Списоквикористанихджерел

1. KampfDavid. The Emergence of a Multipolar World.// Foreign Policy.

Oct. 20, 2009. http://foreignpolicyblogs.com/2009/10/20/.

2. Kennedy Paul. The Rise and Fall of the Great Powers. Unwind Hyman, 1988.

3. Walton Dale C. Geopolitical and the great Powers in the Twenty-first Century. Multiplicity and the revolution in the strategic perspective. LNY: Rutledge, 2007.

4. Hiro Dilip. After Empire. The birth of a multiplier world. NY: Nation books, 2009.

5. Petito Fabio. Dialogue of Civilizations as Global Political Discourse: Some Theoretical Reflections//The Bulletin of the World Public Forum Dialogue of Civilizations, vol. 1, Р. 21-29. 2004.

Баланик А.¹

Кіно як один із засобів посилення ефективності діяльності послів увкб оон

Інститут Послів доброї волі ООН сьогодні – це, перш за все, потужний важіль публічної дипломатії та PR. Посли доброї волі ООН – це такі діячі культури, мистецтва, спорту, які погодились активно співпрацювати з ООН. Вони присвячують свій час тому, щоб привернути увагу громадськості до найгостріших проблем сучасного світу та відстоюють цінності та ідеали Організації Об'єднаних Націй у своїх країнах. Серед засобів, які використовуються Послами, можна зустріти різноманітні аналоги того, що роблять спеціалісти галузі зв’язків з громадськістю. Однак, тут варто зауважити, що більшість з Послів не мають освіти в цій галузі, тому їхні вчинки інколи можуть здатися недостатньо кваліфікованими, чи недостатньо резонансними. В епоху мультимедійних технологій все частіше можна зустріти використання кіно в діяльності тих Послів, які за фахом є акторами. Саме тому, далі хотілось би заглянути за ширму діяльності таких людей. Оскільки серед всіх Послів ООН представників вказаних професій налічується велика кількість, ми ставимо за мету проаналізувати використання кіно тільки Послами однієї інституції, – а саме УВКБ ООН. Так склалося, що із дев’яти[4] діючих на сьогодні Послів УВКБ ООН троє є представниками індустрії кіно.

Адель Імам – єгипетський актор, арабський Чарлі Чаплін нового часу, який став Послом доброї волі УВКБ ООН в 2000 році. Професійну кар’єру актора почав в 1966 році. На його рахунку зараз більше сотні комедійних фільмів та 10 п’єс[1]. Однак, не дивлячись на це, на питання журналістів, чи буде він знімати фільм про біженців, Імам відповів наступним чином: «Якщо я зроблю фільм про біженців, то не впевнений, як до нього віднесуться мої постійні глядачі. Саме тому я намагаюсь вкласти таке повідомлення у контексті своїх комедій, або драм, щоб людям так було простіше сприймати»[5]. І це не дивно. Актор просто боїться, що його неправильно зрозуміють, або що при створенні фільму на конкретну тематику доведеться говорити про біженців чітко окреслених країн. В такому випадку, запобігти частковій політизації та пропаганді в кіно буде неможливо. Зняти фільм, який би зображав гуманітарні наслідки, в першу чергу політики, і при цьому не був політично заангажованим, нереально. І актор це добре розуміє. Він знає про досвід Джолі в подібних фільмах на прикладі кіно «Поза межами» («BeyondBorders»[3]). В цьому фільмі Джолі зіграла Посла доброї волі УВКБ ООН Сару Джордан. Стрічка показує її життя та діяльність з моменту першого знайомства (до речі, на благодійному вечорі) з проблемами біженців в прокомуністичній Ефіопії і до трагічної кінцівки молодої представниці УВКБ ООН. Не можна не відмітити, що сценарій стрічки був написаний спеціально під Джолі, оскільки передає її перше знайомство з африканськими таборами в Сьєра Леоне і Танзанії, де вона побувала в 2001 році, і це знайомство було дуже схожим на досвід Сари у фільмі. І, хоча, період, в якому відбувається історія на екрані, не відповідає часу зйомкам фільму, однак, момент і місця вибрані дуже вдало: Ефіопія, що потрапила під комуністичний вплив, полпотівська Камбоджа, конфлікт в Чечні.

Аргентинський Посол доброї волі ООН Освальдо Лапорт отримав свій статус 10 жовтня 2006. В цей час він починає свої зустрічі з біженцями – спочатку на території Південної Америки, а починаючи з 2009 року – відправляється на африканський континент – Демократичну республіку Конго, де побачене оцінює як «нічне жахіття, від якого дуже важко прокинутись»[6]. До речі, після цієї поїздки в ряді країн Південної Америки країн був показаний документальний фільм[2]. В 2010 році в одному із випусків серіалу «Хтось, хто б полюбив мене» («Alguienquemequiera») піднімається тема дискримінації та біженців. Ця серія в одній тільки Аргентині збирає 1,3 мільйонів переглядів, що дає їй найвищий рейтинг серіалу в сезоні[7].

В цілому можна сказати, що кіно як засіб піару в діяльності Послів УВКБ ООН поки що носить піонерські позиції, причому, із хорошим стартом. Однак, при грамотній постановці кіно та вдалому виборі регіону (як це сталося у Освальдо Лапорта), можна просунути кіно в топ серед інструментів, що використовуються Послами ООН (не тільки УВКБ, але й в цілому), найбільші перспективи, на думку автора, будуть у документального кіно.