3. Основні групи вставних конструкцій

За значенням виділяються такі групи вставних конструкцій:

1. Ті, що виражають ступінь вірогідності повідомлюваного: безперечно, безумовно, справді, очевидно, можливо, може, розуміється, певно, звичайно, мабуть, здається та ін.

2. Ті, що вказують на зв'язок думок, послідовність викладу чи його завершення: по-перше, по-друге, між іншим, до речі, втім, проте, однак, отже, значить, словом, таким чином тощо.

3. Вставні конструкції, які виражають почуття мовця: на жаль, на лихо, на щастя, на диво, чого доброго, на біду превелику тощо.

4. Ті, що вказують на характер висловлення або спроби оформлення думок: сказати по правді, коротше кажучи, іншими словами, так би мовити та ін.

5. Вставні конструкції, які вказують на джерело повідомлення: на думку..., за словами..., як кажуть, признатися, думаю, каже, за повідомленням..., на наш погляд, по-моєму тощо.

6. Вставні конструкції, звернені до співбесідника, щоб привернути увагу: розумієте, бач, бачте, чуєш, пам'ятаєте, уявіть собі, даруйте, пробачте на слові та ін.

39.

1. Якщо підмет виражений іменником і числівником, що закінчуються на одиницю (21, 31, 151, 1991 і под.), то присудок вживається в однині: Двадцять один комп'ютер знайшов своє застосування на заняттях.

2. Якщо підмет виражений іменником і числівником, що закінчується на два, три, чотири, то присудок вживається в однині: Чотири студенти пропустили заняття. Чотири студенти змагаються за першість.

3. Якщо у складі підмета є числівник п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять, то присудок ставиться чи у множині чи в однині, залежно від контекстового значення підмета:

Коли підмет називає пасивні особи, предмети, що подаються у вигляді цілісної, нерозчленованої групи, присудок, як правило, ставиться в однині, наприклад: Шість суттєвих доповнень увійшло до резолюції зборів.

Але, якщо підмет називає групу осіб, предметів, кожний із яких діє активно і самостійно, присудок переважно ставиться у множині: Шість аспірантів склали іспит достроково.

4. Якщо у складі підмета є слова більшість, меншість, ряд, частина, багато, кілька, то присудок вживається в однині: Ряд випускників залишилось працювати в Національному університеті ім. Тараса Шевченка. Частина членів комісії дійшла до думки про припинення дії постанови.

Може присудок вживатися в множині, якщо головні члени речення розділені підрядними реченнями або є однорідними: Ряд питань, які внесені на залік, будуть поставлені у письмовій формі.

5. Якщо підмет виражений займенниками що, дехто, ніхто, ніщо та ін., присудок вживається в однині: Ніхто не заперечував.

6. Якщо у складі підмета є прикладка, виражена іменником іншого, ніж підмет роду, то присудок узгоджується з підметом, а не з прикладкою: Музей – садиба Лесі Українки сподобався усім; Виставка-продаж відбулася; Школа-інтернат відкрита з ініціативи.

7. Якщо у складі підмета є прикладка – власна назва (Фірма "Світоч"), то присудок узгоджується із загальною, родовою назвою: Фірма "Світоч" відома своїми прекрасними виробами в усьому світі.

8. Якщо однорідні підмети розділені протиставними сполучниками (не – а, не тільки – а й, не лише – а й), присудок вживається в однині: Не тільки економічний, а й юридичний бік справи цікавив промисловців.

9. Якщо у складі однорідних підметів є означення (значна частина, велика кількість, цілий ряд, деяка сума), то присудок вживається в однині: Значна частина словників, велика кількість підручників потребує негайного внесення у програму.

10. Якщо підмет виражений абревіатурою, присудок узгоджується (у роді, числі) з головним словом у словосполученні, від якого утворено абревіатуру: Запорізька АЕС розпочала роботу у визначений графіком час.

11. Якщо підмет, виражений займенником Ви (так звана пошанна множина), позначає однину (у формі Кл. відмінка), то узгодження з присудком здійснюється за ознакою числа, наприклад:Ви уклали річний кошторис?; Сьогодні Ви внесли доречну пропозицію.

Але коли в реченні наявний складений іменний присудок із прикметниковою іменною частиною, він може вживатися як у формі множини, так й у формі однини: Ви призначені (призначений) на цю посаду.

Офіційно-ділові стосунки вимагають уживання присудка лише в множині: На мій подив, ви не до кінця зрозуміли переваги даного варіанту.

Не є нормативним в ОДС форма вони та присудок у множині, коли йдеться про третю особу, тим паче в її присутності, наприклад: Знайомтесь. Це наш кращий програміст. Вони допоможуть вирішити... Треба було б сказати: Знайомтесь. Це наш кращий програміст Гліб Якович. Він допоможе вирішити...

Керування – один із способів поєднання слів, при якому слово вимагає конкретної відмінкової форми іншого слова, тобто керує формою іншого слова: оплачувати проїзд, платити за проїзд.

Досить часто в ділових паперах трапляється неточність та двозначність формулювань, безпредметні й не дуже грамотні розмірковування, нечіткість у висловленні думки.

Щоб уникнути таких помилок слід звернути увагу на сполучуваність слів у тексті документа.

При дієсловах, які вимагають неоднакових відмінків від іменників, не вживається спільний додаток: Ми повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методів. Требаопанувати – методами, але вдосконалення – методів; Для організації роботи замало самого інформування, повідомлення фактів. Повідомляти – факти, інформувати – про факти. Спільний додаток неможливий.

У стійких словосполученнях не замінюються окремі слова і не вводяться нові. Від цього словосполучення руйнується, а текст стає неграмотним: кожного взяло за самолюбство (перероблено вислів узяло за живе), для відома і для діла (перероблено до відома), для розуму і душі (перероблено до душі).

Близькозначні слова (синоніми) можуть вимагати після себе неоднакових відмінків:повідомити директору (кому?) – інформувати директора (кого?); опанувати (що?) мову – оволодіти (чим?) мовою; властивий (кому?) – характерний (для кого?); сповнений (чого?) – наповнений (чим?); оснований (на чому?) – заснований (ким?); торкатися (чого?) – доторкатися (до чого?).

Наприклад: нехай ці знання будуть властиві й характерні нам (властиві нам, але характерні для нас).

Добираючи українські відповідники до російських, слід розрізняти мовні засоби: благодарить (кого?) – дякувати (кому?); причинять (что?) – завдавати (чого?); нуждаться (в чем?) – потребувати (чого?); подражать (кому?) – наслідувати (кого?).

Напиклад: Голова подякував його (йому) за успіхи в роботі.

Використання прийменників у російській і українській мовах неоднакове. Тому, слід звернути увагу на вживання прийменників, що їх вимагають дієслова: подготовиться (к чему?) –підготуватися (до чого?); стремится (к чему?) – прагнути (до чого?); предупреждать (о чем?) – попереджувати про (що?); думать о (чем?) – думати про (що?); случилось по вине – трапилось через провину.

В українській мові розрізняють такі види керування:

1. Дієслівне – коли дієслово вимагає від іменника певного відмінка: вжити (чого?) заходів, запобігати (чому?) аваріям, заперечувати (що?) факти, повідомляти (чим?) телефоном, ігнорувати (що?) пропозицію, зазнати (чого?) поразки, наголошувати (на чому?) на головному, заслуговувати (на що?) на увагу, досягти (чого?) згоди.

2. Іменне – іменники, утворені від дієслів вимагають певних відмінків: попередження (чого?) незаконних дій, завідувач (чого?) відділу, завідуючий (чим?) відділом, забезпечення (чим?) літературою, опанування (чого?) курсу, оволодіння (чим?) мовою, освоєння (чого?) комп'ютера, запобігання (чому?) злочинним заходам.

Існують інші види іменного керування: пам'ятник (кому?) Шевченкові, магазин Михайла Вороніна.

3. Прикметникове – коли прикметники керують формою іншого слова: характерний (для кого?, чого?) для директора, притаманний (кому, чому?) директору, властивий (кому?) менеджеру, хворий (на що?) на грип, багатий (на що?) на ідеї.

Конкретної форми вимагають також прийменники прислівникового походження. Так, словавсупереч і завдяки вимагають давального відмінка: всупереч умовам, домовленості, вимогам; завдяки клопотанню, узгодженості, послугам.

40. Термін - це слово, або усталене словосполучення. Що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а навпаки, поняття, приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається вдома конвенційність термінова, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї чи іншої галузі домовляються. Що розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції - лаконічному, логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета, або зазначення поняття. Тобто його зміст і межі.

Професіоналізмами (від лат. ргоfessio -- заняття, спеціальність) називаються слова, вживання яких обмежене вузько-специфічними потребами представників певної про фесії.

До професіоналізмів звичайно належать назви знарядь виробництва, назви трудових процесів, різні професійні означення загальномовних понять і т. д. Через обмеженість їх вживання більш-менш вузьким колом людей, а також в силу того, що в більшості випадків професіоналізми є неофіційними розмовними замінниками термінів, їх інколи називають професійними діалектизмами. «На відміну від термінів, професіоналізми не мають строгого наукового визначення, не становлять цілісної системи, можуть мати експресивне забарвлення. Якщо терміни -- це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми -- конкретні; вони надзвичайно детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії». «Вузькоспеціальні слова ніби деталі зують загальнонародний словник. Так, загальні поняття „човен", „весло", „сітка" відомі і для людей, не зв'язаних з рибальним промислом. Але для рибалок ці поняття мають далеко важливіше значення, і тому в їхньому словнику по ряд зі словом „човен" вживаються назви „дуб", „байдак", „баркас", „фелюга" -- великі човни; „калабуха", „тузик" -- невеличкі човни тощо; в човні рибалки розрізняють „шкарма''-гнізда, в які вкладаються весла; „строп" -- ремінь, яким прив'язують весло до шкарми; „банка" -- поперечна дошка, на якій сидять гребці; „чордак" -- передня, звужена частина човна; „сволочок" -- дерев'яна підставка, на якій тримається передуб. <...> Є кілька десятків рибальських назв для знарядь лову, залежно від їх величини, будови, розміру вічок, призначення тощо. Поряд з назвами „сітка", „невід", у рибальському словнику вживаються ще „бродяк", „волок", „волочок", „волокуша", „галиця", „дель", .десятка", „канка", „копці", „кукла", „лапташ", „матула", „мережа", „накидка", поріж", „сороковка", „ставник", „ставка", „трандата", "фартух"».

Професіоналізми використовуються в текстах художніх творів з метою мовної характеристики персонажів, реаліс тичного відтворення мовного колориту різних професійних груп, з метою емоційного увиразнення мовлення і т. д.

Використання термінів та професіоналізмів у сучасній українській мові

Наукові поняття визначаються спеціальними словами - термінами, які складають основу наукової мови.

Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:

а) системність термінова (зв'язок з іншими термінами даної предметної сфери);

б) наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;

в) моностемічність (однозначність) термінова в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;

г) стилістична нейтральність;

д) відсутність експресії, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків.

Терміни поділяються на загальновживані (ідея, гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (знаменник, діяльник, чисельник).

На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах. Для будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань.

У множині термінів кожної галузі вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія - це така підмножина термінів, яка відображає поняття, й утворились й функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від термінології, терміносистема - це опрацьована фахівцями певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі.

Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви -своєрідні етикети предметів, явищ, понять. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви - одиничне. До номенклатури входять серійні марки машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви та назви рослин, звірів і т.д.

Професіоналізми - слова й мовлення звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення певних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни - це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми - конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:

1. Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок-кухар; кубрик-кімната відпочинку екіпажу; ходити в море-плавати, тощо.

2. Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: зняті каси, підбити, прикинути баланс.

3. Професіоналізм музикантів: фанера-фонограма; розкрутити - розрекламувати.

Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізм вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

Професіоналізми використовують також у літературі з метою створення професійного колориту, відтворення життєдіяльності певного професійного середовища у своїх творах.

Термінологія та її розвиток

Уперше проблему системності термінологічної лексики порушив у своїх працях Д.Є.Лотте. Термінологія не постає відразу, а твориться самим життям упродовж тривалого історичного періоду розвитку суспільства й мови, відбиваючи процес пізнання матеріального світу й людських відносин. Саме галузеві терміносистеми відповідають суспільним потребам і нормам літературної мови, національним традиціям і принципам міжмовної уніфікації.

Термінологія належить до лексики професійної і наукової мови, яка є самостійним функціонуючим різновидом загальнонаукової мови. На відміну від загальновживаної лексики термінологія пов'язана з науковими концепціями і з предметним знанням тієї галузі, поняття якої термінується.

Однією з суттєвих особливостей термінології є те, що вона найбільше піддається свідомому творенню в процесі подальшого розвитку термінологічного фонду літературних мов, удосконалення якого дедалі набуває все більшого значення.

Під термінологією будь-якої галузі знань ми розуміємо систему термінів, що виражають сукупність специфічних понять, які розглядаються в конкретній галузі. Важливою проблемою дослідження термінології є також дефініція її основного поняття-терміна.

Неправильно думати ніби терміни з'являються тоді, коли починається наука, теоретичні знання. У всі часи будь-яка професія, будь-який вид трудової діяльності породжує свою термінологію. Деякі слова, які сприймаються як загальновживані, а отже, не термінологічні, у мові професіоналів набувають значення й функції термінів. Так, у повсякденному спілкуванні слова середовище, атмосфера, опади, ґрунт - загальновживані слова, а в мові географів і екологів - терміни.

Термін - це слово або словосполучення, яке має спеціальне значення, що виражає й формує професійне поняття й уживається в процесі пізнання й засвоєння наукових об'єктів і відношень між ними.

Термін - член конкретної термінологічної системи, тому термінологія - це не випадкова сукупність слів, а система взаємопов'язаних термінів, які позначають систему понять якоїсь галузі знань. Термін, як правило, виконує дві функції: служить назвою поняття (номінативна функція) й відображає зміст поняття. Отже, такі слова в біології, як рослина, тичинка, маточка, дерево та ін., відбивають сутність визначених понять а, наприклад, слово мати-й-мачуха, сон-трава, вікторія-регія можна зарахувати до слів номенклатури. Слова номенклатури незліченні, хоч і зв'язані з поняттями. Однак терміни для кожної науки зліченні й обов'язково пов'язані з поняттям даної науки. Таким чином, поняття як одиниця й форма мислення завжди реалізується або ж в слові, або ж в словосполученні, але не кожне слово включає в себе логічне поняття. Слово і термін корелятивні, але не тотожні.

Як утворюються терміни? При їх створенні велику роль відіграє семантична (смислова) виразність елементів терміна. Досить згадати, з якою ретельністю добирав К.Тимірязєв еквівалент дарвінівському терміну Selection. Указуючи на перевагу терміна відбір порівняно з терміном професора Рачинського підбір, К.Тимірязєв зупинявся на різних відтінках їх побутової семантики: “підбір” передбачає “упереджену мету”, відбір відрізняється чим-небудь від останніх.

Отже, дослідники акцентують увагу на основній функції терміна - здатності виражати наукове поняття, вказуючи також і на властивості терміна, які є оптимальними для його функціонування в терміносистемі, чим і відрізняється від загальновживаної лексики.

Будь-який термін уводиться в науковий текст згідно з суворими «правилами гри», про які навіть не всі вчителі й викладачі ВНЗ мають достатні уявлення. Ці правила відповідають логіці й методології науки й включають такі основні положення, як:

1) системність;

2) тенденція до однозначності в межах термінологічного поля;

3) точність;

4) відсутність експресії;

5) стилістична нейтральність;

6) науковий термін не повинен уживатися поза контекстом.

Щоб скласти поняття про предмет, людина із великої кількості властивостей і ознак предмета виділяє найбільш важливу й суттєву, без якої поняття про нього скласти не можна, і це головне знаходить відображення в терміні. Отже, у семантиці терміна існує елемент наукової оцінності поняття яке складає ядро, серцевину значення терміна. Вказати значення терміна - це визначити зміст поняття, співвіднесеного з даним терміном, виявити найбільш важливі, суттєві ознаки, які виділяються в позначуваних поняттям однорідних предметах і явищах.

Природа терміна як особливого виду мовного знака передбачає однозначну відповідність між словом і поняттям, тобто симетрію плану вираження та плану змісту. Ця особливість зумовлює найсуттєвішу характеристику терміна - його однозначність.

Однозначним може бути слово або термін, але не поняття. Термін входить у визначення поняття, але визначення не зводиться до терміна.

Таким чином, стає зрозумілим, чому виникає зацікавленість у регламентації мовних процесів у галузі термінології та у здійсненні заходів щодо вдосконалення спеціальної мови. Тому вироблення принципів уточнення наукових термінів має як філософську (гносеологічну) основу, так і важливе значення для подальшого розвитку самої теорії пізнання навколишньої дійсності, що доводить: термінологія суттєво впливає не тільки на досягнення певної науки, техніки, але й на ті науки, що тільки починають формуватися. Усвідомлене вживання спеціальної лексики в комунікативному аспекті позитивно позначаються на розвитку науково-технічного процесу.

Деякі вчені, зокрема Л.Є. Азарова, А.В. Костюк вважають, що вивчення лінгвістичних питань термінології підвищує можливості пізнання загальних закономірностей розвитку мови.

Досліджуючи професійне мовлення майбутніх учителів природничого профілю, доречним буде аналіз поняття «професіоналізм».

Професіоналізми - це слова або звороти, властиві мовленню людей певної професії.

Існують різні точки зору стосовно співвідношення «професіоналізми - термінологія». Принциповим є питання про збіг класу професійної лексики з класом термінів. Якщо це один і той же мовний матеріал, то як пояснити стійку тенденцію розрізнення професійної лексики, з одного боку, і термінології, з іншого?

Розповсюджена думка дослідників, що професійна лексика і термінологія - це клас слів і словосполучень, які збігаються. У посібнику з лексикології М.Шанського відзначається, що професіоналізми позначають спеціальні поняття, продукти праці, виробничі процеси. Тому їх називають інколи спеціальними словами або спеціальними термінами.

В спеціальній термінологічній літературі питання про розрізнення цих двох понять, як правило, не виникає, навпаки, у лінгвістичній літературі, яка відстоює термін «професійна лексика», автори завжди вважають за необхідне вказати диференційні ознаки цього поняття, в першу чергу спеціально обумовлюючи його розбіжність з поняттям термінологія. Звичайно, наведені приклади говорять про те, що термінологія й професійна лексика мають значну частину спільних одиниць - слів і словосполучень. Але існують й інші трактування.

Оскільки професіоналізми вживаються на позначення спеціальних понять лише в сфері тієї чи іншої професії, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні, а отже, експресивно забарвлені синоніми до термінів.

За визначенням А.Калініна, «Різниця між терміном і професіоналізмом визначається тим, що термін - це абсолютно офіційне, прийняте й узаконене в даній науці, галузі промисловості, у сільському господарстві, техніці позначення, назва якогось поняття, а професіоналізм - напівофіційне слово, розповсюджене (найчастіше в розмовній мові) серед людей якоїсь професії, спеціальності, але не є, по суті, науковим позначенням поняття».

Серед слів-професіоналізмів можуть вживатися слова й сполучення слів, за якими суспільною практикою спілкування закріплене певне лексичне значення. До таких назв належать складні одиниці термінологічної лексики (соляна кислота, сірчана кислота, вуглекислий газ). Інколи такі назви можна розкласти на семантично повноцінні компоненти (який це газ? - вуглекислий), але смислова єдність їх полягає не в можливості розчленування, а в тому, що вони залишаються на рівні лексичних відношень, на рівні лексичної парадигматики входять до системи слів, співвіднесених з поняттями певної галузі знання.

Номенклатура (від лат. nomenclatura - перелік, список імен) - сукупність назв (номенів) конкретних об'єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо (на відміну від термінів, що позначають певні абстраговані поняття галузей науки). Номенклатуру становлять іменники та субстантивовані словосполучення. Номенклатура передає як систему назв об'єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об'єктів (наприклад, у географічний номенклатурі - Чорне море, Шацькі озера, ріка Десна тощо), видові назви (наприклад, у ботанічній лексиці назви дерев: береза, дуб, смерека тощо).

Як термін, номенклатура вживається у французькій мові з XVI століття, англійській - з XVIII століття. Поширився в науці у зв'язку з класифікацією рослин шведського ботаніка К. Ліннея. В українській лексикографії поняття «номенклатура» і «термінологія» розрізняється.

41. Наказ — це розпорядчий документ, який видається керівником установи (структурного підрозділу) на правах єдиноначальності та в межах своєї компетенції, обов’язковий для виконання підлеглими.

Наказ набуває чинності з моменту його підписання, якщо інший термін не вказано в його тексті. Право підписання наказів визначається законодавством: зазвичай це право мають керівники установ, їхні перші заступники, а також деякі посадові особи відповідно до їх повноважень і компетенції.           Наказ діє доти, доки не буде скасований (особою, яка його підписала, або вищою інстанцією) або поки не буде виконаний чи поки не закінчиться термін його дії, вказаний у самому наказі. Наказ не має юридичної сили та підлягає скасуванню, якщо він виданий із порушеннями встановлених правил.

Накази бувають індивідуальними й нормативними:

Індивідуальні накази пов’язані з вирішенням питань трудової діяльності конкретних осіб (заохочення й стягнення, переведення на іншу роботу тощо).

Нормативні накази — це безособові накази, які регламентують трудову діяльність усього трудового колективу чи його частини (правила внутрішнього трудового розпорядку, реорганізація структурних підрозділів тощо).

Розрізняють два види наказів:

— за особовим складом;

— з питань основної діяльності.

Накази щодо особового складу (це, як правило, індивідуальні накази) пов’язані з вирішенням питань трудової діяльності окремих працівників (зарахування на посаду, звільнення, преміювання тощо).

Накази з питань основної діяльності (нормативні накази) — це документи, які оформляють рішення керівника щодо організації роботи установи в цілому чи його структурних підрозділів (конкретні заходи щодо виконання директив вищих органів, планування роботи окремих структурних підрозділів тощо).

 

Реквізити:

1. Повна назва установи, де видається наказ.

2. Назва документа.

3. Дата.

4. Номер.

5. Назва (заголовок) наказу (про що наказ).

6. Текст.

7. Підпис (посада керівника, підпис, ініціали, прізвище).Текст наказу складається, як правило, з констатуючої  та розпорядчої частини.

 

Структура тексту наказів щодо особового складу (про зарахування, звільнення, переведення, надання відпустки тощо):

1. Прізвище, ім’я, по батькові (перший раз у тексті наказу вказується повністю) особи, яка зараховується (звільняється, переводиться) на посаду.

2. Назва посади (структурного підрозділу), на яку зараховується особа (з якої на яку переводиться, з якої звільняється).

3. Дата зарахування (звільнення, переведення). Якщо в тексті вона відсутня, приймається дата підписання наказу керівником установи.

4. На яких умовах (за контрактом, на постійну чи тимчасову роботу, на який термін, за сумісництвом тощо).

5. Особливі умови (скорочений робочий день, неповний робочий тиждень, матеріальна відповідальність тощо).

6. Форма оплати праці (відповідно до штатного розкладу, погодинна тощо).

 

У таких наказах після тексту обов’язково вказується підстава:

1. Для зарахування на посаду — заява особи, яка зараховується на посаду, згода керівника структурного підрозділу тощо.

2. Для звільнення з посади — заява особи, яку звільняють (за власним бажанням, у зв’язку з виходом на пенсію, ліквідація, реорганізація установи тощо з посиланням на відповідні статті КЗпП чи/та інші закони).

3. Для переведення з, однієї посади на іншу — заява особи, яку переводять, або відповідні статті КЗпП тощо.

4. Особа, яка зараховується на посаду (звільняється, переводиться), має ознайомитися зі змістом наказу, розписатися в оригіналі й зазначити дату ознайомлення з документом.

42. Трудова угода укладається між організацією й людиною, яка не працює в цій організації. Коли в організації чи установі бракує фахівців з певної галузі, вона залучає для виконання деяких видів робіт працівників з інших установ.

Трудова угода містить такі реквізити:

1. назву документа;

2. дату й місце його складання;

3. перелік сторін, що уклали угоду;

4. зміст угоди із зазначенням обов'язків виконавця і замовника;

5. юридичні адреси сторін;

6. підписи сторін;

7. печатку підприємства або організації.

Трудова угода складається у кількох примірниках, один — виконавцеві, інші зберігаються у справах організації-замовника.