Діалогічне мовлення

Діалог – це процес спілкування двох і більше осіб. Любий діалог складається з окремих взаємозв’язаних і обумовлюючих одне одного висловлювань. Такі висловлювання, межею яких є зміна особи, яка говорить, називають реплікою. Репліка може складатися з однієї або декількох фраз. Сукупність реплік, яка характеризується структурною, інтонаційною та смисловою завершеністю називається діалогічною єдністю (ДЄ).

Перша репліка ДЄ є керуючою. Вона є стимулом до спілкування. Друга репліка – залежна. Ініціативні репліки можуть передавати інтонацію різного характеру: повідомлення про події, передачу чужого мовлення, опис осіб, об’єктів, ситуацій, особисті думки, можуть спонукати до дії, до подачі інформації, наприклад: запитання, прохання, вимогу. Такі ж форми висловлювання можуть мати і репліки-відповіді. ДЄ можуть бути різними по структурі. Найбільш поширені слідуючи:

- питання - відповідь;

- питання - питання;

- ствердження – питання;

- ствердження – ствердження.

Навчання діалогічному мовленню починається уже в процесі опрацювання структур, що входять до структурних груп, у вправах з комунікативною спрямованістю типу навчальна розмова І---Р, Р---Р, учні засвоюють мікро діалоги. Дальша робота над засвоєнням діалогічного мовлення йде в напрямку урізноманітнення сполучень засвоєних структур. Для цього використовують учні вправи з паузами для самоконтролю, ситуації у межах виучуваних тем. Засвоєння в говорінні діалогічних єдностей різних видів вимагає від учнів володіти, крім граматичних структур, цілим набором фраз повсякденного вжитку.

При навчанні діалогічного мовлення розрізняють вправи, що організуються на основі вже готових діалогів і вправи, при виконанні яких учні самі складають діалоги. Які ж прийоми роботи є ефективними при використанні готових діалогів. Характерною рисою діалогів, поданих у підручниках є те, що вони побудовані на лексичних і граматичних елементах, широко вживаних у повсякденній усній комунікації. Проведенням різноманітних вправ потрібно добиватися від учнів не тільки відтворення діалогу в цілому, а й вживання різних лексичних та граматичних елементів, що зустрічаються в ньому, в різних контекстах, в різних ситуаціях спілкування.

Здійсненню поставленої мети допомагає ряд слідуючих вправ:

1. Вчитель пропонує учневі відтворити всі питальні речення виучуваного діалогу. Тут він має на меті навчити учнів відтворювати лише певні елементи діалогу, щоб протидіяти тенденції пригадування та відтворення всього підряд. Крім того, увага учнів концентрується саме на питальних реченнях, будувати які часто важко для учнів.

2. Підстановчі вправи на основі окремих речень діалогу. Вчитель виділяє певні речення, конструкція яких недостатньо засвоєна учнями, і скеровує увагу учнів на особливості побудови цих речень, виділяє постійні та змінні елементи, організовує складання серії речень по аналогії. Мета описаного прийому роботи – ослабити механічні зв’язки між різними ланками виучуваного діалогу, розвинути в учнів уміння вільно оперувати різними елементами, що сполучені в даному контексті.

3. Виділення слів, словосполучень, речень, специфічних саме для даної теми, і таких елементів діалогу, які можна вжити в розмовах і на інші теми. Учитель пропонує учням вказати, в яких ситуаціях можна вживати „нейтральні” елементи, і скласти відповідні контексти з використанням в них певних слів або речень. Мета цієї вправи – привчити учнів вільно оперувати мовними одиницями, що їх вони заучують, працюючи над діалогом.

4. Відтворення окремих речень з діалогу за їх елементами. Вчитель вимовляє слово, учні пригадують та відтворюють речення, в якому вони зустрічали це слово в діалозі.

5. Відтворення діалогу за ролями.

6. Передача змісту діалогу в непрямій мові.

7. Відтворення прямою мовою деяких частин діалогу, зміст яких переказано непрямою мовою.

8. Розширення діалогу, введенням нових епізодів.

В навчанні діалогічному мовленню слід дотримуватись слідуючих кроків:

1. Пояснення на прикладах рідної мови та іноземної, що таке діалог та яка його структура.

2. Проведення серії підготовчих вправ. Поширеною формою підготовчих вправ є обмін репліками між вчителем і класом, класом і вчителем, між рядами і між окремими учнями. Наприклад: вчитель пояснює, що у відповідь на запрошення піти чи поїхати куди-небудь можна виразити згоду формулою That’s a good idea. Тоді вчитель пропонує класу Let’s go to the cinema (theatre, museum, forest …). І учні на кожне речення хором відповідають That’s a good idea, а потім запрошують один одного і кожна пропозиція приймається. На перших порах вправи будуються таким чином, щоб репліки були однотипними. Це забезпечує вироблення автоматизму. На наступному уроці учні дізнаються, що у випадку незгоди, вони можуть відповісти на запрошення: I’m sorry but I can’t. В наступній після цього вправі вони запрошують одне одного, але тепер вони уже ні на жодну пропозицію не погоджуються. Коли обидві формули, які виражають згоду і незгоду, достатньо добре засвоєні, їх можна вживати почергово. Можливість самостійно визначити зміст відповіді наближає цю підготовчу вправу до мовленнєвої. Після того, як учні навчаться реагувати на дану репліку у вказаному вчителем напрямі, характер вправ міняється. Перед учнями ставиться завдання запропонувати максимум можливих реплік, які могли б служити реакцією на ту чи іншу репліку. Наприклад, хтось з учнів запрошує: Let us go to the cinema. Його товариш відповідає: What is on? That’s a good idea. Have you got tickets? I have already seen the film. I’m sorry, but I can’t. Обмін репліками є найбільш природною,але далеко не єдиною формою підготовчих вправ. До таких вправ належать: заучування невеликих діалогів, підбір парних реплік з числа декількох даних вперемішку, придумування питань до даних відповідей і т.д.

3. Перехід до мовленнєвих вправ. Мовленнєві вправи в діалогічному мовленні розвивають уміння вірно і швидко реагувати на мовленнєву ситуацію, безпомилково знаходити словесну форму для вираження думок, які виникли в зв’язку з даною ситуацією. Зміст конкретного висловлювання повинен визначатися тим, хто говорить. Саме це в першу чергу відрізняє мовленнєву діяльність від підготовчих тренувальних вправ. Основна проблема, яка виникає в зв’язку з мовленнєвими вправами, це створення на уроці ситуації, стимулюючої до діалогічного обміну думками. Для цієї цілі використовуються різноманітні прийоми, які можна згрупувати наступним чином:

- словесний опис мовленнєвої ситуації;

- використання ілюстративної наочності;

- інсценування готових текстів;

- використання звичайної життєвої ситуації.

Потрібно зауважити, що приступаючи до мовленнєвих вправ, потрібно намагатися максимально полегшити учневі його завдання. А тому опис ситуації на початковому етапі навчання носить абсолютно конкретний характер.