Список використаних джерел

1. Синдеев А. На пути развития демократии: ФРГ и "Европа граждан" [Текст] / А. Синдеев // Мировая экономика и международные отношения. - 2011. - № 7. - С. 33-43.

2. Зарицкий Б. Европейский долговой кризис: взгляд из Германии [Текст] / Б.Зарицкий // Международная жизнь: проблемы внешней политики, дипломатии, национальной безопасности. - 2012. - № 8. - С. 126-138.

3. Чащарина О. Россия, Германия и ЕС в новом десятилетии [Текст]: ("круглый стол") / О. Чащарина // Современная Европа. - 2010. - № 2. - С. 138-143.

4. Kaiser K. DeutscheAußenpolitik in der Ara des Globalismus / K. Kaiser // Internationale Politik. – 1995. – № 1. – S. 27-36.

Мельник Р.¹

Політика німеччини щодо програми єс «східне партнерство»

На сучасному етапі спостерігається зростання інтересу зовнішньополітичного відомства ФРН до використання багатосторонньої дипломатії як ефективного інструменту регіональної політики. Через форуми чи конференції, на яких обговорюються перспективи партнерства та співробітництва ФРН з усіма країнами регіону, а також розглядаються проблемні аспекти регіонального характеру, Німеччина опосередковано реалізує свої національні інтереси. Так, наприклад, для Східної Європи підтримується програма «Східного партнерства», яка була започаткована 7 травня 2009 р. протягом спеціального саміту в Празі. Це специфічний східний вимір Європейської політики сусідства. Учасниками програми є 28 країн-членів ЄС, а також Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Грузія, Республіка Молдова й Україна [2].

Федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель завжди відзначала, що програма «Східного партнерства» є не менш важливою для ФРН, ніж Середземноморський Союз. Визначальними факторами успіху «Східного партнерства» є повага до спільних цінностей і принципів, прогрес в економічній співпраці, а також зміцнення регіонального співробітництва [8].

Німеччина вбачає в «Східному партнерстві» противагу Середземноморському Союзу під егідою Франції, тому і прагне стати гарантом успішного розвитку даного виміру зовнішньої політики ЄС. За словами голови німецького уряду, стабільність в Європі залежить від стабільності її східних країн-партнерів, що особливо стало очевидним під час кризи в Грузії 2008 р. та газових конфліктів 2009 р., а проект «Східного партнерства» має слугувати основою для побудови миру, сприяти розвитку та налагодженню діалогу [8].

В спільній статті федерального міністра закордонних справ Гідо Вестервелле та міністра закордонних справ Чехії Яна Когоута про «Східне партнерство» Європейського Союзу було зазначено, що одним з найважливіших країн-партнерів у рамках даної програми є Україна, яка може розраховувати на європейську підтримку в здійсненні необхідних політичних і економічних реформ. Разом з тим, була висловлена спільна позиція країн щодо того, що «Східне партнерство» не є приватним клубом. Треті країни, такі як Росія і Туреччина, запрошуються для участі у конкретних проектах і діяльності «Східного партнерства», що становитиме неабияку цінність для програми [7]. Німеччина бажає запобігти погіршенню відносин з Росією, Туреччиною, що сприймають програму ЄС «Східного партнерства» як націлену проти них.

Під час Форуму МЗС ФРН Гідо Вестервелле закликав до лібералізації візової політики по відношенню до партнерів по «Східному партнерству», що протягом останніх років гальмувала повноцінний розвиток соціального потенціалу країн-учасниць. На думку міністра, даний проект є одночасно політичним та економічним успіхом, що має сприяти вільній торгівлі з країнами на схід від ЄС [9].

За сприяння Франції та ФРН в рамках програми «Східного партнерства» 22 – 28 травня 2011 р. відбулися незаплановані зустрічі на рівні представників найвпливовіших неурядових організацій шести країн-учасниць. Вперше від часу створення проект «Східного партнерства» був включений в гостьову програму Федерального міністерства закордонних справ Німеччини, що свідчить про реальну готовність Німеччини інкорпорувати принципи «Східного партнерства» в зовнішню політику [4].

Німеччина взяла участь у Варшавському саміті «Східного партнерства» 29 – 30 вересня 2011 р. Федеральний уряд вважає необхідним зміцнення відносин між ЄС та країнами Східної Європи і Південного Кавказу, адже демократичний і економічний розвиток та стабільність в цих країнах є вагомим чинником безпеки в Європі [6]. На важливість для ФРН східного вектора зовнішньої політики вказував рівень представництва на саміті, тобто на рівні глави уряду, на відміну від Великобританії, Італії, Франції. На Варшавському саміті «Східного партнерства» Ангела Меркель вказала на необхідність демократичних реформ, особливо в Білорусі та Україні, які стали предметом уваги канцлера впродовж перебування у Варшаві [5]. Федеральний канцлер закликала європейське співтовариство до санкцій проти режиму в Білорусі, а Україну – до вирішення проблем з демократією та «вибірковим правосуддям» [6]. В цілому, ФРН залишилась незадоволеною результатами саміту, затьмареними політичною ситуацією в Україні та Білорусі.

Німеччина підтримала резолюцію Європарламенту від 12 вересня 2013 р., в якій засуджувалися російські «санкції проти українського експорту», «тиск на Молдову шляхом заборони експорту винної продукції», «перешкоди на шляху вирішення придністровського конфлікту» і «загрози безпеки на адресу Вірменії» [1], а також створення Фонду безпеки країн «Східного партнерства». Однак ФРН не наважилась піти на компроміс з власними економічними, передусім енергетичними, інтересами та вступити у відкриту конфронтацію з РФ. Окрім критики внутрішньополітичної ситуації та візитів Федерального міністра закордонних справ Г. Вестервелле, країни-члени «східного» виміру політики сусідства ЄС нічого не діждались.

Кардинальних змін в зовнішньополітичному курсі ФРН найближчим часом не відбудеться, оскільки втретє обрана канцлером А. Меркель одноосібно не збирається відходити від відстоювання традиційних цінностей ЄС у відносинах з країнами «Східного партнерства». Проте слід усвідомлювати, що зараз саме від Німеччини, як від негласного лідера ЄС, очікують рішучих дій. За словами видання «TheNationalInterest», країни-учасниці «показали свої послідовні наміри будувати мости і налагоджувати відносини з Брюсселем, і тепер чекають, коли європейські лідери, і в першу чергу канцлер Німеччини Анґела Меркель, скажуть їм: «Ласкаво просимо!» [3]. Ось чому рано чи пізно ФРН доведеться зробити вибір, оскільки великою мірою від неї залежатиме подальша доля самого проекту «Східного партнерства».