Список використаних джерел

1. Адель Имам. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://unhcr.ru/index.php?id=10&tx_ttnews[tt_news]=72&cHash=a7246517cc2fc122308778dd78df978e.

2. Лапорт, Освальдо. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/Лапорт,_Освальдо.

3. Beyond Borders. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.imdb.com/title/tt0294357/.

4. GoodwillAmbassadors. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unhcr.org/pages/49c3646c3e.html.

5. Q&A: Egyptian actor looks back on work as Goodwill Ambassador. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.flickr.com/photos/unhcr/2430974806/in/photostream/.

6. Q&A: Soap star Laport raises awareness about UNHCR in Latin America. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unhcr.org/4a730c546.html.

7. Tellingarefugeestoryin 15 minutes. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unhcr.org/4c2d9c3e9.html.

Сльота І.¹

Моделі інтеграції іммігрантів в сучасному світі

Інтеграція через адаптацію чи завдяки натуралізації? Адаптація, інтеграція та натуралізація чи натуралізація, адаптація та натуралізація: яка процедура, які етапи? Процес адаптації є важливим елементом у ланцюжку інтеграції-натуралізації іммігрантів на шляху.

Сучасна політологічна наука розрізняє три моделі інтеграції: асиміляція, сегрегація та мультикультуралізм.

Асиміляція – це процес адаптації іммігрантів до суспільства, спрямований на сприйняття меншістю (етнічною меншістю) культури більшості (домінуючою культури). Це передусім стосується культурних аспектів. Виділяють природну (на добровільних засадах) та штучну (набуту або на насильницьких засадах) асиміляцію. Перша – коли одна група поступово передає, а інша – сприймає традиції та культуру першої, і так само поступово починає також їх практикувати. Штучна адаптація передбачає наявність певної державної програми, спрямованої на інтеграцію новоприбулих. Так, можливе розсіювання іммігрантів по різним регіонам, створення таких умов, за яких незнання мови унеможливлює існування в суспільстві та взаємодію з представниками даного соціуму.

Сегрегація – це вид дискримінації за расовими, релігійними або культурними ознаками, який несе в собі обмеження прав національних меншин, в тому числі - юридично. Найбільш розповсюджена - расова сегрегація. Вона полягає в фізичному відокремлені індивідів в залежності від кольору їхньої шкіри. Поняття сегрегації [2] споріднене з поняттями расизм та дискримінація через свою приналежність до обмеження прав і свобод за фізичними та фізіологічними ознаками. Наприклад, через заборону відвідувати певні публічні місця, використовувати суспільні блага, ходити до певних шкіл, отримувати освіту в певних університетах, нарешті проживати в певних кварталах. Сегрегація може бути dejure (лат. по праву або закону) і defacto (лат. по факту), або легальна і не легальна. Сегрегація не є поділом на своїх і чужих (сепарацією де факто) – процесом, коли одна група бажає мати справу виключно з однією з інших (білі з білими, європейці з європейцями). Сегрегація є спробою створити закрите суспільство, обмежити вплив іноземців на культуру та традиції. Однак, не завжди призводить до бажаного результату, а може навіть стати причиною революцій та політичних переворотів.

Мультикультуралізм – термін, що позначає співіснування декількох різних культур в одній державі. Мультикультуралізм ділиться на дві категорії: ліберальний та традиційний (однакові права для всіх індивідів без виключення). Серед науковців, які займаються вивченням проблем, пов’язаних з мультикультуралізмом найбільший внесок зробили В.Кімлічка («Мультикультурне громадянство: ліберальна теорія прав меншин»), Б. Пареха («Переосмислюючи мультикультуралізм»), С.Холл («Культура, суспільство, нація»).