Список використаних джерел

1. Министерство иностранных дел Республики Армения/ Признание Геноцида/Геноцид [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.mfa.am/ru/what-is-genocide/.

2. Геноцид армян: ответственность Турции и обязательства мирового сообщества. Документы и комментарии/Ред.и сост. профессор Ю.Г. Барсегов. – В 2т. – М.: Гардарики, 2002. – Т.1. – С.5.

3. Гаспарян А.Л. Французько-вірменські відносини за президента Ніколя Саркозі//Політологічний вісник, 2011. – Випуск 57. – С.441.

4. Genociderecognition:[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.anca.org/genocide/recognition.php#EuropeanParliament.

5. Конституционный совет Франции отверг закон об отрицании геноцида армян (28.02.2012) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.vesti.ru/doc.html?id=728292.

Янковська Т.*

Фрн та проблеми забезпечення європейської безпеки

Актуальність теми дослідження. Положення у світі на початку XXІ століття в значній мірі відрізняється від того, яке існувало під час холодної війни, і навіть від того, яке складалося в 90-і роки минулого сторіччя. Світова фінансово-економічна криза, що розпочалася наприкінці 2008 року, значно послабила позиції провідних політичних гравців. Зокрема, держави ЄС знаходяться у процесі переосмислення своїх стратегічних концепцій.

Важливість дослідження ролі Німеччини у вирішенні проблем європейської безпеки пояснюється тим, що ця країна є провідною економічною державою Європи, членом «вісімки» і «двадцятки», найважливішим партнером США по НАТО. ФРН залишається найбільш «вагомим» учасником ЄС, не тільки у фінансовому, але й у геополітичному плані, що, безумовно, не може не чинити впливу на розвиток Євросоюзу й не задавати йому тон. Спираючись на свій потенціал, Німеччина прагне відігравати усе більш активну роль на світовій арені, що знаходить підтвердження в її прагненні зайняти місце постійного члена Ради Безпеки ООН.

Увесь хід європейської інтеграції в післявоєнній історії був безпосередньо пов'язаний з розвитком Німеччини – спочатку з метою інкорпорувати її в загальноєвропейські інститути для забезпечення гарантій європейської безпеки, потім ця країна виступала послідовним прихильником розвитку й поглиблення європейської інтеграції в рамках Європейського Союзу. Саме так – раціонально сполучаючи національну і європейську політику у сфері безпеки – бачить Німеччина забезпечення своїх національних інтересів.

Можна відзначити наступні особливості взаємопов’язаності ФРН та Євросоюзу: економічний ріст Німеччини залежить, по-перше, від сприятливого розвитку експорту й, по-друге, від обсягів «керованого споживання» (об'єднуючого витрати державного бюджету, бюджетів федеральних земель і різних громадсько-правових організацій. У результаті першої з відзначених особливостей динамічний розвиток німецького експорту в ЄС виявив на ФРН більш сильний економічний вплив, аніж на інших учасників інтеграційних процесів. Друга – обумовила високу ефективність реалізації спільної політики сприяння економічному розвитку країн ЄС.

– Сильна Європа, у тому числі й у військовому плані, як і раніше залишається найважливішою метою Німеччини. Враховуючи економічний потенціал об'єднаної Німеччини, можна прогнозувати, що країна як і раніше буде займати лідируючі позиції в Євросоюзі, і Берлін зможе впливати на поведінку інших членів ЄС, у більшій або меншій мірі управляти загальноєвропейською ситуацією. При цьому, зовнішньополітичні ініціативи ФРН можуть бути обмежені деякими внутрішньополітичними факторами (такими збільшення безробіття, уповільнення економічного росту, етноконфенсійні протиріччя). Від того, наскільки ефективно після парламентських виборів 2013 р. новий уряд зможе справлятися із внутрішньополітичною ситуацією, багато в чому буде залежати динаміка політики ФРН у рамках ЄС.

– До об'єднання зовнішня й оборонна політика (або політика безпеки) ФРН, включеної в стратегію НАТО, була цілком спрямованою на захист тодішньої території держави й забезпечення основної європейської прикордонної лінії в умовах біполярності й протистояння Сходу та Заходу. Незважаючи на модернізацію американо-європейського партнерства після зникнення біполярності, Німеччина продовжувала політику активної участі в діяльності інститутів об'єднаної Європи й Північноатлантичного альянсу, намагаючись збалансувати їх з діяльністю інститутів ООН, але, особливо в перше десятиліття після об'єднання, намагаючись уникати прямої участі у військових зіткненнях.

Уряд Меркель вважає дуже важливим збереження довірчих союзницьких відносин не тільки в рамках Євросоюзу, але й північноатлантичного співтовариства, продовжуючи розглядати США як найважливішого союзника, хоча колишня безумовну згоду за всіма позиціями демонструє не завжди.

– Серед країн-членів Євросоюзу Німеччина є одним з основних партнерів України. Прослідковується спільність позицій із таких важливих питань забезпечення європейської безпеки, як боротьба з міжнародним тероризмом, нерозповсюдження зброї масового ураження, протидія міжнародної злочинності й наркобізнесу. Останнім часом особливу актуальність здобуває питання енергетичного забезпечення європейського континенту, за яким інтереси Києва й Берліна близькі. Перспективними напрямами економічного співробітництва між Україною та ФРН є високі технології, інвестиційна взаємодія, створення спільних підприємств у машинобудуванні, приладобудуванні, гірничодобувній промисловості й сфері торгівлі. Водночас взаємодія з ФРН та іншими країнами ЄС у безпековій сфері поки що стримується пасивністю української зовнішньої політики на даному напрямі.

Для України розвиток відносин з системою Європейської політики безпеки й оборони є засобом, завдяки якому вона зможе зміцнити свої позиції вагомого учасника формування нової структури європейської безпеки. При цьому, слід виходити з того, що сьогоднішнє положення України вимагає диверсифікованості її зовнішніх зв'язків, використання всього комплексу як двостороннього, так і багатостороннього співробітництва. Спроби протиставлення одним зовнішньополітичним напрямкам інші контрпродуктивні. Диверсифікованість зв'язків повинна супроводжуватися підвищенням «адресності» політики, конкретизацією співробітництва на кожному з напрямків залежно від національних інтересів і реальних перспектив.

Мельченко Д.^