Список використаних джерел

1. Гавриш С.Б. Правознавство 10 клас / С. Б. Гавриш, В. Л. Сутковий, Т. М. Філіпенко. – К.: Генеза, 2010. – 416 с.

2. Історія держави і права України: навч.посібник / авт. колектив: д.і.н. А. С. Чайковський (керівник). – К.: Київ, 1997. – 240 с.

3. Колодій А.М. Загальна теорія держави і права / А. М. Колодій [та ін.]; ред. В. В. Копєйчиков ; М-во освіти України, УДПУ ім. М.П. Драгоманова. - К. : Юрінком, 1997. - 208 с.

4. Котюк І. Курс правознавства. Частина 1: Основи теорії держави і права: навч. посібник / І. Котюк, О. Котюк [2-е вид. доп. і випр.]. – К.: Версія. – 2008. – 234 с.

5. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (енциклопедичний курс): підручник. — Харків: Еспада, 2006. – 776 с.

6. Johan Kaspar Bluntschli The Theory of the state [E-resourse] – Batoche Books Kitchener, 2000– 491 p. Internet site :

http://socserv.mcmaster.ca/econ/ugcm/3ll3/bluntschli/TheState.pdf.

Секція: міжнародні організації та дипломатія

Опанасюк О.¹

РОЗШИРЕННЯ ІНСТРУМЕНТАРІЮ СУЧАСНОЇ ДИПЛОМАТІЇ

Глобалізація і взаємозалежність світу детермінували збільшення важливості дипломатії, що здійснюється на високому і найвищому рівнях [2, с. 75]. Цей вид дипломатії дозволив в другій половині ХХ ст. ухвалювати дійсно кардинальні рішення з найбільш гострих міжнародних проблем і тим самим значно змінювати міжнародну ситуацію. Крім того, дипломатія на високому і найвищому рівні дає можливість обговорювати у взаємозв'язку широкий спектр питань, що ускладнюється при проведенні зустрічей на інших рівнях. Інкорпорація різних питань була характерна, наприклад, для дипломатії, яку здійснював Р. Кіссинджер, перебуваючи на посту державного секретаря США [6, с. 490].

Слід враховувати і той факт, що домовленості, скріплені підписами вищих посадових осіб держав, забезпечують додаткові гарантії виконання досягнених угод.

Можливість швидкого і принципового вирішення проблеми є головною причиною інтенсивного розвитку дипломатії на високому і вищому рівні, проте існують і інші причини. Зокрема, на таких зустрічах є можливість швидко отримувати необхідну інформацію «з перших вуст», обмінятися думками і досягти важливих домовленостей [5, с. 26].

На дипломатію, її форми і методи в другій половині ХХ ст. істотно вплинули не тільки посилення взаємозалежності і поява глобальних проблем, але й інші особливості розвитку системи міжнародних відносин. Тут слід зазначити швидку зміну характеру міжнародних відносин, що примушує дипломатію адекватно реагувати на події, які відбуваються на міжнародній арені. У вказаний період на міжнародну арену вийшли багато нових держав зі своїми інтересами, національними особливостями, рівнем розвитку. Це наклало свій відбиток і на переговорний процес, і на інші форми дипломатичної діяльності [1, с. 207].

Швидкозмінний характер системи міжнародних відносин пред'являє до дипломатії вимоги активності й ініціативності, інакше час, сприятливий для впливу на міжнародне середовище, може бути втрачений. Кінець же 90-х років поставив перед традиційною дипломатією цілий ряд нових проблем, пов'язаних з гуманітарним втручанням в конфлікти, перебудовою діяльності міжнародних організацій і тому подібне.

Разом з новими функціями у дипломатії залишаються її класичні функції і форми діяльності. Одне з головних класичних завдань або функцій - забезпечення національних інтересів, реалізація зовнішньополітичного курсу. Ці завдання є першопочатковими для дипломатії будь якого періоду [3, с. 213]. Її складовою є переговорний процес, особливо в сучасних умовах, що і породжує основні види дипломатичних засобів та прийомів.

У наш час переговори можуть бути двосторонніми і багатосторонніми, здійснюватися в рамках тимчасового міжнародного органу (наради, конференції) або постійного міжнародного органу, організації. Існують ще наради за участю широкого кола держав - конференції. Проте фактично мова йде лише про різні форми дипломатичних переговорів. Цей момент підкреслюється багатьма спеціалістами. Відмінності в назвах (переговори, зустрічі, консультації, наради, конференції ї т.д.) юридичного значення не мають.

Всі ці форми можуть взаємодіяти. Наприклад, проект конвенції, підготовлений в рамках організації, передається на розгляд дипломатичної конференції. B ході роботи конференції i організації здійснюються двосторонні і групові переговори [7, c.348].

Поширене ділення переговорів на формальні і неформальні. До перших зазвичай відносять ті, перед якими поставлено завдання підготувати певний договір або інший офіційний акт. До других - ті, які обмежуються обговоренням певних питань, обміном думками. Нерідко їх, на відміну від офіційних переговорів, називають консультаціями. Державні діячі відзначають велике значення неформальних зустрічей, особливо на найвищому рівні.

Переговори можуть здійснюватися і шляхом обміну дипломатичними документами. Значення переговорів залежить від рівня представництва. Особлива роль належить переговорам на найвищому і на високому рівні, на яких держави представлені відповідно головами держав і головами урядів. Нерідко їх іменують англійським словом "саміт" (summit - вершина) [4]. Такого роду переговори відомі і в минулому. Деколи рішення, що ухвалювалися на них, визначали політичну карту континентів. Досить пригадати про наради Священного союзу. У роки Другої світової війни і в післявоєнний період на таких зустрічах вирішувалися найбільші світові проблеми. У наш час істотно зросла кількість світових проблем, які неможливо вирішити державі самостійно, що вимагає принципового рішення на найвищому рівні.

Багато досліджень та наукових робіт присвячено міжнародним конференціям. Основна маса літератури з'явилася після Другої світової війни у зв'язку із зростанням ролі конференцій. Були видані роботи, присвячені окремим видам конференцій, у тому числі і тим, які займаються кодифікуванням міжнародного права. Конференції досліджуються не тільки в політичному і юридичному плані, але і в інших аспектах. Деякі автори розглядають їх навіть як особливі соціальні системи.

Демократизація міжнародних відносин і зростання ролі загальних інтересів держав привели до того, що конференції за участю широкого кола держав зайняли набагато важливіше, ніж у минулому, місце. Про це свідчить сам факт швидкого зростання числа конференцій. У 2002 р. відбулося декілька десятків тисяч конференцій [8, с. 120].

У дипломатичній практиці широкого поширення набуває поєднання різних форм переговорів. Нерідко двосторонні переговори ведуться в рамках конференції, і їх результати знаходять підтвердження і закріплення в актах конференції.

Конференції скликаються або за ініціативою держав, або за рішенням міжнародної організації. Останніми роками росте число конференцій, що скликаються організаціями. На характер конференції це не робить впливу. І у тому, і в іншому випадку вона представляє самостійний тимчасовий орган держав, що беруть участь [1, с. 207].

Виходячи з викладеного, слід виділити основні тенденції розвитку класичної дипломатії. По-перше, в умовах глобалізації та міждержавного діалогу, все більше використовується багатостороння дипломатія та переговори. Її роль особливо зросла після закінчення «холодної війни», коли міжнародні консультації та конференції стали одним з основних видів міжнародного спілкування. Саме на таких зустрічах вирішуються питання, які торкаються кожної держави, та які неможливо подолати поодинці. Кажучи про значення переговорів, а отже і багатосторонньої дипломатії, в кінці XX ст., слід зазначити їх особливу роль при врегулюванні конфліктів. Найбільшою мірою ця роль переговорів виявилася відразу після закінчення холодної війни. За допомогою переговорного механізму на певному етапі було врегульовано багато регіональних конфліктів, що мали давню історію (наприклад, намібійська проблема), а також ряд конфліктів, що знов спалахнули, зокрема в колишній Югославії, Молдові, в Сомалі, Руанді, на Близькому Сході і інших точках земної кулі.