Прийоми роботи з текстом

Після цього вчитель приступає до навчання читання тексту. При роботі з текстом необхідно домагатися нормативно-виразного читання. Щоб досягти цього потрібно дотримуватися такої послідовності:

-інтонаційна розмітка тексту. Невеликий текст на 3-4 речення пропонується учням на дошці. Вчитель просить учнів проглянути текст і разом з ним прослухати його і зробити розмітку тексту, тобто поставити наголос ', розділити на синтагми II, вказати мелодію . Мета такої роботи – підготувати учнів до свідомої імітації.

-колективне читання вслух (хором) розміченого тексту.

-парне звернене читання. Воно сприяє розвитку найкращого розуміння змісту і передачі його іншій особі.

-індивідуальне читання пошепки ; дозволяє зміцнити артикуляційні навички.

-індивідуальне контрольне читання вслух завершує роботу над читанням вслух і показує результати цієї роботи.

Таким чином проходить навчання читання вслух. З допомогою читання вслух проходить оволодіння читанням про себе.

Але оволодіння читанням передбачає не лише формування техніки читання, але й розвиток умінь розуміти прочитане.Уже на початковому етапі учнів слід вчити працювати з текстом, тобто вдумливому прочитанню заголовка текста і передбаченню того, про що піде мова в тексті. Заголовок не завжди може допомогти учням в цьому. Тоді слід звернути їх увагу на перше речення .Важливо навчити дітей виділяти головне. Ще одне важливе уміння – скорочувати текст, тобто вміння передавати головний зміст тексту, без деталей. І, накінець, вміння інтерпретації прочитаного.

Вправи на розуміння змісту тексту.

-виявлення основних предметів, дійових осіб, подій;

-читання тексту з подальшим придумуванням заголовку;

-намалювати те, про що говорилось в тексті;

-знайти в тексті відповіді на поставлені запитання;

-погодитися чи не погодитися з твердженнями до тексту;

-виконання тестів різних видів;

-з групи картинок вибрати ту, яка найповніше відображає зміст тексту;

-переказати текст;

-питально-відповідні вправи;

-знайти в тексті і прочитати вслух 2-3 речення, в яких дається опис…;

-прочитати речення і розташувати їх в порядку розвитку подій;

-вибрати з тексту речення, які передають основні події.

На початковому ступені розуміння змісту прочитаного можливе без мовного аналізу текстів, тому що вони складені з урахуванням засвоєних в усному мовленні типових фраз-структур.

Аудіювання і його місце у навчальному процесі

Аудіювання - процес слухання і розуміння усного мовлення.

Практична мета в плані аудіювання заключається в тому, щоб навчити учнів розуміти на слух іншомовне мовлення, яке пред’являється в нормальному темпі вчителем і в звукозаписі. Ця мета реалізується поетапно по класах.

Мета навчання аудіюванню в 1 класі – учні повинні розуміти на слух мовлення вчителя стосовно проведення уроку та короткі (до 4 речень) тексти, побудовані на вивченому мовному матеріалів, які звучать дещо уповільнено.

2 клас – учні повинні розуміти на слух мовлення вчителя, яке звучить у нормальному темпі, висловлювання учнів, а також тексти у звукозапису, тривалість яких до 1 хвилини.

3 клас – учні повинні розуміти на слух побудований на засвоєному матеріалі іноземний текст, пред’явлений у нормальному темпі вчителем і у звукозапису, а також розпорядження і прохання вчителя з одного пред’явлення - тривалість звучання текстів – не менше 1 хвилини.

4 клас – учні повинні розуміти на слух побудоване на засвоєному матеріалі мовлення, що звучить у нормальному темпі з голосу вчителя та у звукозапису, тривалість звучання – до 2 хвилин.

Аудіювання як вид мовленнєвої діяльності грає велику роль на початковому етапі в досягненні практичної, розвиваючої, освітньої та виховної мети. Аудіювання дає можливість вчити дітей уважно вслухатись в мовлення, яке звучить, формувати вміння передати зміст висловлювання і таким чином виховувати культуру слухання не менше на іноземній, але й на рідній мові. Аудіювання позитивно відображається на розвитку пам’яті дитини, і перш за все, слухової пам’яті, важливої для вивчення не лише іноземної мови, але й будь-якого іншого предмета.

Аудіювання служить і ефективним засобом навчання англійської мови. Воно дає можливість оволодіти звуковою стороною даної мови, її фонемним складом та інтонацією, ритмом, наголосом, мелодикою.

Через аудіювання йде засвоєння лексичного складу мови і її граматичної структури. В той же час аудіювання полегшує оволодіння говорінням, читанням, письмом.

Механізм аудіювання передбачає:

1. Сприймання потоку звуків і розпізнавання в ньому слів, речень, абзаців, тощо. Це стає можливим внаслідок того, що у пам’яті людини зберігаються відповідні звукові образи, які служать в даному разі еталоном.

2. Усвідомлення значень слів, речень, абзаців. На основі мовного досвіду цей процес посилюється прогнозуванням змісту.

Сприймання значень є поштовхом для більш глибокого процесу синтезу “стискування” змісту.

Процес формування умінь аудіювання передбачає такі три програми:

1. Аудіювання під час введення нового матеріалу, коли особливо інтенсивно формуються звукові образи нових мовних елементів. У цій програмі значна увага приділяється не тільки розумінню почутого, а й усвідомленому сприйманню фонетико-акустичних особливостей цих мовних одиниць.

2. Аудіювання як елемент діалогічного мовлення. Ця програма є попутною у плані формування умінь говоріння і фактично обумовлена необхідністю: без аудіювання не буває спілкування.

3. Аудіювання як спеціальна різновидність іншомовних вправ, тобто як спеціальна програма.

Йдеться про про слухання мовлення вчителя або диктора, яке включає як діалоги різних осіб, так і монологічні єдності.

Що являє собою зміст навчання аудіювання, чому і як слід вчити?

Він включає три компоненти: лінгвістичний, психологічний, методологічний.

а) лінгвістичний – являє собою мовний та мовленнєвий матеріал. До мовного матеріалу відносяться: фонеми, морфеми, слова, фразеологічні сполучення, мікро та макротексти. В цьому випадку увага зосереджена на обробці елементів мови. Вчитель вчить дітей розрізняти звуки ізольовано і в сполученнях, чути різницю, наприклад, чути довготу і короткість, ритм, наголос, інтонацію. Мовленнєвий матеріал становлять одиниці мовлення – ситуативно обумовлені висловлювання різної протяжності (від слова до макротексту), в котрих елементи мови організовані по семантико-комунікативному признаку. Так, розвиток уміння розуміти на слух починається не з одиниць мови, а з мовленнєвих одиниць, з сприйняття учнями висловлювань, які вимовляє вчитель в умовах класу, а саме: привітання Good morning!

Навчання розумінню слів здійснюється в структурах при широкому використанні наочності. Так, наприклад, учні через аудіювання в 1 класі оволодівають словами від 1 до 100.

Перевірка розуміння проходить або тоді, коли дитина показує відповідний предмет, або тоді, коли дає коротку відповідь. Таким же чином здійснюється і навчання розумінню структур різного типу: стверджувальних, питальних, заперечних.

Психологічний компонент – доведення сприйняття і розуміння мовлення, яке звучить на англійській мові до рівня навику та вміння. Необхідною умовою оволодіння таким складним видом мовленнєвої діяльності, як розуміння мовлення на слух на іноземній мові, являється концентрація уваги учня на тому, що він повинен чути, тому що найменше відволікання від прослуховування веде до втрати змісту. Необхідно формувати в учнів уміння сприймати, розуміти, а отже активно опрацювати сприйняте, що пов’язано з умінням членити мовленнєве повідомлення на смислові частини. Для початкового етапу це уміння учнів в звуковому ланцюжку чути і розрізняти слова.

Крім уміння членити мовленнєве повідомлення не менш важливим є формування уміння утримувати в пам’яті все довші звукові ланцюжки, тобто розвивати слухову пам’ять. Спочатку діти вчаться утримувати в пам’яті слово, словосполучення, речення, і на кінець, декілька речень.

Наступна важлива умова у сприйнятті на слух мовлення – це уміння виділяти, знаходити головну думку, відокремлювати основну інформацію від другорядної. Це досягається здатністю розрізняти комунікативні типи речень: розповідні, питальні, наказові і т.д.

Методологічний компонент – навчання дітей прийомам уміння по оволодінню сприймання іноземного мовлення на слух. Необхідно пояснити учням, яке важливе уважне, вдумливе вслуховування в те, що говориться на іноземній мові, порівняння того, що вони чують з конкретною ситуацією, з зоровим сприйняттям цієї ситуації. Сюди відносяться предметна наочність, жести вчителя, міміка і т.д.

Технологія навчання аудіювання

(як вчити, якими правилами керуватись, які використовувати методичні прийоми, які засоби навчання використовувати і як організовувати навчання аудіювання).

Навчання аудіюванню починається з перших уроків:

Першою і самою необхідною умовою формування розуміння учнями іноземного мовлення є ведення вчителем уроку на іноземній мові. Але як це вірно робити?

а) Не можна віддавати наказ чи просто називаючи речення кожного разу перекладати його;

б) навпаки недоцільно вести весь урок на іноземній мові, адже учні всього не зрозуміють. То як же добиватись розуміння мовлення учнями? Наприклад:вчитель називає фразу, потім повторює її повільно і за допомогою наочності, яка б допомогла дітям зрозуміти зміст фрази.

( бере книгу і відкриває її, можна декілька разів повторити, щоб показати дію). Знову повторює в нормальному темпі фразу, уже звертаючись до учнів.

Тренувальні вправи по формуванню умінь аудіювання

Тренувальні вправи по формуванню аудіювання можна звести в 5 груп:

1 група вправ направлена на заняття лінгвістичних трудностей

- фонетичних:

- лексичних:

- граматичних:

2 група вправ направлена на розвиток слухової пам’яті:

Вчитель вимовляє ряд слів, спочатку 2-3, потім 5-7 і т.д. Учні запам’ятовують слова, пов’язуючи їх з предметами, а потім відбирають ті предмети, які назвав вчитель.

3 група вправ направлена на розвиток уваги учнів:

- виберіть картину, яка повністю відповідає змісту тексту (пропонується 2-3 картини близькі за змістом).

4 група вправ направлена на розвиток уяви:

- придумайте заголовок до тексту;

- придумайте своє закінчення тексту;

- уявіть себе в даній ситуації і скажіть, як би діяли ви.

5 група вправ направлена на розвиток логічного мислення:

- вкажіть на різницю у змісті двох прослуханих текстів, обґрунтуйте своє твердження;

- поясніть вчинок героя із прослуханого тексту;

- висловіть своє ставлення до подій, вчинків героїв із прослуханого тексту;

- складіть характеристику діючої особи (усну або письмову);

- уточніть різницю між змістом прослуханого тексту і запропонованою картиною

Завдання для навчання аудіювання

В основі акту аудіювання лежить навчально-мовленнєва ситуація. Предметом її є зміст аудійованого тексту, а комунікативне завдання виражає мету слухання.

Побудова задачі для аудіювання передбачає такі кроки:

1. Вибір тексту для аудіювання.

За формою тексти можуть бути різними. Але незалежно від форми всі матеріали для аудіювання повинні бути цікавими, інформативними, мати чіткий логічний стержень і відповідати програмним вимогам для конкретного класу.

2. Формування комунікативного завдання, яке виражає мету аудіювання.

Воно має бути конкретним і передбачати власну участь учня у розв’язанні завдання.

Приклади завдань:

1. Придумайте заголовок до тексту.

2. Виберіть картину, яка відповідає змісту прочитаного.

3. Перелічить дійових осіб, які зустрічаються в тексті.

4. Складіть характеристику головної дійової особи.

5. Висловте своє ставлення до події (факту).

6. З’ясуйте, які з названих якостей властиві герою оповідання і так далі.

Ознайомившись з текстом, вчитель складає і пропонує учням список слів або словосполучень – з поясненням або з перекладом на українську мову. Особливої уваги тут потребують власні імена, які також потрібно записати на дошці.

Зразок інструкції “Прослухайте текст і з’ясуйте, чому юнак змушений був повернути додому. Користуйтесь списком незнайомих слів і виразів. Відповідь дайте письмово на аркуші паперу. Намагайтесь виконати завдання якнайшвидше”.

Основні характеристики навчальних матеріалів та режиму аудіювання

1. Тривалість звучання пропонованих текстів. Навчання аудіювання починається з найкоротших текстів, які поступово збільшуються. Згідно з програмою іноземних мов, максимальна довжина текстів може дорівнювати 3 хвилини звучання в нормальному темпі.

2. Наявність у тексті нових слів. Здебільшого пропонують легкі матеріали. Велика кількість нових слів може утруднити розуміння змісту. Починати з текстів, які не містять незнайомих слів і поступово можна включати й ті, і яких є незнайомі слова (до 3%).

3. Спосіб пред’явлення тексту. Слід зауважити, що розуміння мовлення у звукозапису передбачено вимогами програми.

4. Наявність (чи відсутність) зорових опор, які уточнюють зміст почутого. Йдеться про аудіювання, що супроводжується показом картин, діафільму, тощо.

5. Одноразовість чи багаторазовість презентації. Більше двох разів один текст слухати недоцільно. Нерозуміння його свідчить про недбалий вибір тексту – надто важкий для даної групи. Аудіювання можна ускладнити або полегшити і за рахунком інших факторів:

а) граматичної складності речень;

б) характеру мовлення.

Організація аудіювання

Схема (приблизна):

1. Хорове опрацювання нових слів і словосполучень, пояснення їх значення і запис на дошці.

2. Введення учнів у ситуацію (презентація задачі).

3. Процес слухання тесту і виконання завдання. Особливої уваги заслуговує темп подачі тексту. Прийнято вважати, щоб він був нормальним.

4. Контроль прослуханого.

Повинен займати якнайменше часу і охоплювати якнайбільше число учнів, а тому його доцільно здійснювати у письмовій формі.

Завдання повинні передбачати лаконічні, однозначні відповіді, в яких можна обмежитись одним словом.

Письмо як вид навчальної діяльності в початковій школі

Письмо – це засіб спілкування за допомогою системи графічних знаків, які дозволяють фіксувати мовлення для передачі його на відстані і в часі. Письмо є продуктивним видом діяльності. Розрізняють письмо і письмове мовлення. Поділ цей пов’язаний з особливостями механізму письма, що складається з двох етапів:

-складання слів з допомогою літер

-формування письмових повідомлень, до складу яких входять слова, словосполучення тощо.

В основі реалізації першого етапу лежить оволодіння графікою та орфографією. Для реалізації другого етапу необхідно оволодіти мовленнєвим умінням. Писемне мовлення – письмо в широкому розумінні терміна – це специфічний код мовленнєвої діяльності; кодування інформації з урахуванням графічного каналу зв’язку.

Цей фактор визначає велику роль письма як засобу навчання. Як вказують дослідники, у навчанні лексики, граматики письмова фіксація матеріалу дає змогу:

-створити додаткові асоціації, що допомагають запам’ятовувати лексичні одиниці, речення, структурні зразки;

-організовувати письмові вправи (класні та домашні), які сприяють розвиткові навичок користування лексичними та граматичними явищами;

-повторювати матеріал, який зафіксований у зошитах учнів;

-організовувати усні вправи, спираючись на зафіксовані у зошитах або на дошці структурні зразки, лексичні одиниці.

Письмо взагалі має позитивний вплив на процес шкільного навчання. У процесі навчання учні записують значну частину навчального матеріалу і користуються цими записами при заучуванні, повторенні, закріпленні; вони привчаються до різних видів письмових вправ, що є необхідним елементом розвитку умінь і навичок. У процесі письма відбувається опора на всі види відчуттів, активізуються всі аналізатори: акустичний, мовно-руховий, зоровий, руко-моторний. Із психології відомо, що запам’ятовування буде швидшим і міцніщим, якщо в його процесі братиме участь більша кількість видів пам’яті, більше число аналізаторів.

Навчання письма тісно пов’язане з навчанням читання. Для обох видів діяльності істотним є уміння розчленувати почуте слово на фоно-морфологічні елементи, а написане – на орфограми, правильно асоціювати фонетичні та граматичні елементи.Так, коли учень щось переписує, він спочатку прочитує, а потім пише.

Розглянемо роль письма у навчанні усного мовлення.У процесі письма учні фіксують на папері слова, словосполучення, речення, групи речень. Якщо учні самі складають речення, в їх свідомості виникає на базі внутрішнього мовлення певна думка, яку треба висловити на письмі. Отже, письмове висловлювання не є чимось абсолютно відмінним від говоріння. Потрібно відзначити, що письмове оформлення думок має і певні навчальні переваги: це процес уповільнений порівняно з усним мовленням, що дає можливість більше зосередити увагу на окремих етапах його здійснення,а це в свою чергу створює умови для вживання таких мовних форм, які ще недостатньо автоматизовані і тому в усній комунікації ще не можуть вживатися. Вживання цих форм у письмовому мовленні приводить до вільнішого оперування ними, що дає змогу вживати їх і в усному мовленні.

Але на початковому етапі навчання письмо є не лише засобом, але й метою навчання. Програма ставить три завдання щодо оволодіння письмом в початковій школі:

А.засвоєння графіки англійської мови

Б.формування орфографічних навичок

В.формування умінь висловлювати свої думки на письмі.

Отже, письмо є метою і важливим засобом навчання іноземної мови.

Зміст навчання письма

Зміст навчання письма містить три компоненти:

-лінгвістичний

-психологічний

-методологічний.

Лінгвістичний компонент передбачає:

По-перше – засвоєння графіки. Графіка – сукупність засобів даної писемності.Англійська мова користується латинською графікою. Графічні знаки існують в двох варіантах: друкованому і рукописному. Кожний з них в свою чергу має великі і малі букви.

По-друге – засвоєння орфографії. Орфографія – це правопис або система правил використання письмових знаків при написанні конкретних слів.

Психологічний компонент передбачає формування графічних та орфографічних навичок і уміння користуватися цими навичками при виконанні письмових завдань. Навички – це автоматизовані компоненти діяльності. Говорячи про навички, ми маємо на увазі, що учень може швидко і правильно здійснювати вказані дії, а саме: написати букви; перевести звуки і звукосполучення в графічні символи; написати слово, словосполучення, речення; письмово відповісти на запитання, скласти і написати питання до тексту.

Методологічний компонент передбачає оволодіння учнями прийомами, які полегшують засвоєння графіки і орфографії англійської мови і виконання письмових завдань.

Навчання графіки

Одним із завдань початкового курсу вивчення англійської мови є засвоєння її графіки. Навчання графіки здійснюється на дидактичних і методологічних принципах з використанням різноманітних засобів навчання.

Основними принципами навчання графіки є принцип врахування рідної мови і принцип диференціації.

Використовуючи принцип врахування рідної мови всі англійські графеми поділяються на три групи у відповідності до їх подібності до звуків рідної мови:

Перша група – букви аналогічні буквам рідної мови: Oo, Bb, Cc, Ee.

Друга група – букви, які мають подібні і відмінні елементи в написанні: Aa, Dd, Gg, Mm, Nn, Pp, Rr, Xx, Yy, Zz.

Третя група – букви, аналогів яких немає в рідній мові: Ff, Hh, Jj, Qq, Ss, Tt, Ww.

Навчання графіки здійснюється в такій послідовності:

-презентація літери, яка передбачає показ друкованої і писаної літери, вивчення її назви в структурі This is the letter …, виявлення її подібності з буквами рідної мови;

-детальне пояснення і написання літери вчителем на дошці;

-напис букви учнями в повітрі;

-написання учнями літери в зошитах.

Використовуючи принцип диференціації, ми дану схему спрощуємо або ускладнюємо.

Якщо літера відноситься до першої групи, схема спрощується: вивчається лише назва літери і декілька образів записується в зошит.

Якщо літера відноситься до другої групи, схема виконується повністю.

Якщо літера відноситься до третьої групи, схема ускладнюється введенням ще одного етапу: написанням букви на картках для створення рукомоторного образу перед написанням в зошити.

Для засвоєння графічних знаків використовуються такі прийоми:

-буквенні диктанти

-конкурс на кращий почерк

-ігри:

а.дано велику літеру, до неї знайти маленьку і навпаки;

б.дано друковану літеру, до неї знайти рукописну і навпаки;

в.допоможіть великим і маленьким буквам знайти одне одного, запишіть пари букв, наприклад:Jj.

Формування орфографічних навичок письма

Навчання орфографії тісно пов’язане з навчанням читання. Зв’язок між вивченням правил читання та письма цілком очевидний: і ті, і другі відбивають зв’язки між звучанням і системою графічних позначень. Орфографічна грамотність допомагає правильно впізнавати графічні образи слів при читанні, а відсутність правильних орфографічних навичок, як правило, призводить до змішування слів у процесі читання, припущення помилок в озвученні тексту і часто – до неточності розуміння.

У навчанні орфографії виділяють три групи вправ:

-вправи на списування, дописування;

-диктанти;

-ігрові вправи.

Списування як вид вправ дуже поширене на початковому етапі навчання. Це пояснюється тим, що , учень, бачачи перед собою фіксований на письмі мовний матеріал, який йому треба відтворити в своєму зошиті, при уважному списуванні може уникнути помилок, а також краще запам’ятати графічний образ слів. При правильній організації списування запам’ятовується певна частина списуваних слів, словосполучень, речень, а це сприяє оволодінню різними видами мовної діяльності. На всіх етапах навчання, при виконанні різних навчальних вправ та завдань, учням доводиться списувати з книжки, класної дошки. Це граматичні і лексичні вправи, а також деякі види читання англійською мовою, коли учні виписують нові слова, вислови і навіть речення, що становлять інтерес як розмовний матеріал. В усіх цих випадках списування потрібно розглядати як діяльність, яка має на меті не тільки фіксацію якогось мовного матеріалу на папері, а також і розвиток орфографічних навичок.

Одним із завдань учителя при навчанні письма є навчити учнів правильно списувати. З перших уроків навчання письма доцільно навчити працювати за схемою, яка є досить ефективною у навчанні орфографії:

1.прочитай слово

2.вимовити слово пошепки, не дивлячись на зразок

3.уявити собі графічний образ слова, написати в уяві по буквах

4.написати слово, не дивлячись на зразок

5.перевірити себе по зразку.

Аналогічну схему можна рекомендувати і при навчанні списування речення. Тут також відбувається читання речення в цілому, концентрація уваги на важких орфограмах, читання про себе, написання по пам’яті, не дивлячись в текст. Якщо речення довге, його можна поділити на частини і відповідно опрацьовувати кожну.

Вправи, які розвивають уміння правильно списувати

1.Учитель пропонує учням ряд слів для списування. Для цього він може використати:

а.список слів, заздалегідь написаний на дошці або на великому аркуші паперу;

б.стовпчики слів у підручнику, наприклад, виділені слова нового уроку. Можна також кожне слово перед списуванням писати на дошці, а потім стирати.

Робота проходить так: учні читають слово, зосереджуючи увагу на його орфографії, потім це слово стирається з дошки, а якщо в підручнику – закривається, а учні вимовляють його про себе і лише після цього записують у зошитах.

Аналогічну роботу доцільно проводити і при списуванні речень.

Поступово кількість списуваного за один раз матеріалу збільшується, а кількість часу на його читання та написання зменшується.

Це були описані прийоми простого списування.

Ускладнене списування передбачає додаткові завдання – підкреслювання певних графем, групування слів за певними ознаками, дописування слів.

Приклади завдань до вправ на ускладнене списування.

-Спишіть подані слова, підкреслюючи буквосполучення, що передають звук [...].

-Перепишіть пари слів, які пишуться по-різному, але вимовляються однаково (two – too, sea – see, one – won).

-Перепишіть слова, підкреслюючи в них спільні риси.

-Перепишіть слова, групуючи їх за типами складів.

-Випишіть слова, які належать лише до вказаного типу складу.

-Перепишіть слова, вставляючи пропущені букви.

ДИКТАНТИ

Друга група вправ включає різні типи диктантів: словникові диктанти, малюнкові диктанти, тренувальні диктанти, зорові диктанти, попереджувальні та пояснювальні диктанти, самодиктанти, контрольні диктанти.

У викладанні іноземних мов роль диктанту ширша, ніж у навчанні рідної мови. Поряд з орфографічним тренуванням тут має місце слухання, розуміння, запам’ятовування, відтворення слів, словосполучень, речень.

Специфічною рисою диктантів, які проводяться на уроках іноземної мови, має бути поступове збільшення обсягу матеріалу, який учні сприймають та записують за один раз.

СЛОВНИКОВИЙ ДИКТАНТ

Словниковий диктант передбачає контроль рівня засвоєння лексики.

Вчитель називає слова на англійській мові, а учні записують. Ускладненим варіантом цієї роботи є малюнковий диктант, коли дітям потрібно ще й згадати назву зображуваного предмета.Такі 5-6 хвилинні диктанти є дуже корисними і ефективними.

КОНТРОЛЬНИЙ ДИКТАНТ

Для контрольного диктанту характерне сприймання учнями на слух того матеріалу, який вони мають записати. Проводити його можна як з метою контролю, так і тренування. Слід зазначити, що розвиток техніки запису під диктовку вчителя є важливим не тільки для написання диктантів. В ході навчального процесу вчитель нерідко диктує учням мовний матеріал, який потім стає базою для тренувальної роботи. Отже, важливо, щоб учні вміли робити записи швидко, чітко і без помилок. Слухання мови вчителя, яку треба записати, є теж саме по собі вправою, що розвиває вміння розуміти усне мовлення та сприяє поліпшенню вимови та запам’ятовуванню матеріалу.

В зв’язку з цим вчитель повинен дотримуватись таких вимог:

1.Якщо текст диктанту являє собою зв’язний текст, вчитель спочатку читає його весь вголос, а потім диктує частинами.

2.Темп читання повинен бути нормальний.

3.Якщо прослуханий текст зрозумілий учням, вчитель переходить до роботи з окремими реченнями.

Як і в інших орфографічних вправах, в диктанти включаються переважно ті слова, які входять до лексичного мінімуму, відібраного для орфографічного засвоєння. Проте це не означає, що в диктанти не можна включати нічого, що виходить за ці межі, але в таких випадках слід допомогти учням, записавши невідомі слова перед початком диктанту на дошці.

Незалежно від того, чи диктант має контрольний характер, чи вчитель ставить тільки тренувальну мету, застосовувати його можна тільки тоді, якщо учні підготовлені до того, щоб написати продиктований матеріал з мінімальною кількістю помилок. Не можна проводити диктанту, який містить недостатньо засвоєний учнями орфографічний матеріал, вважаючи, що після виправлення помилок учителем учні звернуть увагу на орфографію цих слів і засвоять її.

ТРЕНУВАЛЬНИЙ ДИКТАНТ

Тренувальний диктант має тільки тренувальні завдання. Учитель попереджає учнів, що на наступному уроці буде диктант на основі матеріалу певного тексту підручника. Для цього вчитель підбирає текст, над яким учні вже працювали і який містить цінний комунікативний матеріал. Перед початком диктанту учитель спонукає учнів відтворити певну частину слів, речень, вимовити деякі слова по буквах, а деякі написати на дошці і прокоментувати.

Диктант такого типу можна провести за допомогою словникового зошита. Вчитель попереджає учнів, які слова треба повторити, а на уроці диктує текст, складений з цих слів.

ЗОРОВИЙ ДИКТАНТ

Учитель пропонує учням подивитися на групу слів, речення або групу речень, написаних на дошці або виділених в тексті. Учні читають їх та вимовляють пошепки. Тоді написане закривають і записують те, що вони бачили, в зошити.

Позитивною особливістю такого диктанту є те, що уні вимушені інтенсивно працювати, коли вони переглядають текст, який їм доведеться писати, внаслідок чого орфографія окремих слів добре запам’ятовується. Крім того, учні привчаються запам’ятовувати і відтворювати різні за розміром уривки тексту.

Перед проведенням такого диктанту треба звернути увагу на труднощі, доцільно робити такі вказівки, як наприклад: “Зверніть увагу на те, якими буквами передається звук… у слові…”, “Зверніть увагу на кількість букв у слові…”.

Вправи описаного типу можна поєднувати з слуховим диктантом. Тоді вчитель диктує текст після того, як учні переглянуть його. Поєднання в межах однієї вправи зорового та слухового сприймання тогож матеріалу з наступним його записом сприяє не тільки його засвоєнню в плані орфографії, але й запам’ятовуванню.

ПОЯСНЮВАЛЬНИЙ ДИКТАНТ

Серед вправ, спрямованих на запобігання помилкам на письмі значне місце посідає пояснювальний диктант.Матеріалом для диктанту може бути набір слів, набір речень, зв’язний текст. Якщо текст являє собою зв’язний уривок, то вчитель спочатку прочитує його в голос. Учні знайомляться з загальним змістом уривку, що має значення для розуміння окремих його частин та запам’ятовування мовного матеріалу тексту. Пересвідчившись за допомогою запитань, що учні зрозуміли текст, вчитель починає роботу над кожним реченням окремо. Він прочитує речення вголос, учні повторюють його. Учитель звертає увагу учнів на ряд слів, важких для написання. Розгляд окремих слфі треба обов’язково пов’язувати з аналізом їх фоно-морфологічних елементів. Концентрація уваги на певному складі, звукові, сполученні звуків супроводжується запитанням: “Як цей звук передається на письмі?” Доцільно пригадати відповідні правила. У процесі обговорення на дошці записується або ціле слово, про яке йдеться мова, або та його частина, яка викликає труднощі. Важливо, щоб у тексті забезпечувалась повторюваність тих слів, орфографія яких аналізувалась, а також були слова з аналогічними орфограмами.

САМОДИКТАНТ

Самодиктант як вид вправи передбачає запис уривків, вивчених напам’ять.

Ігрові вправи для формування орфографічних навичок.

1.У поданих нижче словах букви переплутані. Розплутайте їх, запишіть слова, прочитайте їх вголос

ept (pet), iflm (film), ettx (text)…

2.У квадратах захована назва дня тижня: □□□□□□□□ (Saturday).

Ефективними ігровими вправами є розгадування кросвордів, ребусів, чайнвордів.

Письмові вправи

Письмо є не лише метою навчання, одним з видів комунікативної діяльності, воно є ще й засобом навчання мовного матеріалу і видів комунікативної діяльності. Письмові вправи, спрямовані на закріплення лексичного і граматичного матеріалу, а також на засвоєння тем, є елементами різних програм. За їх спрямованістю можна виділити такі види письмових вправ:

А.граматично спрямовані;

Б.лексично спрямовані;

В.тематично спрямовані.

ГРАМАТИЧНО СПРЯМОВАНІ ПИСЬМОВІ ВПРАВИ.

Ці вправи є найчисленнішими. Вони містять такі завдання:

-напишіть речення в питальній формі;

-напишіть речення в заперечній формі;

-поставте дієслово, подане в дужках, у потрібній формі і запишіть речення;

-випишіть з тексту дієслова вPast Indefinite і напишіть їхню початкову форму;

-напишіть слова в множині.

Характерним для цих вправ є те, що сфера їхнього застосування дуже обмежена. Виконують ці вправи після попереднього засвоєння відповідного граматичного явища в структурних вправах усно і після узагальнення їх у вигляді схем і правил. Добір і дозування цих вправ визначаються ходом навчального процесу , а також потребою і можливістю включення їх до самостійної домашньої роботи учнів.

ЛЕКСИЧНО СПРЯМОВАНІ ПИСЬМОВІ ВПРАВИ.

Виконуючи ці вправи, учень звертає увагу на запам’ятовування значення і вживання слів і їх різних форм у структурах і в контексті. Вправи цього типу виконують після того, як відповідна лексика попередньо опрацьована усно і зустрічалась у прочитаних текстах.

Прикладами завдань до лексично спрямованих письмових вправ можуть бути такі:

-випишіть слова до теми “Покупки”;

-підберіть і напишіть три форми дієслів;

-перепишіть речення, вставляючи потрібні слова (з поданих в дужках);

-перепишіть речення, вставляючи потрібні прийменники;

-утворіть і напишіть слова з суфіксами –ful; -ness; -er.

ТЕМАТИЧНО СПРЯМОВАНІ ПИСЬМОВІ ВПРАВИ.

Ці вправи відрізняються від граматичних і лексичних своєю комунікативною спрямованістю. Тексти, які учні складають і записують відповідно до завдань письмових вправ, безпосередньо зв’язані з усними темами, що опрацьовуються в цей час. За допомогою цих вправ учні закріплюють у письмовій формі тематичну лексику, а також відповідні граматичні явища. Письмові тематичні вправи мають творчий характер і допомагають учням висловити свою думку англійською мовою у формі зв’язного тексту.

Зразки завдань до таких вправ:

-напиши відповіді на такі запитання;

-прочитай текст і постав до нього 8 запитань в письмовій формі;

-напишіть 10 запитань про школу, які ви поставите своєму товаришу;

-напишіть у формі листа, як ви провели тиждень;

-опишіть вашу поїздку до лісу.

Ці вправи застосовують на заключному етапі засвоєння теми, коли учні оволоділи навчальним матеріалом до теми і засвоїли її в усному мовленні в найтиповіших ситуаціях.

Усі три типи письмових вправ призначені для виконання учнями вдома, де умови не дозволяють ефективно застосовувати усні комунікативні вправи.

Список рекомендованих джерел

1. Бабинская П.К., Леонтьева Т.П. Практический курс методики преподавания иностранных языков: Учеб. пособие для студентов высших учебных заведений / П.К. Бабинская, Т.П. Леонтьева. – Минск: Тетра Система, 2003. – 285 с.

2. Коваленко О.Я. Впровадження нових технологій та наукових розробок у викладання іноземних мов у загальноосвітніх навчальних закладах України / О.Я. Коваленко. – Запоріжжя: “Прем’єр”, 2002. – 100 с.

3. Кулиш В.Г. Курс лекций по методике преподавания английского языка в начальной школе для педагогических училищ / В.Г. Кулиш. – Донецк. : Юго-Восток, 1999. – 169 с.

4. Литвинюк О.И. Обучение чтению в младших класах / О.И. Литвинюк. – Иностранные язики, 1993. – №3. – С.48-51.

5. Ніколаєва С.Ю. Сучасні технології навчання іншомовного спілкування / С.Ю. Ніколаєва. – К.: Ленвіт, 1997. – 96 с.

6. Рогова Г.В., Верещагина И.Н. Методика обучения английскому языку на начальном этапе в средней школе / Г.В. Рогова, И.Н. Верещагина. – М.: Просвещение, 1988. – 224 с.

7. Свиридюк Т.В., Власюк О.Є. Вивчення англійської мови в початковій школі / Т.В. Свиридюк, О.Є. Власюк. – Луцьк, 2002. – С.40-53.

8. Федорова Л.М., Рязанцева Т.И. Современные теории и методики обучения иностранным языкам / Л.М. Федорова, Т.И. Рязанцева. – М.: Экзамен, 2004. – 318 с.