3. Місце превентивної педагогіки у системі наук.

Найбільш тісний контакт превентивної педагогіки з юридичними і психолого-педагогічними науками. Юридична, в свою чергу, - з кримінологією, яка вивчає злочинність, особистість правопорушника, причини і умови злочинності, а також шляхи і способи профілактики і подолання таких асоціальних явищ у поведінці осіб. А також: з криміналістикою, кримінальним правом, виправно - (виховно) - трудовим правом, кримінальним процесом.

Спостерігається зв’язок з:- історією педагогіки (етапи становлення і розвитку проблеми попередження відхилень у моральному розвитку неповнолітніх, а також вклад вчених А.Я.Герда, К.Д.Ушинського, П.Ф.Лесгафта, В.П.Кащенко, П.П.Блонського, М.С.Погребинського, А.С.Макаренка).- дошкільною педагогікою (виявлення відхилень у ранньому віці індивіда та закономірності цього процесу); - зв’язок з виховно-трудовою педагогікою полягає в спільному розробленні педагогічних заходів ресоціалізації і реадаптації, а також у дослідженні закономірностей морального розвитку:- дефектологією (з’ясування етимології мотивів, особливостей прояву і заходів попередження відхилень у поведінці серед дітей і підлітків з явно вираженими відхиленнями);- педагогікою вищої школи (розроблення проблеми морально-правового виховання студентської молоді, профілактики алкоголізму, наркоманії, проституції);- психологією (використання даних загальної, вікової, соціальної психології, а також вивчення етапів і механізмів антисуспільної деформації особистості молодої людини, при визначенні поглядів, цінностей, мотивів поведінки);- філософією (дослідження природи і сутності соціальних відхилень, зв’язок з іншими явищами суспільства, з’ясування детермінант, закономірностей, тенденцій розвитку);- соціологією (використання інформаційних даних, тенденцій у розвитку суспільства);- медициною (знання основ наркоманії, алкоголізму, сексології, сексопатології).

4. Концепції поведінки з асоціальними відхиленнями.

Концепції поведінки з асоціальними відхиленнями представлені біологічним та соціологічним напрямками.

Засновником біологічного напрямку вважається італійський психіатр Ч.Ломброзо (1835-1909). Його вчення є суперечливим, однак впливовим на подальший хід розвитку наукових ідей. Він створив теорію вродженого злочинця і типів злочинців, намагався пояснити природу злочинності на основі анатомічних і антропологічних, біологічних і психіатричних особливостей особи.

У 20-х роках ХІХ ст. виникає кримінально-біологічна школа, яка поєднує схильність до правопорушень із спадковістю. Її представники: Е.Феррі, Р.Гарофалл та ін. Всі вони розділяли позицію Ч.Ломброзо.

Великого поширення набула психоаналітична школа австрійського лікаря-психіатра З.Фрейда (1856-1939), яка розглядала злочинність як результат дефективного розвитку особистості. Суть теорії полягала в тому, що людина з народження біологічно приречена на постійну жорстоку боротьбу антисоціальних глибинних інстинктів – агресивних, статевих, переляку – з моральними установками особистості.

Основна теза теорії психопатологічних причин – „правопорушник – завжди психопатична або розумово відстала особистість”.

Спадкова теорія - причиною правопорушень вважається схильність до антисоціальної поведінки, яка передається на хромосомному рівні. Різновидностями цієї теорії є:- теорія „сімейного дерева”, представники якої намагаються доказати наявність спадкової схильності до правопорушень через вивчення ряду поколінь правопорушника; - теорія близнюків об’єднує правопорушення із генетичними факторами і доказує спадкову схильність до нього.

Суттєвою рисою соціологічного напрямку є те, що при поясненні причин асоціальних відхилень його представники основну увагу приділяють екзогенним факторам, а також вивченню масових соціальних явищ. Такими дослідженнями займались засновник соціальної статистики А.Кеттле, французький соціолог і криміналіст Г.Тард.

Цей напрямок очолює теорія диференціального зв’язку, створена Е.Сатерлендом, якою наголошується, що асоціальна поведінка виникає в результаті взаємодії людей (поведінці вчаться).

Теорія соціальної дезорганізації також надає основного значення соціальним факторам. Завдяки їй робиться спроба піднятися від мікрогрупи до більших соціальних інститутів – соціально-психологічних, соціально-культурних, соціально-економічних протиріч. Засновником цієї теорії вважається Е.Дюркгейм (1858-1917).

П.Вест радить вживати заходи для обмеження народжуваності, але ненасильницьким шляхом. А.Дойч пропонує з цього приводу „стерилізацію” для обмеження народжуваності.

Вчені Елеонора і Шелдон Глюк, обстеживши 500 неповнолітніх з делінквентною поведінкою, дійшли висновку, що більшість із них почали виявляти ознаки відхилень у поведінці в дитячому віці. Взагалі більшість дослідників абсолютизують роль раннього періоду розвитку особистості.

Дослідження К.Хорні доводять вплив невротичного характеру на поведінку індивіда.

„Теорія самоактуалізації” А.Маслоу доводить важливість справи, яка захопить індивід і допоможе самоактуалізуватися.