4. Види усного спілкування

ДІЛОВА БЕСІДА. Мета зустрічі між двома чи більше діловими партнерами - обговорити, вирішити певні питання, налагодити комерційні стосунки тощо. З урахуванням залежності ефективності розмови від поведінки і характеру її учасників, вичленовують такі основні моменти будь-якої ділової бесіди:

1. Встановлення місця й часу зустрічі (попередня домовленість про розмову на "своїй", на "чужій" чи на "нейтральній" території).

2. Спосіб вступу в контакт. За етикетом правила "бесіди" диктує "власник" території, а на нейтральній території ініціатива належить тому, хто прийшов перший: це привітання, жести, початкові фрази для мобілізації уваги співрозмовника.

3. Постановка мети (мета бесіди подається у формі проблеми, яку слід вирішити, або як конкретне завдання).

4. Фіксування домовленості й вихід із контакту. Співрозмовники підбивають підсумки бесіди, фіксують (бажано письмово) взаємні зобов'язання й розподіляють ініціативу щодо реалізації ухвалених рішень.

Є кілька різновидів ділових бесід залежно від мети і характеру поставленого завдання.

Службова бесіда - один із різновидів ділової бесіди. Найчастіше - це розмова керівника з підлеглим. На думку психологів, такі бесіди сприяють підвищенню інтересу працівника до роботи, налагодженню тривалого ділового контакту, підсилюють авторитет керівника і довіру підлеглого.

Під час бесіди треба говорити чітко, переконливо, не поспішаючи. Протягом бесіди варто змінювати інтонацію, акценти, щоб мова не була монотонною, невиразною. Важливо, щоб підлеглий і особливо керівник до кінця вислуховували одне одного, якомога уважніше сприймали сказане співрозмовником.

ТЕЛЕФОННА РОЗМОВА - один з різновидів усного ділового мовлення. Має свої специфічні особливості, оскільки співрозмовники не бачать одне одного. Тому в ділових телефонних розмовах слід якомога ширше використовувати лексичні можливості української мови: багату синоніміку, точність термінології. Обов'язково уникайте елементів професійного жаргону, діалектизмів, елементів просторіччя (зневажливих слів, образливої іронії, негативних експресивних оцінок). Володіючи формулами ввічливості, не забувайте про інтонаційні можливості мовлення.

Оскільки ділові партнери часто спочатку знайомляться заочно, по телефону, дуже важливо справити на співрозмовника добре враження. Для цього слід дотримуватися ряду вимог, на яких наголошував відомий український економіст В. Терещенко, читаючи курс лекцій з організації та управління на основі узагальнення свого тридцятирічного досвіду роботи у США:

1. Якщо ви телефонуєте в установу чи незнайомій людині, то спершу відрекомендуйтеся: з вами розмовляє такий-то (ім'я, по батькові, прізвище, представник якої організації, вкажіть посаду); після цього запитайте ім'я, по батькові й прізвище свого співрозмовника. Усе це говоріть без поспіху, розбірливо, щоб можна було записати. У великих установах подібні записи веде, як правило, секретар.

2. Завжди закінчує розмову той, хто телефонує, а не той, кому дзвонять, тому що іноді у вас може бути два питання. Перше ви вичерпали - вам відповіли й поклали трубку. А у вас ще одне питання, і тому ви змушені телефонувати повторно.

3. Розмовляти по телефону належить чітко й стисло. Інакше - тисячі й тисячі непотрібних телефонних дзвінків, перевантаження телефонних ліній. Слід заздалегідь продумувати свою розмову, щоб замість кількох хвилин не розтягувати її на півгодини.

4. Правильне, раціональне використання телефону має і такий аспект - розміщення апарату. Треба ретельно обміркувати це питання ще тоді, коли установу обладнують. Для цього слід заздалегідь знати, де будуть робочі місця, які потребують телефонного зв'язку, щоб найдоцільніше розмістити телефонні апарати. Як показує досвід, потрібен телефон спільного користування, розміщений у зручному для всіх місці.

Ділове спілкування по телефону можна подати у вигляді схеми.

1. Початковий етап спілкування - момент встановлення зв'язку.

2. Повідомлення мети дзвінка - виклад справи.

3. Завершення телефонного спілкування - закінчення розмови.

 декілька найважливіших правил телефонного етикету.

Якщо ви не запам'ятали прізвища чи імені та по батькові вашого співрозмовника, краще вибачитися й перепитати ще раз, ніж користуватися займенником ви та безособовими конструкціями.

При розмові про третю особу її слід називати на ім'я та по батькові або на прізвище (говорити він неввічливо).

Тільки близьких друзів і знайомих можна поздоровляти по телефону зі святом чи сімейною подією, запитувати про стан здоров'я хворого члена родини. Людей, з якими ви підтримуєте офіційні стосунки, поздоровляти слід особисто.

Не слід телефонувати на роботу з особистих питань чи з приводу приватної справи, якщо це не зумовлено крайньою потребою.

Просити про послугу по телефону можна лише у людини, близької вам або рівної вам за своїм службовим становищем.

Перш ніж зателефонувати комусь додому, треба ретельно продумати час (не занадто пізно чи рано).

Висловлювати співчуття по телефону неприпустимо (лише особисто або листом).

Телефоном не користуються для вирішення складних і відповідальних питань. Така заочна розмова може зашкодити справі.

Ділова нарада

Цей традиційний метод управління може бути високоефективним лише за умов інтенсивного, активного обміну думками підготовлених учасників. Тоді це буде дійсно зібрання, де радять – нарада, а не формальне засідання, де сидять і переливають із пустого в порожнє, колективно марнуючи час.

Перевагою наради у порівнянні з іншими формами управління є те, що за мінімум часу невелика кількість працівників у результаті оперативного й аргументованого обміну думками може розв'язати складні питання та прийняти узгоджене найоптимальніше рішення. Спільна думка іноді важить набагато більше, ніж сума окремих думок членів даного колективу.

Ділова нарада – це робота колективного розуму, спрямованого вмілим керівником у потрібне русло на плідний кінцевий результат.

Проблема, яка виноситься для обговорення на нараду, може мати будь-який характер: організаційний, виробничий, дисциплінарний, інформативний тощо.

Оптимальна кількість учасників наради – 10-12 осіб. Більша кількість учасників просто не зможе взяти активної участі в обговоренні, а менша не дасть змоги виявити різні погляди на проблему. Ефективність наради певною мірою залежить від рівня підготовки як самої наради, так і окремого її учасника й, безумовно, керівника.

5. ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП - це один з видів усного ділового спілкування. Залежно від змісту, призначення, способу проголошення та обставин спілкування виділяють такі основні жанри публічних виступів:

1) громадсько-політичні промови (лекції на громадсько-політичні теми, виступи на мітингах, на виборах, звітні доповіді, політичні огляди);

2) академічні промови (наукові доповіді, навчальні лекції, наукові дискусії);

3) промови з нагоди урочистих зустрічей (ювілейні промови, вітання, тости).

Мітингова промова звичайно має гостре політичне спрямування; вона злободенна, стосується суспільно значимої, хвилюючої проблеми. Ділова промова вирізняється більшою стриманістю в проявах емоцій, орієнтацією на логічний, а не на емоційний її вплив, аргументованістю. Звітна доповідь - це особливо важливий і відповідальний публічний виступ, адже доповідач зобов'язаний правдиво, об'єктивно висвітлити факти й переконати слухачів у необхідності певних висновків і пропозицій. Лекція є формою пропаганди наукових знань. У ній, як правило, йде мова про вже вирішені наукові проблеми, до того ж більш загальні. За своїм змістом лекції надзвичайно різноманітні, за формою викладу - також (лектор має пристосовуватися до аудиторії, яка кожного разу чимось різниться від попередньої). ювілейна промова зазвичай присвячується якійсь даті (ювілеєві установи чи окремої особи). Цей тип промови характеризується святковістю, урочистістю, позаяк це своєрідний підсумок періоду діяльності. Якщо відзначається ювілей окремої особи, то промови звичайно короткі, урочисті, пафосні, а водночас і сердечні, дружні; у них - схвальні відгуки про ювіляра, добрі побажання. В таких промовах дуже бажані жарти, дотепні підкреслення якихось рис ювіляра, спогади про цікаві факти з його біографії. Манера виголошення - невимушена, безпосередня.

6- В 4 питанні і взошиті,7 взошиті.

8. професіоналізмами (від лат. рго- fessio — заняття, спеціальність) називаються слова, вживання яких обмежене вузькоспецифічними потребами представників певної про­фесії. До професіоналізмів звичайно належать назви знарядь виробництва, назви трудових процесів, різні професійні означення загальномовних понять і т. д. Через обмеженість їх вживання більш-менш вузьким колом людей, а також в силу того, що в більшості випадків професіоналізми є неофіційними розмовними замінниками термінів, їх інколи називають професійними діалектизмами. «На відміну від термінів, професіоналізми не мають строгого наукового визначення, не становлять цілісної системи, можуть мати експресивне забарвлення. Якщо терміни — це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми — конкретні; вони надзвичайно детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії».

Професіоналізми використовуються в текстах художніх творів з метою мовної характеристики персонажів, реаліс­тичного відтворення мовного колориту різних професійних груп, з метою емоційного увиразнення мовлення і т. д.

У ділових паперах не потрібно вживати слова-професіоналізми. Однак в усному діловому мовленні ці лексичні одиниці функціонують: наприклад, шапка - загальний заголовок в окремих документах, початковий реквізит таких документів, як заява, записки (пояснювальна, службова, доповідна) тощо.

Деякі професіоналізми з часом стають термінами. рофесіоналізми — слова, що їх уживають люди, об'єднані певною виробничою діяльністю, тобто слова, притаманні мовленню представників певної професії: забій, врубмашина, на-гора (шахтарі); сталеплавильна груша, мартен, плавка, проба, болванка, вагранка, затискач (сталевари); оранка, косовиця, скирдування, силосування (сільські трудівники); курсив, петит, набір, гранки (працівники поліграфії), перкусія, пальпація, ремісія, кома (медики). Правда, не всі професіоналізми можна віднести до високої лексики. Зрозуміло, що такі вирази, як крутити бублика чи рос. мотор барахлит, мотор чихает належать не до високої, а низької лексики.

9. Фразеологізм — семантично пов'язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (висловів або речень), не виникає в процесі мовлення відповідно до загальних граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання лексем, а відтворюється у вигляді усталеної, неподільної, цілісної конструкції. Ще його називають «Крилатим висловом»

Інше визначення: фразеологізми — (фразеологічні звороти) стійкі словосполучення, які сприймаються, як єдине ціле і вживаються носіями мови в усталеному оформленні.

Розрізняють три типи фразеологізмів:

Фразеологічні зрощення.

Фразеологічні єдності.

Фразеологічні сполучення.

Фразеологізм або фразеологічна одиниця — це єдність двох (іноді одне) або декількох слів, які організовані як словосполучення, що має цілісне значення й автоматично, за традицією відтворюється у мові. До фразеологізмів відносять:

1) приказки,

2) крилаті вислови,

3) сталі сполучення різного походження.

За походженням серед фразеологізмів виокремлюють:

а) прислів’я та приказки (хоча прислів’я не всі схильні відносити до фразеологічних одиниць);

б) крилаті вислови письменників;

в) усталені фрази з анекдотів, жартів, фільмів тощо;

г) біблійні цитати;

ґ) фразеологічні одиниці античного походження;

д) влучні вислови відомих людей.

За структурою фразеологізми поділяють на такі, що побудовані за типом речення і за типом словосполучення. До першого типу належать такі сполуки, як: комар носа не підточить; коли рак свисне; до другого — дволикий Янус; носити воду в решеті; нечистий на руку і подібні.

Фразеологічні одиниці широко використовуються для увиразнення, урізноманітнення мовлення в розмовному, художньому, публіцистичному стилях.

Фразеологізми охоплюють різні сфери життя, є активним засобом людського мислення. У діловому спілкуванні фразеологізми, цитати на підтвердження якоїсь думки, прислів'я і приказки вживаються здебільшого в усному мовленні (бесіди, лекції, публічні промови). В окремих випадках вони використовуються як розгорнеш синоніми до відповідних слів, щоб наголосити на тому чи іншому факті, підкреслити щось, а найчастіше —як засіб влучного і образного вираження певного значення, надання мові емоційного забарвлення. Але надмірне цитування, зловживання штампованими канцелярськими зворотами типу загострити питання, на сьогоднішній день та ін. іноді недоречне й небажане.

Засмічують мову також невдалі неологізми, вульгаризми, просторічні вирази, фразеологізми, що стали згрубілими фамільярними зворотами. 

Без діла слабіє сила; Хочеш їсти калачі — не сиди на печі; По роботі пізнати майстра; Праця чоловіка годує, а лінь марнує; Учись змолоду — пригодиться на старість; Вік живи — вік учись; Як бригадир порядкує, так бригада і працює;

10. Номенклатура (від лат. nomenclatura ( перелік, список імен) (

сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки,

мистецтва тощо. Їх потрібно відрізняти від термінів, що позначають

абстраговані наукові поняття. Номенклатуру становлять іменники та

словосполучення, які передають як систему назв об’єктів певної науки, ння, які передають як систему назв об’єктів певної науки,

так і сукупність назв одиничних об’єктів (наприклад, у географічній

номенклатурі ( Чорне море, Шацькі озера, річка Десна), видові назви (у

ботанічній лексиці назви дерев: дуб, смерека, ялина). Існує номенклатура

медична, мовознавча, хімічна, економічна (пор. термін валюта і

номенклатурні назви долар, євро, крона, песо і т. д.), технічна (пор.

термін борознороб-щілиноріз і номенклатурні назви ДЩН-1, ДЩН-2, ДЩН-3).

11. Для уникнення можливих неточностей і непорозумінь в  оформленні ділових паперів ви, майбутні медичні працівники, повинні добре оволодіти  правилами, за якими зможете правильно оформляти    географічні назви з  номенклатурними словами та без них; навчитесь правильно користуватись  складноскороченими словами,  графічними скороченнями та абревіатурами. Адже без них не зможете  оформити історію хвороби, історію стаціонарного хворого, амбулаторного хворого і т.д.

Для уникнення можливих неточностей і непорозумінь в офіційно-ділових документах не узгоджуються з пояснювальною родовою назвою у формі непрямого відмінка прикладки, що означають назви:

міст (м.) – Народився в місті Житомирі;

станцій (ст.) – Під’їхали до станції Хмельницький;

селищ міського типу (смт) – За селищем міського типу Чемерівці;

сіл (с.) – Родом із села Летава;

висілків – У висілку Грушівка;

аулів – Виїхали з аулу Агарак;

озер (оз.) – Відпочивав на озері Світязь;

бухт – Корабель вийшов із бухти Золотий Ріг;

застав – На заставі Тиха;

гір (г.) – Зупинились відпочивати на горі Говерла;

рік (р.) – Користуємось водою з річки Збруч;

островів (о-в) – На острові Кипр;

пустель, вулканів – У пустелі Каракум, поблизу вулкана Везувій;

республік, країн, держав – Учора повернулись з Республіки Ємен.

За відсутності слів місто, село, озеро й под? назви відмінюються :

Надійшли вітання від друзів з Хмельницького.

Це правило поширюється також на назви планет, комет, астероїдів:

Ракета досягла поверхні планети Сатурн. Ведуться спостереження за кометою Когоутека.

Не узгоджується також перша частина складних географічних назв при творенні при творенні прикметникових форм. Це стосується складних назв, у яких

а) друга частина є прикметником:

Білгород-Дністровський – Білгород-Дністровського р-ну;

б) друга частина є числівником:

Знам’янка Друга – Знам’янкодругий;

в) друга частина є іменником:

Біла Церква – Білоцерківський;

г) друга частина є іменником, що вказує на місце розташування населеного пункту: Калач-на-Дону – Калачдонському р-ну;

ґ) перша друга частина є іменниками:

Кзил – Орда – Кзил-Ординська область

е) Не узгоджується друга частина складних географічних назв при творенні прикметникових форм. Це стосується складних назв, у яких обидві частини є іменниками, а друга частина вказує на місце розташування населеного пункту.

Яр-під-Зайчиком, але ярський-під-зайчиком; Франкфурт-на-Майні, але франкфурський-на-Майні..

є) не узгоджуються назви вулиць, якщо вони мають форму ч.р. або являють собою складну назву: вулиця Хрещатик; на розі вулиці Ярославів Вал, але вулицею Сретенко.

12-зошит

13. Активна лексика становить ядро словникового складу мови. Вона об'єднує як споконвічно українські слова, так і численні групи запозичених слів. Головна її ознака — регулярне використання у сфері діяльності людини.

Зокрема слова хліб, молоко, яблуко, дорога, тролейбус, повітря, дочка, дощ, великий, солодкий, читати, тут тощо — загальновживані слова, використовуються у побуті. Проте до активної лексики належать і такі слова як синус, косинус, діагональ, перпендикуляр, префікс, іменник, речення, кома, кут — терміни. Активна лексика — це слова, які часто вживаються в повсякденному спілкуванні. Вони зрозумілі для кожного члена мовного колективу. Це загальновживані слова (хліб, сіль, гіркий, добрий, іти, бігти) та широковідомі терміни (нація, діаспора, принтер, квартет).

Загальновживані слова – це слова, які знає кожен носій мови. Ледве не щодня виникають і зникають у мові нові поняття, які слід якось називати. Певні слова несуть якусь експресивну оцінку або мають вузьку сферу вживання, але більшість лексики є нейтральною і тому міжстильовою. Саме остання категорія слів є найбільшою. До загальновживаних належать:

Назви усіх родинних зв’язків: батько, мати, син, дочка, брат, сестра, дід, баба, тітка, дядько, зять, невістка і т.д.

Назви людських органів і частин тіла: серце, нирки, легені, шкіра, очі, вуха, рот, ніс, рука.

Назви природних явищ: дощ, вітер, сльота, мороз.

Назви оточуючих предметів природи: небо, річка, хмари, земля, ліс.

Назви рослин і тварин: пагін, корінь, дерево, трава, кінь, кіт, собака, горобець, півень, курча, пшениця, жито, гречка.

Назви побутових речей, приміщень: будинок, кімната, двері, вікно, лава, диван, шафа.

Назви їжі і питва: вода, молоко, вино, хліб, борщ.

Назви ознак предметів (колір, вага і т.д.): білий, чорний, зелений, жовтий, легкий, сильний.

Назви психічних станів, почуттів: доброта, кохання, стурбованість, злість, веселощі.

Назви дій та станів: спати, їсти, ходити, бігти, міркувати, висловлюватись, читати.

Назви чисел: два, п’ять, сорок, сто.

Назви способів дії: добре, повільно, весело, по-моєму, сильно, легко, важко.

Та багато інших категорій. Переважна більшість таких частин мови як числівники, сполучники, займенники, вигуки, прийменники належить саме до загальновживаної лексики.

професіоналізмами (від лат. рго- fessio — заняття, спеціальність) називаються слова, вживання яких обмежене вузькоспецифічними потребами представників певної про­фесії. До професіоналізмів звичайно належать назви знарядь виробництва, назви трудових процесів, різні професійні означення загальномовних понять і т. д. Через обмеженість їх вживання більш-менш вузьким колом людей, а також в силу того, що в більшості випадків професіоналізми є неофіційними розмовними замінниками термінів, їх інколи називають професійними діалектизмами. «На відміну від термінів, професіоналізми не мають строгого наукового визначення, не становлять цілісної системи, можуть мати експресивне забарвлення. Якщо терміни — це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми — конкретні; вони надзвичайно детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії».

Професіоналізми використовуються в текстах художніх творів з метою мовної характеристики персонажів, реаліс­тичного відтворення мовного колориту різних професійних груп, з метою емоційного увиразнення мовлення і т. д.

14.До пасивної лексики мови належать слова, які вже (або ще) рідко вживаються. Сюди належать усі застарілі слова і нові слова, які недавно виникли і ще не ввійшли до загальнолітературного вжитку, а також слова спеціального призначення, діалектизми тощо. Застарілі слова є двох типів: історизми та архаїзми.Історизми — це слова або їх окремі значення, що вийшли з ужитку, оскільки зникли реалії, які вони називали, і в сучасній мові відсутні їх синонімічні замінники. Це назви понять матеріальної культури, соціально-політичної сфери, професій, звичаїв, обрядів тощо: аз (літера А), аероплан (літак), мир (світ), штука(мистецтво), рогатина, сагайдак, жупан, десятина, аршин, алтин. Історизми не мають синонімів у сучасній мові. Тому їх використовують тоді, коли виникає потреба дати характеристику минулим епохам, назвати подію, що відбулася колись, зникле явище чи поняття. Наприклад: «Сагайдачний гартує козацьке військо в боях та походах, але про око залишався вірний підданець Зигмунда. Спирався він на старшину, але не рвав і з сіромою, бо розумів, що голота — велика сила».Архаїзми (від гр. archaios «стародавній» — це витіснені іншими синонімами назви понять, що існують і в наш час: десниця (права рука), перст (палець), вия(шия), уста (губи), ланіти (щоки), зріти (бачити), письмовець (письменник).Застарілі слова можуть знову входити до активного словника як назви відроджених у нових умовах реалій: гетьман, гривня, мічман, прапорщик, а також із набуттям нового значення: більшовик — член більшості у Верховній Раді; яничар — той, хто зрікся рідної мови, культури, батьківських звичаїв; баталія — сварка, бійка.

Неологізми (від гр. neos — новий і logos — слово) — це слова, що позначають нові поняття і предмети. Вони поділяються на дві групи: неологізми, які стали термінами, та неологізми-професіоналізми або слова професійного жаргону. Використання нових слів у тексті документа повинно ґрунтуватися на оцінці того, чи є це слово терміном, чи називає поняття, яке має усталене позначення в мові.

15.Якщо  складне слово утворене від підрядного словосполу­чення (від однієї до другої частини можна поставити питан­ня), то воно пишеться разом: будова (яка?) нова — новобудо­ва, будує (щ о?) машини — машинобудівний, Київ (який?) ста­рий — старокиївський, бетон (який?) із залізом — залізобе­тон, сховище (ч о г о?) овочів — овочесховище, збірник (ч о г о?) сміття — сміттєзбірник, плаває (ч и м?) парою — пароплав, га­сить (щ о?) вогонь — вогнегасник, перекоти (ч и м?) полем — перекотиполе, сонце (що робить?) сяє — сонцесяйний, забу­тий (якою мірою?) напів{наполовину) — напівзабутий, ав­томат (якою  мірою?) напів — напівавтомат. Якщо складне слово утворене від сурядного словосполу­чення (перед кожною частиною можна поставити сполучник і), то воно пишеться через дефіс: / національний і демократич­ний — національно-демократичний, і північний і східний — пів­нічно-східний, і синій і жовтий — синьо-жовтий, і темний і зеле­ний — темно-зелений, і хліб і сіль — хліб-сіль, і людина і день — людино-день, і кіловат і година — кіловат-година, і тонна і кілометр — тонно-кілометр. Але разом пишуться жовтогарячий, червоногарячий, глухо­німий, хитромудрий, зловорожий. Якщо складне слово утворене повторенням того самого слова, синонімів чи антонімів, то воно пишеться через дефіс: білий-білий, думав-думав, один-однісінький, рано-вранці, мало-помалу, часто-густо, тишком-нишком, сила-силенна, сад-вино-град, сам-один, більш-менш, видимо-невидимо, купівля-продаж, розтяг-стиск, година-дві, не сьогодні-завтра. Але якщо повторюється те саме слово в різних відмінках, то таке сполучення пишеться окремо: кінець кінцем, одним один, честь честю, чин чином, нога в ногу, рука в руку, раз у раз, рік у рік, з року в рік. Традиційно через дефіс пишуться слова свят-вечір, багат-вечір, дівич-вечір, зелен-сад, буй-тур, сон-трава, чар-зілля, жар-птиця, негній-дерево, люби-мене (незабудка), мати-й-мачуха (підбіл), брат-і-сестра (братки). Через дефіс пишуться власні назви на зразок Рава-Руська, Новгород-Сіверський, Кам'янець-Подільський, Володимир-Во­линський, Київ-Товарний (прикметник стоїть після іменника), Конча-Заспа, Пуща-Водиця, Яр-під-Зайчиком, Ростов-на-Дону, Франкфурт-на-Майні, Болонь-сюр-Мер. Через дефіс пишуться також складні прізвища та подвійні імена: Гулак-Артемовський, Нечуй-Левицький, Антоненко-Дави-дович, Анна-Марія, hop-Богдан. Через дефіс пишуться: а) терміни, до складу яких входять букви: У-подібни Т-подібний; б) найменування з належними до них пифрами: емс НЦ-132, автомобіль «Мазда-323», пилосос «Ракета- П бензин А-95, клей КН-3; в) найменування паралельних класів у школах: 5-А, 7-Б, 10-В;  найменування будинків: 23-А, 3-Б. Разом пишуться іншомовні частини (шо своїм значення» наближаються до префіксів) авіа-, авто-, агро-, аеро-, гео-гідро-, електро-, кіно-, мікро-, мото-, радіо-, стерео-, теле* фото-, супер- і под.: авіаквиток, аеровокзал, електробритви радіотовари, телебачення, фотокопія, суперобкладинка. Через дефіс прийнято писати іншомовні частини: віце-, екс максі-, міні-, міді-, прем'єр-, генерал-: віце-президент, екс-чемпіон, максі-пальто, міні-фабрика, міді-спідниця, прем'єр-л ністр, генерал-майор. Через дефіс пишуться також іншомовні слова блок-схе вакуум-апарат, унтер-офіцер, член-кореспондент, штабс-капітан, пап'є-маше, яхт-клуб, стоп-кран, дизель-мотор, крекін процес тощо. По-різному за чинним правописом пишеться частина т Частина пів- пишеться, як правило, разом: півкілограма півлітра, піваркуша, півогірка, пів 'яблука, пів 'їдальні, півострів півфінал. Через дефіс частина пів- пишеться лише з власними назва­ми: пів-Києва, пів-України, пів-Криму, пів-Європи. У словосполученнях із вказівкою на час, таких, як о пів на третю, пів до п 'ятої години тощо, частина пів пишеться окремо.

рикметники, які утворилися складанням двох і трьох основ, називаються складними, наприклад: народногосподарський, промислово-торговельний, повітряно-реактивний, дослідно-показовий, інженерно-будівельний, англо-російсько -український.

Елементи складних прикметників об'єднуються сурядним або підрядним зв'язком. За сурядним способом зв'язку основи, з яких утворюються складні прикметники, сполучаються як рівноправні {торговельно-комерційний, фінансово-економічний). За підрядним способом одна основа синтаксично залежить від іншої {великопанельний, багатогалузевий, багаторічний, морозотривкий, малопродуктивний, малоприбутковий) .

У складних прикметниках під час поєднання основ використовуються сполучні голосні о, е, є. Якщо першою частиною складного прикметника є числівник, прислівник і прийменникове сполучення, то складові елементи з'єднуються без сполучних голосних, наприклад: повсякчасний, одновесловий, багатообіцяючий, вічнозелений тощо.

Пишуться разом:

прикметники, утворені сполученням основ прикметника й іменника: внутрішньоринковий, зовнішньоторговельний, сухопутний, різноякісний, зовнішньополітичний;

прикметники, утворені сполученням основ іменника і прикметника: кредитоспроможний, суднопідіймальний, лісопромисловий, зимостійкий, шовкопрядильний, повітроплавальний;

прикметники, утворені сполученням основ прислівника і прикметника: великопромисловий, великоваговий, малопотужний, багатосерійний;

прикметники, утворені сполученням основ числівника й іменника: п'ятипроцентний, шестиповерховий, семитонний, стокілометровий;

прикметники, утворені сполученням основ іменника і дієслова: водолікувальний, грязелікувальний, нафтопереробний, овочесушильний, овочезбиральний;

складні прикметники, що означають терміни, утворені з двох і більше неоднорідних прикметників: поперечношліфувальний, новогрецький, геологорозвідувальний, староцерковно-слов 'янський та ін.

Пишуться через дефіс:

складні прикметники, утворені від двох або трьох прикметникових основ: офіційно-діловий, ощадно-позичковий, науково-технічний, промислово-інвестиційно-будівельний, синьо-біло-червоний;

складні прикметники, що означають: а) якість з додатковим відтінком: кисло-солодкий, добродушно-хитрий, гіркувато-солоний; б) відтінки й поєднання кольорів: чорно-білий, яскраво-ліловий, блідо-рожевий, жовтувато-червоний, фіолетово-сірий, ізумрудно-зелений, біло-блакитний (але жовтогарячий — один колір);

складні прикметники, утворені сполученням прикметника та іменника, але з перестановкою елементів: літературно-художній (художня література), науково-медичний (медична наука);

16.-зошит, З поняттям стилю тісно пов’язане поняття культури мовлення. Культура мовлення будь-якої особи є складовою її загальної культури і безпосередньо залежить від знання норм сучасної української літературної мови.

Культура мовлення починається з уміння слухати, правильно, точно і логічно висловити свою думку в писемній та усній формах державною мовою, бажанням спілкуватися, правильно використовуючи засоби української мови.

Культура українського мовлення характеризується такими комунікативними ознаками: Правильність мовлення - це дотримання норм сучасної української літературної мови. Правильність мовлення полягає в доцільному використанні тих чи інших граматичних форм, синтаксичних структур у певному контексті.

Точність мовлення ділової особи полягає в чіткій відповідності значення слів предметам, діям, ознакам або явищам дійсності (понятійна точність) і відповідності висловлювання задуму продуцента (предметна точність), в умінні виражати думки так, щоб вони були однозначно сприйняті реципієнтом у процесі спілкування.

Логічність виражається у способі організації ділового тексту, його композиції, у правильності побудови словосполучень, речень, у точності вживання слів, у змістовних зв’язках мовних засобів, які виражають відношення між частинами й компонентами думки.

Чистота ділового мовлення передбачає відсутність позалітературних елементів (діалектизмів, просторічних слів, брутальної лексики, жаргонізмів, вульгаризмів, професіоналізмів, іншомовних слів, якщо є українські відповідники, суржикових слів, форм слів, синтаксичних структур, слів-паразитів тощо), які засмічують ділову українську мову.

Лаконічність мовлення - це ясне, чітке і стисле викладення змісту ділового тексту. Якщо мовець правильно відбирає слова, він не буде багатослівним. Оскільки зайві слова не несуть нової інформації, то за допомогою мінімуму мовних засобів можна чітко сформулювати думку, виразити максимальну за обсягом інформацію.

Доречність полягає в такому доборі й організації мовних засобів, які роблять мову відповідною меті та змісту тексту, комунікативній ситуації, індивідуальним рисам будь-якої ділової особи.

17. Лексика (від грец. Lexikos - словесний, словниковий) - це сукупність слів будь-якої мови, а також сукупність слів певної сфери вживання (професійної, офіційно-ділової, наукової, виробничо-технічної тощо). Словниковий склад сучасної української літературної мови формувався протягом тривалого історичного часу. Лексика сучасної української літературної мови не однорідна за походженням. Виділяють корінну і запозичену лексику.

Корінна лексика(питома) - це слова, які успадкувала українська мова з індоєвропейської мовної єдності, праслов'янської мови, а також створені на власному мовному ґрунті. Вона складає приблизно 90% від загальної кількості слів.

Розрізняють кілька пластів корінної лексики. Ядро її становлять слова, успадковані від індоєвропейського лексичного фонду (індоєвропеїзми). Це слова, які й сьогодні вживають в усіх мовах або в більшості мов, що належать до індоєвропейської сім'ї, і дійшли до нашого часу найчастіше у вигляді коренів, напр.: мати, брат, сестра, око, дім.

Спільпослов *янська лексика - це слова, які виникли в період спі-льнослов'янської мовної єдності й іншим групам індоєвропейських мов невідомі. Слів, які успадкувала українська мова від праслов'янської і які вживають тепер, приблизно 2 тисячі, напр.: чоловік, свідок; губа, палець, серце; пшениця, ожина, пиво; душа, пам'ять, відвага, правда, кривда; вікно, борона; боліти, читати, молотити, киснути; розумний, короткий, кислий, жовтий. Вони належать до активного складу сучасної української мови, становлять найважливішу і найдавнішу частину лексики.

Спільносхіднослов 'янська лексика - це слова, які виникли в період виділення східнослов'янських діалектів зі спільнослов'янської мовної єдності. Крім східнослов'янських, іншим слов'янським мовам не відомі, напр.: батько, дядько, племінник; тулуб, щока; собака, кішка, жайворонок, снігур; гречка, смородина, молочай, хвощ, клюква; мельник, пивовар; зовсім, тепер, спасибі. Варто зауважити, що спільносхіднослов'янські слова не однаково збереглися у східнослов'янських мовах. Наприклад, слово митник відоме сьогодні лише в українській та білоруській мовах, але не вживається в російській.

Власне українська лексика - це слова, які виникли на українському мовному грунті в період формування і розвитку української мови і виражають її специфіку. Це кількісно найбагатший та найбільш різноманітний пласт корінної лексики, який утворюють загальновживані слова різних тематичних груп, назви страв і напоїв, одягу та взуття, рослин, явищ природи, абстрактна лексика, напр.: вареник, галушка, борщ, горілка, паляниця, млинець, юшка, узвар; штани, спідниця, черевик, чобіт, кожух, сорочка, хустка, стрічка; соняшник, суниця, шовковиця; гай, хурделиця; мрія, надія, поступ, а також назви із суспільно-політичної, адміністративної, технічної, наукової, педагогічної сфер, напр.: власність, громада, громадянин, галузь, держава, працівник, урядовець, підприємство, промисловість, кисень, питома вага, підручник, іспит, освіта.

18. Запозичена ( 10% української лексики) з англійської:

 (торгово-економічні поняття, спортивні терміни, сполучення -дж-, -оу-, -айн-)

джентльмен, джем, футбол, аут, спонсор, менеджер

з голландської:(слова, пов'язані з морем)

 гавань, крейсер, яхта, краб, люк з італійської:

(слова, пов'язані з музикою, мореплавством)

 галера, кортик, дует, піаніноз польської:скарга, дзиґарик,ґудзик, келих, герб

низка найменувань предметів і понять — іменників, рідше якостей — прикметників і дій — дієслів ще здавна переходили від однієї мови до іншої. Шляхи переймання слів, природно, не обмежуються рухом від мови до мови або навіть від діалектів до діалектів. Точна характеристика їх доконечно передбачає врахування також і розшарування суспільства — тих соціальних груп, які засвоюють або можуть засвоювати лексику від відповідних же чужомовних соціальних верств населення.

Значну роль щодо шляхів переймання відіграють випадки фахового порядку. Усно через польське посередництво в українську мову, спочатку в міста і містечка, а потім і в села, проникла певна ремісничатермінологія — номенклатура німецького походження.

Запозичення з різних мов відбулося за різних часів. Багато запозичених слів стали настільки звичними для нас, що вже не відчувається їхнє чужомовне походження (панчохи, цукор, кавун), інші навіть не набули здатності змінюватися за законами української граматики (меню, тріо, кашне). Значну частину лінгвістичних джерел становлять в українській мові слова іншомовного походження. ище вже згадувалися оніми іншомовного походження, але вони поширені також і в науковій, професійній, побутовій лексиці. Як приклад можна згадати такі поширені нині й звичні для нас слова, як "майстер", "будівник", "столяр, "друкар", "мур" та інші, що мають давньонімецьке походження; "люлька", "тютюн", "кава" — турецьке; "купол" ("баня"), "фреска", "вітраж" — італійське та французьке. Насичена іншомовною лексикою і наука. Зокрема, історики широко використовують у своїй науковій термінології такі слова, як "факт", "документ", "аналіз", "синтез", "інформація" тощо. Власне термін "історія", яким називається наша наука, а також усе минуле людства, іншомовного (грецького) походження. Це свідчить про те, що українська історична наука розвивалася і розвивається в органічній єдності із загальноєвропейською наукою. Водночас, динамічний розвиток історичних знань за новітніх часів призвів до появи у термінологічному апараті вітчизняної історичної науки слів автохтонного походження: "українознавство", "народознавство", "джерелознавство" тощо. Ітернаціоналізми, інтернаціональна лексика — слова, які виражають поняття міжнародного значення і існують у багатьох мовах світу (споріднених і неспоріднених), зберігаючи близьке або спільне значення й фонетико-морфологічну будову . Інтернаціоналізми - це слова, що вживаються в багатьох мовах і мають спільне значення:комунізм, біологія, фізика, трактор, інженер, аспект, радіо, телевізор, супутник, концерт, архітектура, соло, соната, лектор, студент, університет, суботник тощо.

19. 1. Числівники п'ять, шість, д+в'ять, д+сять, один<дцять, дван<дцять, трин<дцять, шістн<дцять, сімн<дцять, вісімн<дцять, дев'ятн<дцять, дв<дцять, тр_дцять пишуться у кінці з м'яким знаком.

2. Складні числівники п'ятдес#т, шістдес#т, сімдес#т, вісімдес#т, а також складні числівники п'ятс>т, шістс>т, сімс>т, вісімс>т, дев'ятс>т пишуться без м'якого знака.

3. Числівник п'ять пишеться з апострофом та м'яким знаком; при відмінюванні в усіх непрямих відмінках він має дві форми, а саме:

у родовому — п'ят_ і п'ять>х,

у давальному — п'ят_ і п'ять>м,

у знахідному — п'ять або п'ять>х,

в орудному — п'ятьм< і п'ятьом<,

у місцевому — п'ят_ і п'ять>х.

Другу форму вживають переважно з іменниками — назвами осіб.

4. Як числівник п'ять відмінюються числівники д+в'ять, д+сять, один<дцять, дван<дцять, трин<дцять, чотирн<дцять, п'ятн<дцять, шістн<дцять, сімн<дцять, вісімн<дцять, дев'ятн<дцять, дв<дцять, тр_дцять.

5. Складні числівники п'ятдес#т, шістдес#т, сімдес#т, вісімдес#т при відмінюванні також мають дві форми, причому в них відмінюється лише друга частина. Наприклад, числівник п'ятдес#т у родовому відмінку має формуп'ятдесят_ і п'ятдесять>х, у давальному — п'ятдесят_ і п'ятдесять>м, у знахідному — п'ятдес#т або п'ятдесять>х, в орудному — п'ятдесятьм< іп'ятдесятьом<, у місцевому — п'ятдесят_ і п'ятдесять>х.

6. При відмінюванні складних числівників дв%сті, тр_ста, чот_риста, п'ятс>т, шістс>т, сімс>т, вісімс>т, дев'ятс>т змінюються обидві частини, наприклад: у називному відмінку — дв%сті, в родовому — двохс>т (пор. рос. —двухсот), у давальному — двомст<м, у знахідному — дв%сті, в орудному —двомаст<ми, у місцевому — на двохст<х.

Числівник п'ятс>т в орудному відмінку має дві форми: п'ятьмаст<ми іп'ятьомаст<ми.

7. У складних кількісних числівниках відмінюються усі складові частини:зчотирьохс>т шістдесят_ сем_ т_сяч шестис>т п'ятдесят_ дев'ят_(гривень).

8. Числівники с>рок, дев'ян>сто, сто в усіх відмінках, крім називного і знахідного, мають закінчення -а: сорок<, дев'ян>ста, ста.

9. Збірні числівники дв>є, об>є, тр>є в непрямих відмінках мають форми віддва і оба, три: двох, двом..., об>х, об>м і т. д.

10. Збірний числівник об_два (об_дві) має в непрямих відмінках такі форми:об>х, об>м, обом<, на об>х.

11. Збірні числівники ч+тверо, п'#теро, ш+стеро, с+меро, в>сьмеро та под. в непрямих відмінках мають форми відповідних кількісних числівників: чотирь>х,чотирь>м і т. д.

12. Числові назви т_сяча, мільй>н, міль#рд відмінюються як іменники.

13. Неозначено-кількісні числівники кількан<дцять, кількадес#твідмінюються як числівник п'ять: кількан<дцяти й кільканадцять>х,кількадесятьм< і кількадесятьом<.

14. Порядкові числівники, які закінчуються на -ий, відмінюються як прикметники твердої групи: п+рший, п+ршого, п+ршому, п+ршого, п+ршим і т. д.

Числівник тр+тій відмінюється як прикметник м'якої групи: тр+тій, тр+тього, тр+тьому і т. д.

15. У складених порядкових числівниках відмінюється лише останнє слово:сто дв<дцять п+рший (студент), сто дв<дцять п+ршого (студента) і т. д.

16. Числівники півтор<, півтор_, півтор<ста не відмінюються.

20. Фразеологія - це розділ мовознавства, що вивчає фразеологічну систему мови.

Об'єктом вивчення фразеології як мовознавчої дисципліни є сукупність усіх фразеологічних одиниць (фразеологізмів) мови. Предметом фразеології є вивчення типологічних ознак фразеологізмів, дослідження природи і їх сутності, закономірностей функціонування.

Фразеологізмом (фразеологічною одиницею) називається "лексико-граматична єдність двох і більше компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, яка, маючи цілісне значення, відтворюється у мовленні за традицією, автоматично".11 Наприклад: байдики бити (ледарювати); показати, де раки зимують (провчити, покарати); лебедина пісня (останній вияв таланту); стати на ноги (одужати).

Фразеологізми об'єднуються в єдину систему одиниць на основі таких типологічних ознак:

1) семантична цілісність (неподільність) компонентів фразеологізму (значення фразеологічної одиниці не може бути витлумачене на основі значень тих слів, які входять до неї);

2) стабільність компонентного складу, усталеність порядку слів;

3) автоматичність відтворення фразеологізму в мовленні;

4) кількакомпонентний склад;

5) можуть вступати в синонімічні й антонімічні відношення: теревені правити - ляси точити - дурниці молотити; хоч греблю гати - кіт наплакав;

6) характеризуються образністю.

У реченні фразеологізми завжди виступають одним членом. Найчастіше ними послуговуються у розмовному та художньому стилях мовлення. Вони надають мовленню виразності, влучності та емоційності.

Фразеологізми, що вживаються в сучасній українській мові, різні за походженням і часом виникнення. Різними були і залишаються їхні джерела.

Переважна більшість фразеологізмів походить з усної народної творчості. Це передусім прислів'я, приказки, примовки на зразок: Аби вмів робити, навчишся жити; Набрид гірше гіркої редьки. З народними звичаями пов'язані фразеологізми типу замовляти зуби, дати гарбуза, виносити сміття з хати.

Чимало влучних висловів з мовлення людей різних спеціальностей стали фразеологізмами внаслідок образного переосмислення: грати першу скрипку, з іншої опери (з мовлення артистів); куди голка туди й нитка (з мовлення шевців); де тонко, там і рветься (з мовлення ткачів); на ловця і звір біжить (з мовлення мисливців) тощо.

Фразеологізмами стали вислови античних часів (ахіллесова п ята, альфа і омега, берегти як зіницю ока, авгієві стайні). До фразеологізмів належать також вислови з церковної літератури (випити чашу до дна, блудний син, стати притчею во язицех).

Фразеологія збагачується за рахунок влучних висловів визначних державних, політичних, наукових діячів та письменників: Бути чи Фразеологізм — семантично пов'язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (висловів або речень), не виникає в процесі мовлення відповідно до загальних граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання лексем, а відтворюється у вигляді усталеної, неподільної, цілісної конструкції. Ще його називають «Крилатим висловом»

Інше визначення: фразеологізми — (фразеологічні звороти) стійкі словосполучення, які сприймаються, як єдине ціле і вживаються носіями мови в усталеному оформленні.

Розрізняють три типи фразеологізмів:

Фразеологічні зрощення.

Фразеологічні єдності.

Фразеологічні сполучення.

Фразеологізм або фразеологічна одиниця — це єдність двох (іноді одне) або декількох слів, які організовані як словосполучення, що має цілісне значення й автоматично, за традицією відтворюється у мові. До фразеологізмів відносять:

1) приказки,

2) крилаті вислови,

3) сталі сполучення різного походження.

За походженням серед фразеологізмів виокремлюють:

а) прислів’я та приказки (хоча прислів’я не всі схильні відносити до фразеологічних одиниць);

б) крилаті вислови письменників;

в) усталені фрази з анекдотів, жартів, фільмів тощо;

г) біблійні цитати;

ґ) фразеологічні одиниці античного походження;

д) влучні вислови відомих людей.

За структурою фразеологізми поділяють на такі, що побудовані за типом речення і за типом словосполучення. До першого типу належать такі сполуки, як: комар носа не підточить; коли рак свисне; до другого — дволикий Янус; носити воду в решеті; нечистий на руку і подібні.

Фразеологічні одиниці широко використовуються для увиразнення, урізноманітнення мовлення в розмовному, художньому, публіцистичному стилях.

Фразеологізми охоплюють різні сфери життя, є активним засобом людського мислення. У діловому спілкуванні фразеологізми, цитати на підтвердження якоїсь думки, прислів'я і приказки вживаються здебільшого в усному мовленні (бесіди, лекції, публічні промови). В окремих випадках вони використовуються як розгорнеш синоніми до відповідних слів, щоб наголосити на тому чи іншому факті, підкреслити щось, а найчастіше —як засіб влучного і образного вираження певного значення, надання мові емоційного забарвлення. Але надмірне цитування, зловживання штампованими канцелярськими зворотами типу загострити питання, на сьогоднішній день та ін. іноді недоречне й небажане.

Засмічують мову також невдалі неологізми, вульгаризми, просторічні вирази, фразеологізми, що стали згрубілими фамільярними зворотами. 

Без діла слабіє сила; Хочеш їсти калачі — не сиди на печі; По роботі пізнати майстра; Праця чоловіка годує, а лінь марнує; Учись змолоду — пригодиться на старість; Вік живи — вік учись; Як бригадир порядкує, так бригада і працює;

21. 1.  Культура професійного спілкування у великій мірі залежить від дотримання морфологічних норм сучасної української мови.

Іменник як самостійна частина мови має ряд особливостей використання у мові сільськогосподарських професій. Розглянемо їх:

А) іменники на означення професій, посад, звань.

При використанні назв осіб за професією, посадою, званням у професійному спілкуванні слід пам’ятати такі правила:

-  офіційні назви посад, професій, звань є іменниками чоловічого роду і вживаються незалежно від статі особи (Директор, завідувач, головний ветлікар, бухгалтер);

-  якщо вживається прізвище жінки, яка обіймає названу посаду, то підпорядковані слова узгоджуються з прізвищем жінки (Бригадир Петрова сумлінно ставиться до своїх обов’язків);

Не можна: Наша директор дозволила, головна бухгалтер звітувала

-  у професійному мовленні назви осіб за місцем проживання, роботи передаються тільки складними найменуваннями: мешканці села, а не сільчани; працівники ферми, а не фермівчани та ін..;

Б) форми невідмінюваних іменників.

Серед слів, що використовуються в професійному мовленні аграріїв, не відмінюються:

-  жіночі прізвища власне українського походження на О: Кулішенко, Помагайбо, і на приголосний українського й іншомовного походження:Набок, Коваль, Петраш, Макаревич;

-  слова числівникового різновиду: Півполя, пів гектара, півмішка, півдня;

-  складноскорочені назви:ЮМЗ, МТФ, ПДВ.

В) збірні іменники.

Збірні іменники, що позначають сукупність однакових або подібних понять, істот, тварин, предметів слід заміняти іменниками у формі множини: Студентство – студенти, птаство – птахи, мишва – миші.

Сукупні поняття професійної діяльності, назви осіб за фахом і місцем роботи треба передавати за допомогою додаткових слів, що пояснюють узагальнення: Бухгалтери – працівники бухгалтерії, городяни – мешканці міста.

Г) варіанти відмінкових форм іменників.

У професійному мовленні переважає давальна форма однини іменників із закінченням – у(- ю) (документу, бригадиру, апарату). Хоча допустима варіантність закінчень у іменників (директорові Семенчку Юрію Петровичу).

Паралельні закінчення родового відмінка іменників –а, - я та –у, - ю, пов’язуються із розрізненням смислових відтінків: акта (документ) – акту (дія), апарата (прилад) – апарату (установа), блока (частина споруди, машини) – блоку (об’єднання партії), рахунка (документ) – рахунку (дія).

В разі виникнення труднощів щодо вибору закінчень слід звертатися до орфографічного словника.

В письмовій формі (службових листах) і в усній при звертанні слід використовувати кличний відмінок, що надає теплоти, ласкавості, сприймається як вираз поваги: Шановний Олексіє Вікторовичу; Вельмишановна Антоніно Іванівно… До старшого за віком або офіційної особи використовують у звертанні й форму називного відмінка (Ігор Іванович), і форму кличного відмінка (Ігоре Івановичу).

Д) вживання складних іменників.

Складні іменники пишуться разом або через дефіс.

Разом пишуться:

-  іменники, утворенні за допомогою сполучної голосної із двох чи кількох основ: Землекористування, сінозаготівля, кровотеча, крововилив, племзавод;

-  іменники утворені поєднанням основ прикметника та іменника: Чорнозем, скороспілість;

-  іменники, утворенні за допомогою сполучної голосної від двох іменникових основ: Лісостеп, квітконіжка, колін вал, теплопровідник (але людино-день);

-  іменники, утворені поєднанням числівникової основи з іменниковою: Двозначність, сторіччя;

-  іменники з першою частиною Пів-, напів-, полу-: Півгектара, напіврозпад;

-  іменники, в яких другою складовою частиною є елементи: -граф, - графія, - лог, - метр,: топограф, літографія, мікробіолог, патологія, спідометр;

-  іменники утворені з трьох і більше іменникових основ: Зооветпостач, Укрвинпром;

Через дефіс пишуться:

-  іменники, що означають близькі за змістом поняття: План-графік, корова-первістка, бик-плідник, журнал-ордер;

-  іменники, що означають складні одиниці виміру: Тонно-кілометр, кіловат-година;

-  іменники, що означають спеціальність, професію: Інженер-механік, економіст-бухгалтер.

22. Сфера використання усного літературного мовлення сьогодні надзвичайно розширюється - в суспільно-політичному житті, виробничій, науково-освітній, військовій, культурно-мистецькій галузях, дипломатії тощо. Виникають нові функціональні різновиди, жанри і форми усного мовлення, вдосконалюються засоби і технічні можливості усномовного спілкування.

Основними формами вираження усного ділового мовлення є монолог та діалог.

Усний монолог-це безтекстові та зафіксовані форми, розраховані на усне відтворення. Зважаючи на функціональні особливості, характер контакту мовця зі слухачами, форми монологічного мовлення систематизують:

- за функціональним критеріями, наприклад, монолог публіцистичний, судовий, виробничо-службовий, науковий, навчальний;

- за ситуаційними ознаками виділяють два загальні різновиди - прямо контактний та посередньо контактний (різні форми монологічної мови по радіо і телебаченню).

Усне ділове монологічне мовлення з усіма його функціональними різновидами характеризується специфікою словесної організації, яка підпорядковується позамовним факторам та узгоджується із загальними етичними вимогами ділового спілкування.

Особливим жанровим різновидом мовленнєвої діяльності, своєрідним за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також якісними ознаками, є публічне монологічне мовлення. В ньому найповніше реалізується система мисленнєво-мовленнєвих дій - уміле використання форм людського мислення (логічного, образного) та мовних засобів їх вираження. Діяльність людини, професія якої пов'язана з постійним виголошенням промов, доповідей, читанням лекцій, вимагає набуття певної вправності у виборі відповідного жанру, формулюванні теми, відбору фактичного матеріалу та послідовності його викладу, а також високої культури мовлення та спілкування в цілому.

Залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обставин спілкування виділяють такі жанри усного публічного монологічного мовлення: доповідь, промова, виступ, повідомлення.

Доповідь - це одна із найпоширеніших форм публічного мовлення. Доповідь може бути політичною, діловою, звітною, науковою.

Політична доповідь - виголошується здебільшого керівниками держави. Вона є поширеною формою донесення та роз'яснення суспільству питань внутрішньої і зовнішньої політики країни. З нею офіційні особи виступають на масових зібраннях людей - з'їздах, сесіях, міжнародних форумах.

Ділова доповідь - виклад інформації і шляхів розв'язання різних окремих практичних питань життя і діяльності певного колективу, організації- Своєрідним різновидом ділової доповіді можна вважати звітну доповідь, у якій робиться повідомлення про результат усієї роботи за певний період, тобто повідомляється не про одну чи декілька ділянок роботи, а про всю діяльність.

Наукова доповідь - узагальнює наукову інформацію, досягнення, відкриття чи результати наукових досліджень. Заслуховується на різноманітних наукових зібраннях - конференціях, симпозіумах, семінарах тощо. Наукова доповідь, зроблена на основі критичного огляду і вивчення низки публікацій інших дослідників, називається рефератом.

Промова - публічний виступ, присвячений злободенній, суспільно значущій темі. Виголошують на мітингах, масових зборах. Загальна мета може полягати в тому, щоб розважити, інформувати, надихнути, переконати, закликати до дії. Розрізняють промови розважальні, інформаційні, агітаційні, вітальні.

Виступ - це короткотривале усне мовлення з приводу одного чи кількох питань (на зборах, нарадах, ділових засіданнях, конференціях, сесіях, відкритих слуханнях, семінарах тощо). Поширеним є виступ за доповіддю (дебати). У такому виступі орієнтовно має бути вступна частина (вказівка на предмет обговорення), основна частина (виклад власних поглядів на певне питання), висновки (пропозиції, оцінка роботи).

Повідомлення - невелика доповідь на якусь тему. Якщо тема широка, пишуть доповідь, вузька - повідомлення.

23. Здебільшого в ділових паперах не обходяться без цифрових даних. Вони вимагають спеціального оформлення. Так, однозначні числа, що не мають посилань на одиниці виміру, в ділових паперах записуються словами. Наприклад: Акціонерне товариство «Нікос» планує закупити не більше двадцяти автомобілів. Коли ж число супроводжується найменуванням одиниць виміру, воно пишеться цифрами. Наприклад: До магазину терміново завезли 150 центнерів картоплі, 40 центнерів яблук.

Складні чи складені числівники записуються цифрами. Наприклад: На історичний факультет прийнято 156 студентів.

Порядкові числівники вводяться в документи з відповідним відмінковим закінченням. Наприклад: Сьогодні ми виконали своє перше виробниче завдання.

Складні слова, де перша частина позначається цифрою, можуть бути написані так: 50-процентний і 50 %; 100-кіло-метровий і 100 км.

Іноді виникають труднощі у вживанні форм однини та множини числівників. Наприклад: Більшість спеціалістів вирішила. Більшість спеціалістів вирішили. Більшість спеціалістів вирішило. Тут усі три варіанти відповідають нормам сучасної української мови.

Форма однини рекомендується, якщо у складі речення є слова такого типу: більшість, меншість, решта, частина, ряд, група, безліч, багато, мало і т. д. Наприклад: Решта пацієнтів теж обстежена; Більшість американських бізнесменів прибула в Україну.

Форма множини рекомендується при однорідних членах речення. Наприклад: і вже не один, а безліч планерів оперізують (а не оперізує) небо.

Якщо ж використовуються числівники на позначення великої кількості (а також іменники: сто, тисяча, мільйон, мільярд), то переважає однина. Наприклад: Чотириста вісімдесят підприємців прибуло (а не прибули) на виставку; В село повернулось (а не повернулись) сімдесят дев'ять молодих спеціалістів.

Якщо вживаються числівники до десяти, то пишеться форма множини. Наприклад: чотири брати, два керівники, три менеджери.

Велике значення має використання числівників в усному мовленні. Готуючи доповідь чи звіт, числівники треба записувати прописом і проставляти наголос. Краще будувати речення так, щоб числівники вживалися у називному відмінку.

Слід запам'ятати наголошення числівників одинадцять, чотирнадцять.

24. У простому реченні кома ставиться:

КОМА

Розставляючи у реченні коми, слід перш за все орієнтуватися не на інтонацію, а на будову речення, тому що не завжди там, де пауза, ставиться кома, і не завжди там, де кома, робиться пауза.

Одиночні коми ставляться між однорідними членами речення і між частинами складного речення (Я підвівся, поглянув їй у очі).

Якщо вжита одиночна кома, завжди робиться пауза.

Парні коми виділяють з обох боків деякі підрядні речення, відокремлені члени речення і внесення (звертання, вставні і вставлені слова та речення, слова-речення).

Парні коми тому й називаються парними, що вживаються парами: одна ставиться перед відокремленою групою слів, друга- після неї (Спи, моя дитинко, спи).

Але одна з ком не ставиться, якщо відокремлена частина стоїть на початку речення або в його кінці (Не працюючи, нічого в житті не доб'єшся).

Виділена комами з обох частин частина речення промовляється трохи іншим тоном або трохи швидше, ніж все речення.

Кома вживається:

між однорідними членами речення, безсполучниково або за допомогою потиставного сполучника (Він встав, потягнувся, підійшов до вікна);

між частинами складного речення (У кав'ярні вони зустрілися з друзями, яких давно не бачили);

при виділенні інтонацією і за смислом звертання, вставних і вставлених словосполучень і речень, відокремлених другорядних членів речення, а також уточнюючих слів, вигуків, стверджуючих часток і порівняльних зворотів (Пиши ж мені, друже, якщо матимеш час).

КРАПКА З КОМОЮ

Крапка з комою, тире, двокрапка, дужки, три крапки і лапки, на відміну від коми, завжди пов'язані з інтонацією.

Крапка з комою ставиться там, де й одинична кома (тобто між однорідними членами речення і між частинами складного речення), якщо розділювані нею частини порівняно далекі за змістом або мають у собі розділові знаки.

На місті крапки з комою завжди чується подовжена пауза.

 

Крапка з комою вживається:

для виділення однотипних частин складного речення: Шелестить пожовкле листя по діброві; гуляють хмари; сонце спить; ніде не чутно людської мови (Т.Шевченко);

між поширеними членами речення: Я люблю їхати на поле тоді, як ниви зеленіють та хвилюються зеленими хвилями; коли обважнілі колоски черкаються об голову, об вуха… (І.Нечуй-Левицький);

у кінці рубрик, напр., Звуки бувають: 1) голосні; 2) приголосні) та ін.

Кому в простому реченні ставимо: 1. Для виділення всіх видів звертань (непоширених і поширених, конкретних, узагальнених, риторичних, з прикладкою чи без неї). Світе тихий, краю милий, моя Україно, За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш? (Т. Шевченко). 52 2. Перед другим парним сполучником, не тільки …а й, не так … як, хоч … але, як … так, не стільки … скільки: Подані матеріали можна використовувати як на уроці, так і в позакласній роботі 3. При повторенні слів для означення великої кількості предметів, тривалості дії, для підкреслення згоди або заперечення: Все, все ми віддаємо тобі, Батьківщино, навіть наші серця (О. Гончар); Здається, часу і не гаю, а не встигаю, не встигаю1 (Ліна Костенко). 4. Після стверджувальних або заиеречувальних слів: так, гаразд, авжеж:, що ж, ні: Ні, я хочу крпь сльози сміятись (Леся Українка). Увага! Слід розрізняти стверджувальні слова так, гаразд і прислівники так, гаразд, після яких кому не ставимо: Так прожила я цілу довгу зиму (Леся Українка). 5. При відокремлених членах речення, дісприк- метникових та дієприслівникових зворотах: 1а Россю, коло скелі на долині, вкритій зеленим житом, червоніла якась велика квітка Примітка 1. Дієприкметникові звороти, що стоять перед означуваним словом, як правило, не виділяємо: На повитих мороком вулицях не припинявся рух (О. Гончар). Але якщо такий зворот мас обставинний відтінок (можна замінити словрм «будучи» або «бувши»), то кому після нього ставимо. У червонім намисті, зав ‘язана великою хусткою, Марта була б дуоюе гарною молодицею (І. Нечуй-Левицький). 6. Для виділення порівняльних зворотів, що починаються словами мов, наче, неначе, ніби, як, ніж: Дівчина була невеличка, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина… (І. Нечуй- Левицький). Примітка 2. У порівняльних зворотах кому не ставимо: а) у сталих фразеологічних зворотах: Почервонів як рак; б) якщо порівняльними сполучниками приєднується іменна частина складеного присудка: Руки зробилися як лід; в) якщо порівняльні сполучники мають значення «у ролі кого, чого». Шевченко як міфотворець. Увага! Якщо опустити сполучник як, то прикладки пишемо через дефіс Шевченко-поет; г) у виразах (не) більш як, (не) раніше ніж:: Не довше ніж: на дві години. 7. Для виділення вставних слів і вставних речень: Чи стріну, може, де і квіт барвистий! (Леся Українка). 8. Для інтонаційного виділення зворотів, якщо вони починаються словами крім (опріч), за винятком, особливо, включаючи, замість, наприклад, навіть, зокрема, незважаючи па, всупереч, наперекір, попри, при: Незважаючи на лютий холод, Шовкуна все більше хилило на сон (О. Гончар).

25.кома:

Для виділення порівняльних зворотів, що вводяться словами як, мов,наче, немов, ніби, як і, ніж і т. ін.:

Для виділення прикладок як поширених, так і непоширених, особливо коли вони відносяться до власного імені або займенника: Він справді здриґнувся, немов ступив у студену воду (Мушкетик).

Дмитрик, восьмилітній хлопчик, вискочив з душної низенької хати (Коцюбинський).

Нехай мене, Кармелюка, в світі споминають! (

Для виділення відокремлених прикладок, що починаються словами як, тобто (себто, цебто), або (= тобто) тощо:

Як учений, етнограф і фольклорист, Франко все життя з палким інтересом ставився до народної творчості (Рильський).

Тайга, тобто заболочений хвойний ліс із домішкою осики, тягнеться на сотні кілометрів.

Орфографію, або правопис, повинен знати кожен.

ля виділення зворотів, що обмежують або уточнюють зміст усього речення й починаються словами крім (опріч), за винятком, особливо, включаючи, замість, наприклад, навіть, зокрема й под., якщо вони виразно інтонаційно відокремлюються:

Було про що думати цієї ночі, та він примусив себе не думати зараз ні про що, крім бою (Сизоненко).

Без гарячої любові до природи людина не може бути митцем. Та й не тільки митцем, особливо зараз, коли треба перебудувати майже все (Довженко). /

Відокремлені прикладки відділяються тире:

- якщо вони стоять у кінці речення й перед ними можна, не змінюючи змісту, вставити слова а саме: У хаті є ще у нього дві дівчини — Домаха й Меланка — якщо поширені прикладки уже мають у своєму складі розділові знаки: Мати — ставна, смаглява гречанка, що була ніби старшою сестрою Ользі, — сама ув’язувала вузли, коли дівчата зайшли до хати.

Тире ставиться:

1) між підметом і присудком на місці пропущеного дієслова-зв’язки (Жити — Вітчизні служити);

2) після однорідних членів речення перед узагальнюючим словом (Жито, пшениця й овес — все разом поспіло й присохло (І. Нечуй-Левицький));

3) після однорідних членів речення, перед якими стоїть узагальнююче слово, якщо вони знаходяться в середині речення (Усім: і екскурсантам, і простим людям — рекомендується ґав не ловити (Остап Вишня));

4) на місці пропущених членів у неповному реченні (Без хазяїна двір плаче, а без хазяйки — хата (Нар. тв.));

5) з обох боків відокремленої прикладки або перед нею (Над головами в нас сяє маленьке сонце — електрична лампочка… (В. Шевчук));

6) у безсполучниковому складному реченні при протиставленні, а також якщо перше речення означає час, умову або друге вказує на наслідок (Грім гримить — хліб буде родить (Нар. тв.));

7) з обох боків вставного речення, якщо воно виражає додаткове зауваження (Один купець, — забув, як звати, — із ярмарку багато грошей віз (Л.Глібов));

8) після прямої мови перед словами автора або з обох боків від слів автора, якщо вони стоять в середині прямої мови («За що ж, — хто-небудь попитає, — Зозуля Півня вихваляє?» (Л. Глібов)).

9) Перед кожною реплікою в діалозі:

— Привіт!

— Привіт!

— З новосіллям! Можна до вас?

26.в зошиті по чутьбрать

27. § 7. ВІДОКРЕМЛЕНІ ДОДАТКИ

Відокремлюються додатки, виражені зворотами зі значенням виключення, включення, заміщення, доповнення, що починаються словами крім, замість, за винятком, опріч, окрім, наприклад, навіть, включаючи, зокрема, особливо: А я не знаю нічого ніжного, окрім берези (Леся Українка); Замість хати, лежала лише купа головешок, вугілля, сміття (Ю. Смолич); Особливе місце в літературі для дітей займає поезія, зокрема для наймолодших читачів (В. Бичко).

Відокремлені обставини

Відокремлюються обставини, якщо вони:

- виражені дієприслівниковим зворотом у будь-якій частині речення: Сторож, несучи сніданок, стукнув дверима.

- виражені одиничним дієприслівником і означають додаткову дію, причину, час, умову дії (якщо стоять перед присудком): Повечерявши, полягали спати.

- мають прийменники незважаючи на, починаючи з, кінчаючи: Сікач, незважаючи на свою чималу вагу й короткі ноги, дуже прудко бігає.

Відокремлення означень залежить від способу їх вираження, місця в реченні, а також від способу вираження того члена речення, до якого означення належить.

Поширені означення відокремлюються, якщо:

- стоять після означуваного слова, вираженого іменником: За вікном спить ніч, в темне небо загорнена, зорями прихорошена.

- стосуються особового займенника: З природи мовчазна, вона залюбки слухала веселу та гарну бесіду.

- стоять перед означуваним словом і мають відтінок причини: У червонім намисті, зав’язана великою хусткою, Марта була дуже гарною молодицею.

- стоять перед означуваним словом, вираженим іменником, але відірвані від нього іншими словами: Налита сонцем і вітрами, хлюпоче веслами весна.

Зверніть увагу! Найчастіше означення відокремлюються тоді, коли вони виражені дієприкметниковим та прикметниковим зворотами і стоять після означуваного слова: Взялися медом золоті лелітки, дощем умиті, чисті і ясні.

Непоширені означення відокремлюються:

- якщо стоять після означуваного слова, вираженого іменником, якщо перед ним є своє означення: Лукаш — дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче.

- перед або після означуваного слова, вираженого особовим займенником: А він іде, високий, посивілий, на схід, на захід поле огляда.

- перед означуваним словом, якщо непоширені означення мають відтінок причини (до них можна поставити питання чому? з якої причини? незважаючи на що?): Наляканий громовицею, кінь тихенько заіржав.

- перед означуваним словом або після нього, якщо непоширені означення відірвані від нього іншими словами: Він не чув, як, зрушений пострілами, сиплеться з гілля дерев і вкриває його пушистий сніг.

- якщо в реченні відсутнє слово, якого стосується непоширене означення:Невідомий нікому, сідаю на лавку, слухаю і дивлюся.

28. Розділові знаки в складних безсполучникових реченнях

Частини безсполучникового складного речення можуть відділятися одна від одної комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире. Два знаки — кома і крапка з комою — розділяють компоненти складного речення як засіб його графічного членування. Крапка з комою вживається в ускладнених безсполучникових реченнях з більшою кількістю компонентів, у комбінації з іншими розділовими знаками. Тире і двокрапка — семантизовані пунктуаційні знаки: вони передають відношення причини і наслідку, умови, протиставлення, пояснення, приєднання.

Кома ставиться в безсполучниковому складному реченні, коли його компоненти створюють єдність складної думки, виражаючи одночасність, послідовність чи спільність дії:«Зелена трава горить-палає зеленим огнем, на її довгих листочках грає й сяє, мов самоцвітне каміння, чиста роса...» (Панас Мирний).

Крапка з комою вживається тоді, коли окремі частини безсполучникового складного речення не мають тісного зв'язку в змісті або в середині частини вже є свої коми: «Колись вона [школа] була мов лялечка, весело сміялась білизною своїх стін, вабила до себе привітним блиском широких вікон; над нею вдень і вночі шуміли могутні, повні сил і снаги осокори; біля них, на світлій сонячній галяві, мов сестра у пишному вбранні, молода, білокора береза...» (Ю.Збанацький); «Усміх пославши в останнім промінні, згинуло радісне літо; дощик уїдливий, дощик осінній сіється, наче крізь сито»  (Г.Чупринка).

У складносурядних реченнях ставляться таю розділові знаки:

кома — між простими реченнями, що входять до складносурядного, перед сполучниками і, та, а, але, проте, однак зате, або, чи-чи, то-то тощо. Наприклад: Темно-зелені садки дрімають, вже без плоду, і тихо гріються хатки, і верби гнуться в воду 

крапка з комою — у складносурядних реченнях перед єднальними і зрідка протиставними сполучниками а, та, якщо прості речення далекі одне від одного за змістом або мають вже розділові знаки. Наприклад: А тут я сам собі пан — схочу, до частини якоїсь пристану, чиститиму картоплю, митиму машини або годуватиму коні, то й мене прогодують; а схочу — поживу в бабусі якоїсь немічної, носитиму їй воду, дрова рубатиму, сніг у дворі одкидатиму, а ж весна настане, ще й грядку скопаю (Григір Тютюнник)

29. Двокрапка ставиться:

1) після узагальнюючих слів перед однорідними членами в простому реченні (Серед садочка на клумбах цвітуть різні-різні квіти: і братки, і гвоздики, і флокси, і резеда (Остап Вишня));

2) між простими реченнями в складному безсполучниковому, якщо друге речення виражає причину, пояснення, доповнення (Чиновники як книжки на бібліотечних полицях: чим вище поставлені, тим рідше до чогось надаються (П. Загребельний));

3) Після слів автора перед прямою мовою (В дідуся затремтів голос: «Ну дивись, Даньку!» (О. Сизоненко)).

1. Якщо перед однорідними членами речення стоїть узагальнююче слово або словосполучення, що вказує на перелік, то перед першим однорідним членом або словом, яке до нього відноситься, ставиться двокрапка:

У густій мряці, білій як молоко, все пропадало: небо, гори, ліси, пастухи (Коцюбинський).

Несуть пани есаули

Козацькую збрую:

Литий панцир порубаний,

Шаблю золотую,

Три рушниці-гаківниці

І три самопали... (Шевченко).

Заснув, незчувся й коли, і снилися красиві коні: сірі, гніді, вороні (Симоненко).

Примітка 1. Двокрапка ставиться перед однорідними членами речення й тоді, коли нема узагальнюючого слова, якщо тільки перед переліком робиться попереджувальна пауза, а однорідні члени речення читаються з перелічувальною інтонацією:

Та в цю хвилю двері розчинились

і ввійшли: якийсь рудобородий

в довгому старім плащі подертім;

з лірою ж за ним дідок кошлатий,

що все кашляв та все очі мружив;

іще й третій, що безруко щуливсь,

лиш рукав сорочки теліпався (Тичина).

Примітка 2. Про вживання тире перед узагальнюючим словом див. § 121, п. 5.

2. Двокрапка ставиться між двома реченнями, що входять до складу безсполучникового складного речення, якщо друге речення розкриває зміст першого речення в цілому або одного з його членів, а також указує на причину того, про що йдеться в першому реченні:

Лаврін не поганяв волів: він забув і про воли, і про мішки й тільки дивився на Мелашку (Нечуй-Левицький).

Якби його так намалювати, — сказали б: то не чоловік сидить, то — сам сум! (Панас Мирний). /173/

Ліс іще дрімає, а з синім небом уже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спалахне сяйвом, немов од радощів (Коцюбинський).

Як мала у тебе сила,

То з гуртом єднайся ти:

Вкупі більше зробиш діла,

Швидше дійдеш до мети (Грінченко).

Як і вони — я був щасливим:

Із теплих уст ловив слова,

Що казкою ставали, дивом,

В якому всесвіт ожива (Ющенко).

30.  ТИРЕ МІЖ ПІДМЕТОМ І ПРИСУДКОМ

Між підметом і присудком ставиться тире:

1. Якщо головні члени речення виражені іменниками в називному відмінку, кількісним числівником або неозначеною формою дієслова, а дієслово-зв'язка в теперішньому часі відсутня: Печаль моя - ріка без переправи. На тому боці спогади живуть (Л. Костенко); П'ять на п 'ять -двадцять п'ять; Вік прожити - не ниву пройти гомінливу (А. Малишко); Яке то щастя - свій народу світлі бачити! (Д. Павличко).

2. Якщо перед присудком, вираженим іменником чи неозначеною формою дієслова, вживаються вказівні частки це, то, ось, значить: Національна честь - це зірка провідна (О. Олесь); Лиш боротись -значить жить (І. Франко).