Список литературы

1.Международный трансфер технологий / Статья Марта 9 2012г./ [электронный ресурс].Режим доступ: http://infofx.ru/ekonomika-i-rynok/mezhdunarodnyj-transfer-texnologij/.

2.Ефимова.Е. Международный трансфер технологий и механизмы его регулирования. [электронный ресурс].Режим доступ: http://archive.nbuv.gov.ua/articles/Kultnar/knp57t2/57t2_34-37.pdf.

3.Закон Украины. [электронный ресурс].Режим доступ: http://www.intellect.ua/patent/law/laws/patent.

4. Докладе Генерального Директора Ассамблеям ВОИС 2013г. [электронный ресурс].Режим доступ: http://www.wipo.int/export/sites/www/freepublications/ru/general/1050/wipo_pub_1050_2013.pdf.

Герасимчук Н.^

Сучасні виклики функціональної діяльності універсальних міжнародних інституцій

Питання біофільності міжнародних інституцій набуває особливої актуальності в царині міжнародного інституційного права. Скільки потрібно міжнародних інституцій для того, щоб задовольнити потреби людства? Універсальна міжнародна організація або спеціалізована множинність міжнародних інституцій?

Важливо те, що на сьогодні не існує жодної сфери життєдіяльності людини, неохопленої різного роду втручанням міжнародної інституції. Динаміка розширення їх кількості, з одного боку, а статусності, з іншого, сприяє відходженню від ідей націоналізму, культурного імперіалізму та решти з тих, які становлять бар’єр для міжнародної інтеграції.

Міжнародні інституції являються основним організатором спілкування держав, адже, як зазначав Ф.Ф.Мартенс, « цивілізовані народи потребують міжнародні відносини, щоб мати можливість зберегти своє самостійне політичне буття» [1, c. 874].

Не дивлячись на те, що на даний момент міжнародна інституційна система перебуває на шостому етапі, ідеальним та бажаним вважається формування глобального уряду.

На даний момент серед громадських організацій та міжнародних угод є такі, які претендують на участь у формуванні світового уряду, а саме: G8 (асоціація восьми високих за ВВП країн світу, лідери якої збираються щорічно з метою координації політики в сфері боротьби із глобальними проблемами) та G20 [2, c. 248].

Взагалі, слід з’ясувати значення універсалізму, універсального елементу, для повного усвідомлення характеру універсальної системи.

У правовому аспекті під універсальною системою розуміють таку систему, правопорядок та механізм якої є прийнятним для держав із різним політичним, соціальним, релігійним та економічним устроєм. Універсальна система міжнародних відносин не передбачає якихось обмежень чи дискримінацій, на відміну від регіональних чи локальних, найпримітивніше, звичайно, навіть за територіальним поділом.

На даний момент універсальна система міжнародних відносин найширше представлена Організацією Об’єднаних Націй.

Аналіз міжнародної ситуації свідчить, що за універсалізм зазвичай виступають ті держави, які або відіграють роль лідера на міжнародній арені та, відповідно, матимуть і надалі змогу управляти такою універсальною системою, або ті держави, які залежать від перших і навряд чи матимуть змогу змінити таке становище. Наприклад, професор К.Райт стверджував, що правовий порядок заради забезпечення безпеки держав має бути універсальним.

Фактором дезорганізації зазвичай виступають держави – лідери певного регіону, але не у глобальному масштабі. Наприклад,у даному контексті звертають увагу на політику Китаю. Так, Морено Кінтана Л. казав : «Международное право вообще не имеет универсального характера, а только партикулярный, континентальный или региональный, если вообще не просто двусторонний. Отсюда существование международного права, европейского, американського, азиатского и т.д.» [3, c. 40].

Таким чином, існування та розвиток універсального міжнародного права є процесом абсолютно нелінійним та непостійним [4, c. 20].

Можливо, мову доцільно вести саме про партикулярний універсалізм [5].

Хоча, на противагу цьому наведемо твердження Абрама та Антонії Хандлер Чайс, які зазначали: «Найбільш могутні держави можуть іноді досягти бажаного, застосувавши силу та волю, але навіть вони не можуть досягнути їх основної цілі – безпеки, економічного благополуччя, достатнього соціального рівня для своїх громадян – без допомоги та співпраці із іншими учасниками системи міжнародно-правового регулювання, що включає далеко не лише держави» [6, c. 27].

Саме тому дійсно ефективну універсальну систему міжнародно-правового регулювання складно створити, але ідеальним було б досягнути співпраці держав на усіх рівнях з усіх питань міжнародного життя без зважання на економічний та політичний розвиток та кордони між державами. У тому випадку, якщо буде згода та взаєморозуміння не лише могутніх держав, але й «сірих кардиналів» міжнародного співтовариства, то матиме право на існування не лише світове правління, але й універсальне право.