77. Утримання подружжя у різних правових системах.

Сімейним правом регулюються й питання утримання подружжя. В одних правових системах передбачаються обов'язки подружжя із взаємного утримання (Іспанія), в інших цей обов'язок покладаєть­ся на одного з подружжя (Франція). Нині в законодавстві перева­жають норми, які передбачають принцип взаємного утримання под­ружжя (сім'ї). Якщо в державах континентального права кожен з подружжя може вимагати подання допомоги іншому, то в держа­вах загального права задоволення такої вимоги не завжди є гаран­тованим. Англійське право, наприклад, зобов'язує дружину надава­ти матеріальну допомогу чоловікові лише у випадках, коли він гостро її потребує. А обов'язок чоловіка утримувати свою дружину в основному визначається виконанням нею своїх шлюбно-сімейних обов'язків, тому безпосередньо пов'язаний з концепцією єдності под­ружжя та обов'язку спільного подружнього проживання ("консорці­уму"). Нині одружена жінка в Англії не має чітко визначеного та га­рантованого права на отримання від чоловіка необхідних їй засобів до існування. У правових системах, де передбачено укладення шлюб­ного контракту, питання утримання подружжя переважно ним і рег­ламентується. В цьому разі норми контракту не повинні суперечити нормам моралі і ставити одного з подружжя у гірше становище, ніж передбачене нормами законодавства. Проблема утримання сім’ї та утримання чоловіком чи дружиною іншого з подружжя вирішується в зарубіжних країнах неоднаково. За німецьким законодавством на кожного з подружжя покладено обов’язок брати участь в утриманні сім’ї та обов’язок взаємного утримання одне одного. Згідно з законами Франції, Англії та США обов’язок утримання сім’ї покладено на чоловіка, який зобов’язаний, у тому числі матеріально, забезпечувати і свою дружину. Чоловік може претендувати на утримання з боку дружини лише в разі його хвороби, нещасного випадку в побуті чи на виробництві та з досягненняпевноговіку. Забезпечується право чоловіка чи дружини на утримання через інститут аліментних зобов’язань: якщо утримання не надається добровільно, то воно стягується в примусовому порядку у вигляді систематичних виплат на користь особи, яка його потребує. Аліменти зазвичай стягуються у вигляді щотижневих чи щомісячних виплат, які має здійснювати один з подружжя на користь іншого задля його матеріальної підтримки протягом певного часу або необмежено. Як правило, смерть платника чи одержувача аліментів припиняє аліментне зобов’язання. Повторний шлюб одержувача, істотні зміни у матеріальному становищі будь-якої із сторін можуть бути підставою для зміни розміру аліментів. Така можливість існує, якщо в судовому рішенні чи ордері про аліменти не буде застережено іншого.

78. Розірвання шлюбу за національним правом зарубіжних країн.

В більшості країн існує принцип свободи розлучення. Але й досі є країни, де законодавство не допус­кає розлучення. Це здебільшого католицькі країни, тобто країни, де на формування права відчутний вплив має католицька церква Однією з підстав для розлучення, яка передбачена у багатьох країнах, є воля одного або обох з подружжя. Так, у Швеції розлу­чення відбувається за наявності односторонньої заяви, але не від­разу, а після шестимісячного "періоду на роздуми" (у тому разі, коли в сім'ї є неповнолітні діти до 16 років). Але навіть за наяв­ності неповнолітніх дітей цей термін не застосовується, якщо про­тягом двох років подружжя проживали окремо. Фактичний (або непоправний) розпад шлюбу є підставою для його розірвання у більшості країн світу. До того ж в окремих краї­нах він вважається єдиною підставою для розлучення. Свідченням розпаду шлюбу можуть бути тривале роздільне проживання; сут­тєві розбіжності в поглядах на життя між подружжям; зрада одно­го з них, яку не може пробачити інший з подружжя і після якої спільне життя для іншої сторони є нестерпним; жорстока поведін­ка одного з подружжя; зловживання алкоголем; залишення одним із подружжя сім'ї на тривалий час. Наприклад, у ФРН шлюб вва­жається таким, що розпався, якщо подружжя живе окремо протя­гом трьох років. Якщо ж обоє з подружжя дають згоду на розлучення, то шлюб вважається таким, що розпався, коли подружжя проживало окремо протягом одного року. У Франції шлюб може бути також розірваний внаслідок припинення спільного життя, коли сторони не проживають разом протягом останніх шести років або коли один з подружжя протягом цього часу є психічно хворим і відновлення сімейного життя є малоймовірним. У країнах сім'ї загального права підставами розірвання шлюбу вважаються подружня зрада; залишення одного з подружжя на пев­ний строк; жорстоке поводження чи аморальність; алкоголізм, ду­шевна хвороба, тюремне ув'язнення на певний строк тощо. Особли­вістю англійської правової системи є те, що заява про розлучення не може бути подана, якщо з моменту взяття шлюбу не минуло три роки. Спеціальним випадком розірвання шлюбу у Великобританії є винесення рішення про це через презумпцію смерті одного з под­ружжя. Англійському праву невідомий інститут оголошення особи померлою, безвісти відсутньою. Проте кожна особа, яка проживає у Великобританії, перебуває у шлюбі та має вагомі підстави вважати одне з подружжя померлим, може звернутися до суду з позовом про визнання смерті цього подружжя та розірвання шлюбу. В окремих штатах США для отримання розлучення встановле­но різні строки проживання на території штату, який є необхідним для отримання права на подання позову (від 6 тижнів до 2 років). У деяких мусульманських країнах відповідно до догм ісламу за­стосовуються інші принципи розірвання шлюбу, які часто ставлять чоловіка в привілейоване становище порівняно з дружиною. Допус­кається однобічна відмова чоловіка від жінки шляхом трикратного усного вимовляння при свідках слова "талак" ("йди"). Жінка може викупити себе в чоловіка за договором або сплативши чоловіку відповідне відшкодування. Судовий порядок розірвання шлюбу можливий у разі жорстокого поводження чоловіка з жінкою або постійного ненадання їй утримання. При цьому порушення чоло­віком подружньої вірності не є підставою для розлучення. Намага­ючись якось пом'якшити важке становище жінок у питаннях шлюбу і розлучення, в деяких мусульманських країнах прийнято норма­тивні акти сімейного права, що надають жінкам можливість домогтися розлучення. Наприклад, згідно із Сімейним кодексом Ал­жиру жінка має право вимагати розлучення, якщо чоловік попе­редньо не повідомив її про намір взяти новий шлюб (у порядку ре­алізації ним свого права мати до чотирьох дружин). До підстав для звернення до суду належать також тривала відсутність чоловіка без достатніх підстав, що завдає моральної шкоди дружині; хвороба або фізичні вади подружжя.