71. Розуміння шлюбу в мусульманському праві

Шлюб за мусульманським правом вважався договором подібно до торговельних угод. Причому

жінка не була стороною в договорі, а вважалася предметом договору. Тому при укладенні

шлюбного контракту жінка повинна була мати представника в особі свого опікуна. Однак

формально при укладені шлюбу згода сторін, зокрема і нареченої, передбачалася.

Шаріат розрізняв три види шлюбу: а) постійний; б) тимчасовий; в) шлюб з невільницею.

Постійний шлюб міг бути укладений одночасно з чотирма жінками. Кожній своїй майбутній

дружині наречений повинен був виділити особливе майно, і за відмови з нею одружитися він

втрачав Його половину. Кожна з чотирьох дружин мала право на своє утримання, окреме житло

та прислугу. Перешкодою до укладення чи перебування у шлюбі вважалися близькі родинні

стосунки, свояцтво, прокляття жінки, яка була звинувачена в перелюбі, ідолопоклоніння. Шлюб

укладався у письмовій формі, а шлюбний акт складався суддею (кадиєм) і підписувався двома

свідками чоловічої статі.

Тимчасовий шлюб дозволявся лише шиїтам (членам особливої релігійної секти). При його

укладенні визначався термін дії шлюбу. Народжені в такому шлюбі діти вважалися законними і

успадковували майно нарівні з іншими спадкоємцями. Але дружина не набувала спадкових

прав.

Шлюб з невільницями шаріат дозволяв особам, які не мали достатніх засобів для утримання

дружини чи дружин з числа вільних осіб. Діти від такого шлюбу вважалися законними, а жінка-

невільниця після смерті чоловіка автоматично отримувала свободу.

Що стосується розлучення, то воно допускалося, зазвичай, з волі чоловіка. В усякому разі,чоловік не був зобов'язаний пояснювати приводи до розірвання шлюбу, а мав лише сплатитисвоїй колишній дружині певну визначену суму. Мусульманське право визначало розлучення чотирьох видів: 1) без пояснення причин, шляхом проголошення чоловіком певних фраз(наприклад тричі промовити слово "талак" або сказати "ти відлучена"); 2) покупкою дружинирозлучення у свого чоловіка; 3) розірвання шлюбу кадиєм (суддею) з ініціативи дружини, якщо її чоловік не виконує своїх подружніх обов'язків, має фізичні вади, не виділяє їй достатніх засобівна існування, жорстоко поводиться з нею; 4) розлучення внаслідок взаємного прокляття.Прокляття проголошується чоловіком перед суддею, коли він вважає, що дитина його дружини є наслідком порушення нею подружньої вірності, але він не може надати для цього переконливі докази. Жінка зі свого боку теж може таким самим чином доводити клятвою брехливість такихзвинувачень. У такому разі шлюб розривається остаточно і безповоротно, оскільки прирозлученні іншими способами шлюб міг бути укладений повторно.

72. Матеріальні умови реєстрації шлюбу в країнах різних типів правових систем

Умови реєстрації шлюбу поділяються на матеріальні та формальні. Матеріальними вважаються позитивні чи негативні вимоги, з наявністю чи відсутністю яких пов'я­зується питання про дійсність шлюбу (наприклад, досяг­нення шлюбного віку; наявність дієздатності; відсутність між особами, які беруть шлюб, певного ступеня родиннос­ті). Формальні умови шлюбу - це вимоги до процедури його оформлення (наприклад, попередня публікація про шлюб; церемонія шлюбу, яка відбувається в цивільній чи релігійній формі). Матеріальні умови взяття шлюбу можуть бути такими:  1. Досягнення шлюбного віку особами, які бажають од­ружитися, передбачене правовими джерелами всіх держав. У більшості з них вік шлюбного повноліття нижчий від ві­ку загального повноліття; шлюбний вік для жінок здебіль­шого нижчий, ніж для чоловіків. У різних державах цей вік неоднаковий. Приміром, у Франції шлюбний вік для чоло­віків становить 18 років, а для жінок - 15 років. В Україні - відповідно 18 та 17 років. В Англії для обох із подружжя -16 років. В Австралії - 18 років для чоловіків та 16 для жі­нок. У різних провінціях Канади шлюбний вік коливається від 16 до 19 років. Згідно з індуським Законом про шлюб 1955 р. шлюбний вік для чоловіків становить 21 рік і 18 - для жінок. Найнижчим шлюбний вік є в державах Латинсь­кої Америки. Наприклад, у Перу для чоловіків і жінок він становить відповідно 16 та 14 років, у Колумбії та Еквадорі -14 і 12 років. У більшості держав установлений законодавством шлюб­ний вік за певних причин може бути знижено за рішен­ням компетентного органу (суду, прокуратури, міністра юстиції, уряду кантону, місцевими органами влади тощо). Так, згідно зі ст. 145 Цивільного кодексу Франції (в редак­ції від 23 грудня 1970 р.) прокуророві республіки за місцем реєстрації шлюбу надано право за наявності вагомих під­став знижувати шлюбний вік. Можливість зниження шлю­бного віку передбачена СК України від 10 січня 2002 р., передбачає можливість винесення судового рішен­ня, за яким особа реалізує право на шлюб за її заявою, з до­сягненням нею 14 років та якщо це відповідатиме її інтере­сам . 2. Згода законних представників неповнолітніх осіб, які бажають одружитися, необхідна тільки в окремих правових системах, наприклад у Франції, ФРН. Проте в Німеччині недотримання цієї умови за взяття шлюбу не тягне його автоматичної недійсності. Законодавством цієї держави передбачено й можливість оскарження неповнолітніми до суду відмови батьків дати свою згоду на шлюб.  3. Умову неперебування в іншому шлюбі передбачають ті правові системи сучасності, шлюбно-сімейні відносини та право яких базуються на принципі моногамії. Так, ст. 147 Цивільного кодексу Франції закріплює правило про немож­ливість узяття іншого шлюбу без розірвання попереднього.  Але в державах, де офіційно визнаються полігамні шлюби, перебування в одному шлюбі не є перепоною для взяття ново­го. Насамперед мова йде про держави, в яких шлюбно-сімейні відносини регулюються нормами шаріату. Так, Сімейний ко­декс Алжиру 1984 р. дозволяє чоловікові мати одночасно чо­тирьох дружин. Одношлюбність передбачена чинним сімей­ним законодавством України. У майбутньому законодавстві України вимога одношлюбності також матиме місце (ст. 25).  4. Відсутність відносин родинності та свояцтва між особами, які одружуються, є важливою умовою взяття шлюбу в багатьох державах. У більшості з них забороня­ються шлюби між родичами по прямій лінії, повнорідними та неповнорідними братами й сестрами, усиновителями та усиновленими. Проте й щодо цієї умови в законодавстві держав є певні особливості. Скажімо, у Франції допускаються шлю­би між дядьками та племінницями, тітками та племінника­ми. В Англії ж такі шлюби заборонені.  5. Взаємна згода (воля) осіб, які беруть шлюб, є умовою, що притаманна тим правовим системам, де шлюб уважається добровільним союзом чоловіка та жінки (законодав­ство держав «сім'ї континентального права», в т. ч. ст. 24 СК). Але в мусульман­ських державах згоду на шлюб дочки може давати батько проти її волі (Пакистан, Іран, Лівія та ін.).  7. Задовільний стан здоров'я осіб, які прагнуть узяти шлюб, - це умова, що в різних формулюваннях може місти­тись у праві більшості держав.