Список використаних джерел

1. Газотранспортная система Украины//Материал из Википедии —свободной энциклопедии [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/Газотранспортная_система_Украины.

2. Стан і перспективи залучення України до реалізації проекту газопроводу «Набукко»// Національний інститут стратегічних досліджень [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://old.niss.gov.ua/Monitor/desember08/29.htm

3. Земляний М.Г., Ряузова Т.В. Транзит та постачання газу в Україну. Реалії і перспективи [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.db.niss.gov.ua/docs/energy/PostGaz1.pdf.

4. Транзит та постачання газу в Україну. Реалії та перспективи [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://old.niss.gov.ua/Monitor/mart2009/6.htm.

5. ЕС не отказывался финансировать модернизацию украинской ГТС [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://palm.rus.newsru.ua/finance/20jul2011/moderniz_gts.html.

6. Миселюк А. Газовий консорціум: момент істини// Українська правда [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/columns/2013/04/15/6988139/.

7. Модернізація ГТС чи «харківські граблі-2»?// Радіо Свобода[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.radiosvoboda.org/content/article/25006066.html.

8. ЕС напомнил о готовности финансировать модернизацию украинской ГТС [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://economics.lb.ua/state/2013/10/10/232830_es_napomnil_gotovnosti.html.

Рубцов А.¹

Ознаки багатополярності сучасної системи міжнародних відносин

Після закінчення «холодної війни» як і в попередні часи безпека продовжує розглядатися як головна проблема міжнародної політики, як передумова успішного вирішення всіх інших проблем, включаючи глобальні. Однак контексти проблеми істотно різняться й, насамперед, її виходом за межі концепції національної безпеки, що раніше розглядалася переважно у своєму військово-технічному вимірі. Наступність виявляється і в невизначеності міжнародно-правової суб'єктності і рольового статусу багатьох держав, абсолютизації ефективності однобічних дій, а також новими нескінченними.

Альтернативою орієнтації політики на самостійні дії може бути політика виборчих альянсів в обмеженому колі партнерів. Однак у світі, у якому відсутня чітка простота біполярності, розмежування на ймовірних або бажа­них союзників і противників виявляється не простим завданням, тим більше, що найчастіше союзники в питаннях безпеки виявляються конкурентами у сфері міжнародної торгівлі, фінансів або технологіч­ного розвитку. Замість більшої керованості або хоча б передбачувано­сті процесу розвитку світової політики, безліч блоків і ситуативних коалі­цій призводять до виникнення як побоювань бути маргіналізованими у тих, хто залишається поза коаліцією, так і непевності в міцності дося­гнених компромісів у самих учасників таких альянсів.

Багатополярний світ, що досі формується, одночасно вбирає риси як однополюсної так і багатополюсної тенденцій і відзначається складністю геополітичних викликів. Хоча США і залишаються дуже важливим центром сили, поступово на передній план виходять декілька держав порівняно однакової сили, що в перспективі зможуть суперничати з Вашингтоном за вплив в різних регіонах світу. І в цій ситуації США більше не зможуть без допомоги інших вирішувати питання глобального масштабу.

Другим за значимістю центром багатополярного світу став Китай, друге місце якого у цьому процесі, втім, достатньо умовне. Ще зовсім нещодавно Китай сприймався як відсталий гігант, аграрна країна, яка не має серйозного військово-політичного потенціалу, і що стоїть особняком навіть від свого старшого брата – соціалістичного СРСР. Але вже нинішній рівень військово-технологічного розвитку Китаю робить можливим його успішне протистояння будь-якому супротивникові. Народно-визвольна армія Китаю має достатній потенціал для здійснення контролю та успішного ведення бойових дій не тільки у морських районах, що безпосередньо прилягають до свого узбережжя, але й у тих районах Тихого океану, де до цього гегемонія ВМС США не підлягала жодному сумніву. Військово-морські «руки» Китаю вже дотягуються до острова Гуам - стратегічно важливої бази США, що дозволяла їм одноосібно контролювати більшу частину Тихоокеанського регіону. 

Іншою силою, здатною впливати на світові процеси є наш сусід – Російська Федерація. Слід особливо відзначити, що Росія знаходиться у свідомо виграшному положенні з тієї причини, що у її розпорядженні є серйозний ядерний арсенал, який можна порівняти лише з американським. Крім ядерних переваг, Росія володіє величезним потенціалом з точки зору створення потужного інтеграційного об'єднання, здатного стати не просто мостом між ЄС і АТР, але й зайняти центральну геополітичну роль на всьому євразійському континенті, обмеживши тим самим Європу, ставши виграшною альтернативою європейській інтеграції.

Існує точка зору, згідно з якою початок кінця американської глобальної гегемонії було покладено з введенням євро та поглибленням європейської інтеграції. Відповідно до неї, першим провідником ідеї багатополярності став Євросоюз. Західна Європа, яку об’єднала Німеччина, після розпаду СРСР, більше не має наміру слідувати курсом США і діє на глобальній арені все більш самостійно, хоча і продовжує зберігати із США тісні союзницькі відносини. Отже, першим регіоном світу, який фактично запустив процес створення багатополярності, стала об’єднана Європа. 

Світ повертається до багатополярності, тобто до свого природного стану. Для США розвиток цього процесу означатиме поступове перетворення країни зі світового гегемона у формат великої держави, що, втім, настільки ж природно. Безумовно, цей процес, можливо, займе не одне десятиліття - США володіють величезними ресурсами, своєрідною форою, перевагою перед усім іншим світом, яке просто не може зійти нанівець в один момент. Однак процес цей уже запущений і зупинити його практично неможливо.