69. Характеристика і вимоги до держ службовців Великобританії.

Державна служба передбачає розмежування політичних та адміністративних функцій. Всі службовці є професійними служителями корони і поділяються на: військових (військовослужбовців), політичних (міністрів), цивільних (співробітників міністерств за наймом). Останні разом із військовослужбовцями, службовцями органів місцевого самоврядування і публічних корпорацій є публічними службовцями. Службовці є незмінними, не залежать від зміни уряду, політичні службовці підлягають заміні. Від служби корони виокремлюється муніципальна служба, процедура проходження якої визначається муніципальними радами.

Державна служба є відкритою й базується на принципі "системи особистих якостей", передбачає кар'єрне зростання за певної кількості обмежень (фінансових, політичної активності тощо). Державні службовці за законодавством Великобританії поділяються на не індустріальних та індустріальних; внутрішніх та дипломатичних (при цьому внутрішні, у свою чергу, поділяються на старших адміністраторів, адміністраторів середньої ланки, молодших адміністраторів; на тих, хто працює повний і неповний робочий день, на постійних та тимчасових, кадрових і некадрових, департаментських, загальних і спеціальних).

Адміністративна юстиція передбачає розгляд спірних справ між публічними органами і громадянами (у межах здійснення контролю за діяльністю перших) звичайними судами загальної юрисдикції, квазісудовими органами - адміністративними трибуналами, які формуються із числа осіб із спеціальними знаннями у сфері діяльності, якою опікується трибунал, займають проміжне місце між адміністрацією та загальними судами й покликані встановлювати у конкретної особи право на допомогу чи послугу, передбачені законодавством. Трибунали розглядають справи як перша інстанція в колегіальному порядку (головуючий та 2 члени) за принципами гласності, змагальності, спеціалізації, оскарження рішення, економності, стадійності, терміновості, на підставі позовної заяви, без надмірної формалізації та обов'язкової участі адвоката. З урахуванням спеціалізації діяльності всі трибунали поділяються на: трибунали у сфері управління економікою (промислові, транспортні, земельні, податкові тощо) та трибунали у сфері соціального управління (пенсійні, медичні, соціального забезпечення тощо). Для контролю за діяльністю адміністрації передбачено діяльність Омбудсманів, уповноважених у сфері адміністрації, місцевої адміністрації, охорони здоров'я тощо

70. Поняття шлюбу та умови його взяття в праві країн різних правових систем

Сімейне право традиційно вважається інститутом приватного права і входить до складу цивільногоправа. Тому джерелами сімейного права в багатьох країнах є цивільні кодекси або інші актицивільного (сімейного) законодавства, а також судова практика з сімейно-майнових, тобтоцивільних за своєю сутністю справ. Але існують і певні відмінності в окремих країнах. Наприклад,своєрідною є система джерел сімейного права США, де поряд із сімейним правом окремих штатівдіє рекомендований для використання у штатах федеральний Єдиний закон про шлюб і розлучення.В основу сучасного сімейного права, як і раніше, покладено норми поведінки у шлюбі та сім'ї, яківизначаються особисто-май¬новими відносинами. Ці норми не можуть залишатися сталими інезмінними. Періодично з розвитком суспільних відносин відбуваються зміни та реформи і всімейному законодавстві.Основні положення сімейного права регулюють шлюбно-сімейні відносини між подружжям, міжбатьками та дітьми. В свою чергу, всередині цих великих розділів виокремлюють норми, якірегулюють порядок взяття шлюбу та його припинення, майнові та особисті відносини подружжя тощо.

Що стосується законодавчого визначення поняття "шлюб", то, як правило, в джерелах сімейного права різних країн воно відсутнє. Відповідно до загальної правової концепції шлюб можевважатися цивільно-правовою угодою (договором), різновидом партнерства або добровільним союзом чоловіка та жінки, внаслідок чого між особами, які одружуються, встановлюються особливі шлюбні правовідносини.

Договірна концепція шлюбу найпоширеніша і ґрунтується на вимогах, які висуваються законами до порядку укладення будь-яких угод. Шлюб-партнерство — концепція, характерна для держав сім'ї континентального і частково загального права. її зміст полягає у чіткому розподілі функцій між подружжям. Розуміння шлюбу як союзу двох незалежних і рівноправних партнерів (Східна Європа,в тому числі й Україна) припускає закріплення в законодавстві відносної свободи кожного з них у вирішенні питань про продовження чи припинення спільного життя. Так, відповідно до німецького сімейного права, поняття "шлюб" (Ehe) означає офіційно укладений з дотриманням певних формальних вимог союз між подружжям для постійного проживання сім'ї. Дещо іншим є розуміння шлюбу як союзу чоловіка та жінки в мусульманських країнах. У них союз трактується за нормами шаріату як освячений Богом. Підставою його реєстрації є попередня домовленість (договір) між родичами майбутніх наречених.

Законодавство і практика всіх країн передбачають комплекс умов, які необхідні для взяття шлюбу і недотримання яких може призвести до визнання шлюбу недійсним та до його скасування. Деякі з цих умов продиктовані ставленням тієї або іншої держави до шлюбно-сімейних відносин як до основи розвитку нації та джерела рушійної сили народу, чим і продиктована необхідність державного регулювання та піклування про нормальний і здоровий розвиток сім'ї.

Умови реєстрації шлюбу поділяються на матеріальні та формальні. Матеріальними вважаються позитивні або негативні вимоги, з наявністю чи відсутністю яких пов'язується питання про дійсність шлюбу (наприклад, досягнення шлюбного віку, наявність дієздатності тощо). Формальні умови шлюбу — це вимоги до процедури його оформлення (наприклад, попередня публікація про шлюб, церемонія шлюбу тощо).