Список джерел і літератури:

1. Бжезинский З. Выбор. Мировое господство или глобальное лидерство. Пер. с англ. / Збигнев Бжезинский. – М.: Международные отношения, 2004. – 288 с.

Дирда А.¹

Азійсько-тихоокеанський простір як один з пріоритетних векторів у зовнішньополітичній стратегії росії на сучасному етапі

Азіатсько-Тихоокеанський регіон – відносно нове поняття, яке у політичному словнику з’явилося лише у др. пол. ХХ ст. Для сучасного глобалізованого світу характерний підвищений інтерес до даного регіону, що зумовлено динамічними економічними процесами, появою нових впливових акторів міжнародних відносин, наростанням воєнно-політичної конкуренції в даному регіоні, перспективами переміщення в регіон АТР центрів світової ділової та фінансової активності. Для Росії АТР теж становить значний інтерес в контексті формування власної геостратегії. Характерні ознаки АТР:

1. Економічна впливовість. Тут сконцентровані країни з високою динамікою економічного розвитку, які становлять 57% світового ВВП і 50% світової торгівлі.

2. Держави регіону володіють необхідним потенціалом, щоб претендувати на роль лідера на регіональному і на глобальному рівнях.

3. Конфліктогенність регіону.

4. Відсутність єдиної безпекової структури за прикладом Європи, яка служила б міжнародно-правовим інструментом підтримання миру, безпеки і стабільності..

5. У АТР сконцентрована найбільша кількість держав, що володіють ядерною зброєю чи прагнуть отримати до неї доступ (США, Росія, КНР, Індія, Пакистан, КНДР).

6. Тенденція зростання військового потенціалу. Більшість країн АТР виділяють на його розвиток 5-20% державного бюджету.

7. Наявність дестабілізуючих факторів іншого характеру: некерованість міграційних потоків, зростання кількості населення, зростання терористичної активності регіону, поширення мережі незаконного обігу наркотиків, сепаратизм тощо [2].

Тривалий час існувала диспропорція між азійським і європейським векторами зовнішньої політики Росії на користь останнього. Проте з другої половини 1990-их рр. почався новий етап відносин між Росією і країнами АТР. Поступове зростання значущості азійсько-тихоокеанського вектору зовнішньої політики РФ помітне при порівнянні двох Концепцій зовнішньої політики Росії, затвердженої президентом Д. Медведєвим у 2008 р., та аналогічного документа, затвердженого президентом В. Путіним у 2000 р. [1]. Це обумовлено не тільки тим, що Росія є невід’ємною складовою цього динамічного регіону, а й з точки зору забезпечення безпеки рубежів і створення сприятливих умов для соціально-економічного розвитку, на що й спрямована російська геостратегія. Крім того, АТР є перспективним геополітичним резервом для Росії.

Одним з основних напрямів зовнішньої політики Росії в АТР є економічна складова. Згідно з Концепцією зовнішньої політики 2008 р. співробітництво з АТР у першу чергу розглядається в якості інструменту економічного розвитку східних регіонів країни (Сибіру і Далекого Сходу) і формування довгострокових економічних взаємозв’язків з країнами регіону. З цією метою у 1998 р. Росія навіть приєдналася до АТЕС – економічного форуму для розвитку інтеграційних зв’язків країн тихоокеанського басейну [3].

Країни східноазійської трійки (Японія-Китай-Республіка Корея) є найближчими сусідами Росії в АТР і одними з найбільш економічно успішних держав регіону, тому першочерговим завданням є розвиток відносин з ними на дво- та багатосторонньому (в рамках АТЕС) рівнях. Росія і Китай вважаються стратегічними партнерами в енергетичній сфері, а також відіграють роль взаємних балансирів у відносинах зі США. Японія розглядає Росію більше в контексті двосторонніх відносин, ніж інтеграційних форумів. Основними напрямами взаємодії є енергетична сфера (проект «Сахалін-2», нафтопровід «Східний Сибір-Тихий океан», торгівля енергоресурсами). У зовнішньоекономічній стратегії Республіки Корея Росія розглядається як імовірний партнер у створенні ще однієї зони вільної торгівлі. Важливе місце в геостратегії Росії займають відносини з Індією, що мають особливий стратегічний характер. Найуспішнішими сферами співпраці є енергетика й оборона [4].

Попри зусилля Росії, більшість країн АТР розглядають її не як інвестора та джерело передових технологій, а лише як постачальника природних ресурсів і дешевих напівфабрикатів. Стримане ставлення до Росії зумовлюється також традиційним сприйняттям її як європейської держави і елементу військово-політичного балансу сил у відносинах США-Китай, Японія-Китай, країни регіону-США. Тобто, з одного боку, її сприймають як політичну наддержаву і, а з іншого - як «економічного карлика». Для зміни свого іміджу Росія має, по-перше, брати участь в міжнародних ініціативах з підтримання миру і військово-політичної стабільності в регіоні, і, по-друге, здійснювати пошук нових форм співробітництва з країнами Азії [5]. Іншими кроками Росії на цьому напрямі є наступні:

• Участь у налагодженні антитерористичної співпраці, протидії транснаціональній злочинності, забезпеченні готовності до надзвичайних ситуацій;

• Подальша участь у шестисторонніх переговорах з урегулювання ядерної кризи на Корейському півострові.

• Співробітництво з країнами АТР у напрямі створення енергетичних резервів регіону з використанням російських енергоресурсів.

Недоліком діяльності Росії на цьому напрямі є те, що вона досі не відіграє в АТР стратегічної ролі. Ситуацію погіршує поступова деградація Тихоокеанського флоту, який, на відміну від Північного флоту, фінансується за залишковим принципом [7].

Підводячи підсумки, слід зазначити, що Росія зацікавлена в поглибленні співпраці з країнами АТР. Це створює підстави для того, щоб РФ, яка тривалий час ідентифікувала себе з Європою, все частіше почала позиціонувати себе як азійська держава. Присутність Росії також важлива і для країн АТР, які вбачають у ній фактор підтримання стратегічної рівноваги, балансу сил, гаранта енергетичної безпеки та сталого економічного розвитку.