Список використаних джерел

1. Зонова Т.В. Контуры дипломатической службы XXI века / Т. В. Зонова // Десять лет внешней политики России: Материалы Первого Конвента Российской ассоциации международных исследований/ Под ред. А.В. Торкунова; Российская ассоциация междунар. исследований; МГИМО(У). – М.: РОССПЭН, 2003. – С. 205-214.

2. Зонова Т.В. Эволюция структур, форм и методов дипломатии / Зонова Т.В.// Мировая политика: теория и практика. - М.: РОСПЕН,1997. - С. 68-84.

3. Зонова Т.В. Контуры дипломатической службы XXI века / Зонова Т.В. // Десять лет внешней политики России.- М.: РОССПЭН, 2003. - С. 205-214.

4. Зонова Т.В. Новые проблемы дипломатии / Т. В. Зонова // Современные международные отношения и мировая политика: Учебник для вузов/ Отв. ред. А.В. Торкунов; МГИМО(У) МИД России. – М.: Просвещение, 2004. – С. 467-493.

5. Иванов И. Новые перспективы дипломатии / Иванов И. // Международная жизнь/ №9-10.:-М., 2002. - С. 24-27.

6. Киссинджер Г. Дипломатия / Кисиинджер Г. - М.: «Ладомир», 1997. –

848 с.

7. Попов В.И. Современная дипломатия: наука и искусство: Курс лекций / Попов В.И. - М.: междунар.отношения, 2004. - 576 с.

8. Чернявська Л.Н. Міжнародні неурядові організації у світовій політиці:монографія / Чернявська Л.Н. – К.: видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. – 215 с.

Вилінський С.¹

Проблеми модернізаціїї української гтс: політичний аспект

Насамперед слід сказати, що газотранспортна система України (ГТС) складається з 37,6 тис. км газопроводів різного призначення та продуктивності, 73 компресорних станцій із 110 компресорними цехами, де встановлено 703 газоперекачувальні агрегати загальною потужністю 5,4 тис. МВт, 1607 газорозподільних станцій, 13 підземних сховищ газу загальною місткістю за активним газом понад 32,0 млрд. м³ та об’єктів інфраструктури [1]. На сьогодні близько 29% газопроводів відпрацювали свій амортизаційний термін, майже 60% експлуатуються від 10 до 33 років [2].

Забезпечення споживачів природним газом здійснюється газовими мережами тиском до 1,2 Мпа, довжина яких становить близько 287 тис. км. Зважаючи на терміни експлуатації газопроводів та їхній технічний стан, для підтримання надійного та ефективного функціонування до 2015 року планується повністю завершити реконструкцію всіх компресорних станцій [3].

На період до 2030 року в реконструкцію газотранспортної системи необхідно вкласти понад 92,4 млрд. грн. [4].

Як відомо, пропускна спроможність української ГТС сягає 150 млрд. м³ у рік. З української сторони неодноразово лунали заяви про те, щоб скоротити дану кількість до 50 млрд. м³. Україна на офіційному рівні оголосила про модернізацію та реконструкцію ГТС. Власне тому, ще в 2009 році між Україною та ЄС була підписана так звана «Брюссельська декларація», якою передбачалося, що Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), Світовий банк (СБ), Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) і Міжнародна фінансова корпорація профінансують модернізацію української ГТС на суму 1,5-2 млрд дол. Однак реалізація цих планів була відкладена через затягування Києвом реформи газового сектора [5]. «Нам потрібно думати, як експлуатувати свою газотранспортну систему. Крім Росії, нам ніхто не дасть гарантій прокачування певних обсягів газу», [6] – справедливо зазначив президент Янукович.Пр цьому вигоди будуть у всіх сторін: «Європа отримає гарантії, що ГТС буде працювати, Росія отримає гарантії по надійності поставок газу, а Україна буде заробляти на транзиті, направляючи зароблені кошти на модернізацію «труби» [6]. Проте російська сторона заявляє, що також готова допомогти, але не бачить зацікавленості від українських партнерів, тому питання не зсувається з мертвої точки.

Виходить, нібито проблеми лежать в позиції України з даного приводу. Інше питання, якщо будуть прокладені усі лінії «Південного потоку» (а це за пропускною спроможністю більше, ніж 50 млрд. м³), що тоді Україна має робити зі своєю ГТС? Мабуть, цим пояснюється загальмування процесу надання допомоги від ЄС, котрий залежний від енергетичних поставок Росії, а який буде маршрут – це вже другорядна складова.

Власне, говорячи про модернізацію газотранспортної системи, слід згадати про будівництво газопроводів в обхід України («Північний потік» і «Південний потік») чи двосторонній газовий консорціум, - а останнє, як влучно називають експерти, «харківські граблі – 2» для України [7]. Стратегічна важливість газотранспортної системи України не втрачає актуальності як для Росії, так і для країн ЄС, тому виникає трикутник взаємодії (ЄС-Україна-РФ), які залежні від транзитера енергетичних ресурсів, котрим являється Україна. Очевидно, що, наприклад, підтримка німецької сторони ( допомога від компанії Ferrostaal та німецького Deutsche Bank) свідчить про зацікавленість у модернізації ГТС України, поки немає більш гідної альтернативи. Європейська сторона вважає, нібито, «збільшення Україною власного видобутку вуглеводнів, зокрема зі сланцевих родовищ, є прекрасною можливістю для залучення довгострокових інвестицій» [8].

Зрештою, дилема України полягає в тому, як модернізувати ГТС, але при цьому зберігати провідну роль транзитної країни та не йти на створення двостороннього консорціуму з Росією, не кажучи вже про появу трьохстороннього консорціуму (ЄС-Україна-Росія). Основна проблема полягає в тому, що кредитування реконструкції пов’язується з участю в управлінні ГТС, що не входить до інтересів України. Остання опинилась між двома впливовими гравцями, які були б не проти контролювати ГТС України.З цього приводу влучно висловився президент Російського газового товариства Валерій Язєв: «Газпром» не погодиться на тристоронній консорціум. Не в інтересах Росії така мішанина в управлінні ГТС, і це нічого хорошого не дасть. Нас цікавить пряма участь «Газпрому» в управлінні українською трубою або передача її «Газпрому».