Список використаних джерел

1. Б. Нетаньягу Речь премьер-министра Израиля Б. Нетаниягу в ООН. Полный текст. [Електронний ресурс] / Б. Нетаньягу. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://antisemitizmu-boy.blogspot.com/2013/10/blog-post.html.

2. Речь Нетаниягу: первые отклики [Електронний ресурс] / 9tv.co.il. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://9tv.co.il/news/2013/10/02/159862.html.

3. Речь Нетаниягу в ООН: "Поселения - не причина конфликта, а один из его результатов" [Електронний ресурс] / www.newsru.co.il. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://maxpark.com/community/4391/content/2233634.

4. Торкунов А.В., Малыгин А.В. Современные международные отношения: Учебник / Под ред. А.В. Торкунова, А.В. Малыгина. –

М.:Аспект Пресс, 2012. – 688 с.

Андрейко Є.^

Можливі наслідки парламентських виборів 2013 р. У фрн для зовнішньої політики держави

ФРН є провідною державою Європи та світу, зовнішня політика якої представляє значний інтерес для інших країн у світлі останніх актуальних подій. Потужна промислова й експортна країна-нація (2 місце в світі на 2013 р.) [1], найбільша економіка ЄС, головний фінансовий донор та рятівник Єврозони під час загострення боргової кризи 2008-2012 рр., член НАТО й ключовий трансатлантичний партнер США в Європі, а також посередник у відносинах між Росією й Заходом – всі ці фактори лише посилювали увагу державних діячів світу до призначених на 22 жовтня 2013 р. парламентських виборів до німецького бундестагу. Адже саме від їх результатів залежало, чи продовжить новий уряд ФРН свою політику щодо подальшої реалізації керівних принципів по створенню конкурентоздатної й стабільної економіки Єврозони та чи відбудеться коригування зовнішньополітичного курсу Німеччини.

На парламентських виборах 2013 р. впевнену й прогнозовану перемогу здобув блок ХДC/ХСС, що набрав 41,5% голосів всіх виборців, а на другому місці опинилася партія СДПН – 25,7% [2]. За результатами цих виборів нинішні партнери діючого уряду – вільні демократи (ВДП) так і не зуміли подолати мінімальний відсотковий бар’єр, а тому сформувати парламентську коаліцію християнським демократам вдасться лише після успішних переговорів із соціал-демократами (т.зв. “чорно-червону”), існування якої мало місце порівняно недавно, у 2005-2009 рр.

Внутрішня й зовнішня політика нового уряду ФРН може зазнати змін відповідно до традиційних зовнішньополітичних концепцій, представлених у програмах двох найбільших партій Німеччини, водночас із врахуванням нових історичних умов та викликів. В партійній програмі ХДС/ХСС 2013 р. однією з ключових тез є необхідність подальшого розширення ЄС, що лежить в інтересах громадян ФРН та об’єднання, тому її представники наполягають на підтримці надання країнам Західних Балкан (Сербії, Косово) перспективи членства в Євросоюзі. Зокрема, уряд А.Меркель сприяв процесу активної євроінтеграції Хорватії аж до її вступу в ЄС 1 липня 2013 р., після отримання останньою статусу країни-кандидата у 2010 р. Керівники СДПН також у 2013 р. відповідно до розробленої ще у 1996 р. зовнішньополітичної концепції пропагували активне розширення ЄС за рахунок країн Центральної, Східної та Південно-Східної Європи, що розглядалося як процес подальшої інтеграції та зміцнення без пекового становища європейського регіону [3].

В питанні подолання кризи Єврозони блок ХДС/ХСС буде підтримувати політику, яку започаткував уряд А.Меркель: жорстка бюджетна дисципліна, консолідація боргів і бюджетів країн-боржників, забезпечення підвищення конкурентоспроможності та створення нових валютних регулювальних механізмів (на зразок Європейського стабілізаційного фонду) звідки могли б черпати чергові транші фінансової допомоги країни, що відносяться до т.зв. групи PIGS (Португалія, Ірландія, Греція, Іспанія) та потенційні країни, що можуть поповнити їхній табір. СДПН же в даному відношенні в жовтні 2013 р. представила під час обговорення питання формування із християнськими демократами коаліції т.зв. “10 пунктів”, виконання яких і має робити можливим утворення нового уряду. В них, зокрема, поряд з суворим фінансовим регулюванням, вимагалося запровадження форми більшої підтримки зростання купівельної спроможності у населення ФРН, та перерозподіл державних видатків, а саме зменшення частки участі держави в кредитуванні країн-боржників та спрямування цих коштів на нові соціальні програми всередині Німеччини, що було схожим на ті гасла, з якими йшов на вибори діючий президент Франції Ф.Олланд [4].

В зовнішній та безпековій політиці ФРН також не передбачається корінних, непередбачуваних змін. Лейтмотивом політики християнських демократів впродовж усього існування Федеративної республіки було твердження, що тісні стосунки із США є основою трансатлантичного партнерства, окрім того ФРН активно приймала участь в розробці останньої концепції НАТО, проголошеної 2010 р. в Лісабоні, де визначалися нові виклики і загрози країнам-членам альянсу. При цьому незважаючи на численні заяви політиків на даному напрямку позиції обох партій співпадають, передусім, щодо необхідності врахування російського фактору в безпековій політиці. Підтвердженням чого став Бухарестський саміт 2008 р., коли канцлер А.Меркель відмовилася підтримати зусилля президента США Д.Буша-молодшого навколо проблеми включення до складу альянсу України та Грузії не бажаючи псувати прагматичні, що мали економічні та енергетичні чинники підґрунтям, відносини з РФ. Власне, погляди очільників ХДС/ХСС та СДПН співпадають і в питанні про завершення виведення військ бундесверу з Афганістану до кінця 2014 р. й передачі всієї відповідальності за безпеку і стабільність в країні національному уряду президента Х.Карзая [5].

Отже, можна з впевненістю сказати, що незважаючи на реорганізацію уряду в Німеччині, загалом обмежений, прагматичний та багатовекторний характер зовнішньої політики ФРН збереже свої риси і за перебування при владі “чорно-червоної” коаліції. В першу чергу провідні політичні сили Німеччини змушені враховувати історичний досвід країни, оновлену міжнародно-правове підґрунтя формування своєї зовнішньої політики, що склалося після об’єднання ФРН у 1990 р., та, власне, суспільну думку населення. Адже, як відомо, відповідно до проведеного опитування населення країни у серпні-листопаді 2013 р. щодо можливого посилення ролі ФРН у міжнародних процесах, 46% респондентів висловилися проти активізації зовнішньої політики Німеччини та її неучасть у військових місіях НАТО [3] тощо, що й пояснювало пасивну роль уряду А.Меркель під час загострення сирійської кризи й в питанні потенційного залучення ФРН до військової інтервенції в Сирію у вересні 2013 р.