочин, отже це може спричинити нову міжнародну інтервенцію. А тому не виключено, що нігерійські лідери постануть перед МКС. Варто зазначити, що президент Нігерії, Джонатан Гудлак, висловив повну довіру МКС, але поряд з цим закликав внести певні зміни до Римського Статуту, а особливо відмінити ст. 27, яка передбачає відсутність імунітетів у посадових осіб [12].

Роблячи висновок, слід сказати, що на практиці глава держави чи інші посадовці, що обвинувачуються у вчинені міжнародних злочинів не користуються персональними імунітетами.