Cписок використаних джерел

1. Рыбаковский Л.Л. Нелегальная миграция в приграничных районах Дальнего Востока: история, современность, последствия./ Л.Л. Рыбаковский, О.Д. Захарова, В.В. Миндогулов – М.: ИСПИ РАН, 1994. – 40 с.

2. «Великий похід-2». КНР як новий центр експансії в світі [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://bintel.com.ua/uk/analytics/print/knr-kak-novyj-centr-jekspansii-v-mire/.

3. Шатров В. У ролі молодшого брата. Чим загрожує Росії китайська міграція? [Електронний ресурс] / В. Шатров – Режим доступу: http://tyzhden.ua/World/77827.

4. Володин А. Китай продолжает осваивать Дальний Восток [Електронний ресурс] / А. Володин – Режим доступу: http://newsland.com/news/detail/id/970637/.

5. Демографическая проблема в отношениях России и Китая [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://xreferat.ru/59/38-1-demograficheskaya-problema-v-otnosheniyah-rossii-i-kitaya.html.

6. Лазарева Т. Китайская экспансия: вымысел или реальность[Електронний ресурс] / Т. Лазарева – Режим доступу: http://nbenegroup.com/migration/expansion2.html.

7. Россия: ФМС опубликовала свежие данные о количестве временных мигрантов[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.fergananews.com/news/21229.

Аністратенко Т.¹

Вплив доктрини трумена 1947 року на міжнародні відносини

Лише всього шість десятеліть тому США перебували в умовах ізоляції й відігравали більш ніж другорядну роль у світовій політиці. На шляху до світового лідерства ключове значення мала друга половина ХХст. Акумульована до закінчення Другої світової війни колосальна економічна потужність країни, дозволила США здійснити стрибок до світового панування. У цей період США створили мережу міжнародних інститутів й структур безпеки, залучивши в них інші країни. “Саме Г.Трумен створив усі інструменти “холодної війни”: Всесвітній банк, Міжнародний валютний фонд, Раду національної безпеки США, ЦРУ, НАТО та інші структури і союзи”[3]. Ці організації діють й сьогодні. Об’єднуюча напруга “холодної війни” сприяла інтеграції Заходу й процесу глобалізації в цілому. Тому дослідження цього унікального політичного феномену, що не має аналогів у світовій історії, є актуальним і нині.[4]

12 березня 1947 року Г.Трумен проголосив свою доктрину, у якій закликав Конгрес здійснити Греції та Туреччині військову та економічну допомогу для економічної стабілізації в Європі. У лютому 1947 року з боку Англії виникла заява про те, що вона не в змозі протистояти розповсюдженню комунізму в своїх “традиційних зонах відповідальності” – Греції і Туреччині. Цю відповідальність пропонувалося взяти на себе Сполученим Штатам. Виходячи з національних інтересів США, а також із врахуванням того, що відчуваючи економічні труднощі Великобританія, яка раніше здійснювала фінансову допомогу цим країнам, не має можливості її продовжувати, Г.Трумен вніс пропозицію про виділення Конгресом США 400 млн. дол. на здійснення такої допомоги. Рішенням Конгресу США запрошена президентом допомога була асигнована у повному об’ємі. Відповідний закон було підписано 22 травня 1947 року. Найважливішим своїм рішенням в якості президента Г.Трумен називав стримування комуністичного впливу. У своїх спогадах президент назвав своє послання Конгресу “поворотним пунктом американської зовнішньої політики.”[11,106]

Розмірковуючи про значення, реалізацію та сприйняття доктрини “стримування” міжнародною спільнотою дослідник А.Морітц називає доктрину Трумена 1947 року та оновлений зовнішньополітичний курс США обумовленими. Він стверджує, що Сполучені Штати відстоювали свої стратегічні інтереси через політико-економічні міркування в контексті стримування радянського впливу, реалізовуючи в життя глобальну зовнішньополітичну стратегію.[9] Інший автор також запевняє, що проголошена доктрина Трумена відкрила новий етап в американській зовнішній політиці. Допомога Греції та Туреччині, передбачена доктриною, мала глобальне значення.[7] Прибічником цієї думки є і американський дослідник К.Томпсон, який вважає, що доктрина ознаменувала собою кінець епохи ізоляціонізму в американській зовнішній політиці.[10] “На зміну біполярній прийшла нова, американоцентрична система світового економічного панування й політичного устрою, світ “відкритих дверей”, що наблизив США до досягнення “американської мрії” - “Pax-Americana”.[4] Російський дослідник І.Ільїнський запевняє: “Ці принципи американської зовнішньої політики тривають і донині…Хоча доктрина є директивою 60-річної давнини – та усі поставлені в ній цілі реалізовані у життя…Адже змінитися може все – природа, світ, людина, але не “національні інтереси США”.[3,18] Відомий американський теоретик в області зовнішньої політики Г.Моргентау відмічав: “Втручатися ми повинні лише тоді, коли наші національні інтереси вимагають цього і коли наша потужність дає нам шанс на успіх”.[8] Бувший міністр оборони У.Коуен заявляв: “Для Америки було необхідно стати головним гравцем на світовій арені, і не тільки тому, що світ потребував цього, а й тому, що Америці та її національним інтересам був необхідний світ, що її оточував”.[6] На думку дослідника О.Плащинського, значущість даної проблеми сьогодні пояснюється тим, що всупереч гучним промовам холодна війна як стратегія по встановленню нового світового порядку не завершилась після зникнення зі світової арени СРСР – основного об’єкта американської стратегії й головного геополітичного суперника Сполучених Штатів. Завершилася вона лише у формі біполяної конфронтації з СРСР в результаті його коллапса. Вказана стратегія лише змінила вигляд відповідно до сучасних реалій життя, та її фундаментальним завданням є утримання й збереження лідируючого положення у світі.[4] Через саморуйнування СРСР перестала існувати структура біполярної системи, хоча її наслідки і сформоване нею середовище продовжували відчуватися в міжнародних відносинах ще декілька років. Ліквідація світової системи комунізму призвела до уніфікації правил міжнародної взаємодії, світ почав перетворюватися у “глобальнее суспільство”.[1] Як підкреслює З.Бжезинский: “Запобігти появі на міжнародній арені домінуючої та антагоністичної євразійської держави – лишається центральним моментом в плані спроможності Америки здійснити своє світове лідерство”.[2,12]

В результаті здійснення американської стратегії 1947 року вперше у світовій історії в Євразії відбулося заповнення геополітичного вакууму, що створився, неєвразійською державою. Зоною геополітичного впливу США стала більша частина цього суперконтиненту. Як наслідок, стаціонарність сучасної системи міжнародних відносин залежить вже не від протистояння двох наддержав, а визначається поведінкою переможця, його наміром домінувати. Отже, мета і завдання, закладені у 1947 році доктриною Трумена, продовжують лишатися основою программ американської економічної допомоги і тепер. Аналізуючи промову президента незаперечним є факт про далекоглядні наслідки запланованого курсу, що запропонував Г.Трумен. Його доктрина має відголошення у зовнішній політиці США й до сьогодення.[5] А реалії сьогоднішнього дня говорять про намір Вашингтону попередити появу будь-якого центра сили, здатного завадити здійсненню американської стратегії “світового панування”.[4]