Прийоми роботи по формуванню умінь монологічного та діалогічного мовлення Прийоми парної роботи

Такий прийом як робота в парах є досить ефективним для навчання усного мовлення, особливо діалогічного на початковому етапі навчання, оскільки дає можливість проводити одночасно активне тренування всього класу. Учні, які сидять поруч на партах, водночас ведуть розмову, зміст, матеріал і план якої визначені попередніми вказівками вчителя.

Парна робота – це складна форма навчальної діяльності учнів, яка вимагає значних організаційних зусиль. Щоб добитися потрібної чіткості в роботі, вчитель докладно інструктує учнів щодо змісту, послідовності запитань і відповідей, що їх учні складають під час розмови. Учні повинні говорити напівголосно одночасно за сигналом учителя починати роботу, той самий час, після відповідних вказівок вчителя, переходити від одного етапу роботи до іншого. Важливою умовою ефективного тренування є організація контролю. Після закінчення парного тренування вчитель викликає учнів парами до свого столу і пропонує їм відтворити свою розмову перед класом. Якщо учні говорять в потрібному темпі, вільно оперують матеріалом, роблять небагато помилок – значить їх попередня робота була правильно організована.

Найпростіші прийоми повинні призвичаїти учнів до цього виду тренування і підготувати грунт для складніших форм роботи. Парну роботу можна починати вже на перших уроках, коли учні знають кілька слів, вміють ставити запитання, відповідати на запитання типу Is this a …? Have you …? та складати наказові речення Take a …? Give a …

Розглянемо шляхи запровадження парної роботи. Вчитель викликає до себе одного учня, а іншим пропонує уважно стежити за своєю розмовою з ним. Учні знають, що їм доведеться потім самостійно проводити таку вправу. Вчитель кладе перед собою та перед своїм співрозмовником деякі предмети (назви яких уже відомі учням на англійській мові) і говорить, звертаючись до свого співрозмовника Take a pencil. Учень виконує наказ. Далі йдуть речення Take a book (a pen). Ці накази учень також виконує. Потім вчитель пропонує учневі повторити ті самі наказові речення, звертаючись до вчителя. Учень говорить, а вчитель виконує відповідні дії. Після такого наочного інструктажу вчитель пропонує всім учням повторити цю „розмову” по партах, причому він чітко визначає момент початку вправи, послідовність в якій говорять учні, момент, коли учні міняються ролями.

Види роботи парами

1. Учитель ставить запитання і сам відповідає на нього. Запитання можуть бути зв’язані з картиною, текстом, навколишнім оточенням. Учні повторюють запитання і відповідь, працюючи парами. Ця справа є ускладненою формою імітативної роботи. Коли учні освояться з цією вправою, вчитель ускладнює її, даючи не одне запитання і відповідь, а невеличкий діалог, що складається з декількох запитань і відповідей на них. Після цього як серія запитань і відповідей була так опрацьована, учитель викликає деяких учнів, щоб перевірити засвоєння матеріалу. Контроль може мати такі форми:

а) учитель ставить запитання, учень відповідає на нього;

б) учитель відтворює відповідь, учень ставить запитання;

в) учитель пропонує пригадати та відтворити речення з загаданим словом;

г) вчитель пропонує двом учням пригадати всі запитання і відповіді, що їх опрацювали в класі під час тренування.

При наявності такого контролю учні дуже уважно ставляться до роботи, намагаючись запам’ятати під час повторення матеріал включений у вправу.

2. Запровадження парного тренування в роботу над реченнями-зразками. Учитель концентрує увагу учнів на певній конструкції, причому сформульоване запитання і відповідь на нього містять в собі дане граматичне явище. Ці речення фіксуються на дошці або запам’ятовуються. Далі вчитель послідовно пропонує учням замінювати певний лексичний елемент цих речень іншими словами. Вчитель підказує ці слова, вимовляючи їх або демонструючи відповідні картинки чи предмети. Працюючи парами, учні повинні відтворювати запитання і відповіді за поданими їм зразками та включати в ці речення слова, підказані вчителем. Кожний учень ставить запитання, а потім дає відповідь на запитання, поставлене його товаришем. Наприклад, на дошці написані речення-зразки: Is there a table in the room? Yes, there is a table in the room. Учитель показує на стілець. Це означає, що учні повинні поставити запитання Is there a chair in the room? І відповісти на нього. Потім учитель підказує інше слово...

3. Учитель формує запитання. Учні, працюючи парами, повторюють ці запитання і дають відповідь на нього. Бажано, щоб запитання учителя були тематично однорідними. Тоді розмова, яку ведуть учні парами, буде наближатись до природного діалогу.

4. Учитель вимовляє якесь розповідне речення. Завдання учнів – скласти ряд запитань і відповідей. Ці запитання і відповіді відтворюються учнями в процесі парної роботи. Наприклад, вчитель говорить: Boris read a book yesterday. Учні: What did Boris do yesterday? He read a book. When did he read a book? He read it yesterday.

5. Учитель вимовляє якесь слово чи словосполучення. Учні складають з ним запитання на відповіді. Наприклад, вчитель говорить: to get up.Учні: When do you get up? I get up at 8 o’clock. Замість того, щоб називати слово, вчитель може показати предмет чи картинку, чи деталь складної картинки.

6. Учитель показує учням картинку, учні складають запитання і відповіді щодо змісту картини. Для того, щоб не було великої розбіжності між змістом запитань і відповідей, що їх складають окремі пари, вчитель словесно або указкою скеровує увагу учнів на окремі деталі картини. Через певні інтервали вчитель пропонує окремим парам повторити свій діалог перед класом.

7. Парна робота над текстом. Організовуючи цю справу, вчитель визначає частину тексту, над якою учні повинні працювати. Потім він уточнює, як повинна проходити робота. Тут можливі такі варіанти:

а) Один учень ставить запитання, другий – відповідає. Потім вони міняються ролями.

б) Один учень ставить запитання, другий – відповідає і ставить своє запитання. Перший учень дає відповідь і формулює нове запитання і т.д.

8. Парна робота за схемою. Вчитель пише на дошці кілька запитань, які повинні визначити хід та зміст бесіди про певний предмет або особу. Учні ведуть розмову в рамках цих питань.