18.Око як приймач випромінення.

Хід променів в середині ока можна описати так: випромінення потрапляючи до ока проходить через такі його частини ока: рогова оболонка ока, пердня камера, кришталик, задня камера, світлочутлива сітчаста оболонка.

Перед кришталиком є райдужна оболонка, а в ній оболонка – зіниця ока. Колір райдужної оболонки визначає колір ока. Передня і задня камера заповнені склистим тілом, яке має коефіцієнт заломлення близько 1,4. З кришталиком зв’язані мязи які визначають кривизну його поверхні.

Оптична с-ма ока до складу якого окрім кришталика входить рогівка і склисте тіло обох камер будує на сітківці образи тих предметів які бачить око.

Адоптація і акомодація – характеризують властивості ока.

В сітківці є рецептор клітини двох видів:колбочки(7млн), палички(до 130млн). палички значно чутливі до ока ніж колбочки. В ночі і в сутінках зір здійснюється виключно за рахунок одних лише паличок. Однак палички не розрізняють кольору.

Чутливість ока до випромінювання різних довжин хвиль різні. Її характеризує функція спектральної світлової ефективності К(λ) це відношення світлового потоку монохроматичного випромінювання до відповідного повного потоку випромінювання К(λ) = Ф₁/Ф_еλ. Звичайно використовують криві відносної спектральної світлової ефективності V(λ). Для стандартного людського ока визначимо дві криві: одна для світло адаптованого ока; друга для ока адаптованого до темряви.

Перша крива має max:V(λ)_max при 555нм. Друга крива має max:V’(λ)_maxпри 507нм

Раніше ці дві криві називали просто «криві видності». Тепер – «криві відносної спектральної ефективності».

Криві відносності спектральної світлової ефективності це своєрідні спектральні х-ки ока. Спектральна світлова ефективність К(λ)= К(555нм) _max=683мм/Вт. Саме це значення лежить в основі сучасного визначення кандели.

19.Параболічні рефлектори

Параболічні рефлектори використовують як основний об’єктив параболічне дзеркало. Приймачами випромінення можуть бути: око спостерігача, фотопластинка, різні допоміжні прилади(спектрографи..). Є декілька конструкцій параболічних рефлекторів в яких за допомого допоміжних оптичних елементів фокус телескопічної с-ми виводиться за межі труби телескопа. Додаткові оптичні елементи можуть встановлюватись у перед фокальній площині для виправлення поза осьових аберацій.

Р ефлектор з прямим фокусом – телескоп призначений для виконання спостережень у фокусі параболічного дзеркала. Для таких спостережень об’єктив повинен бути досить великим для того щоб кабіна спостерігача або касета з фотопластинкою не перебивали пучок променів, який входить до телескопа.

Телескопічна с-ма Ньютона. В параболічних рефлекторах для того щоб приймальний пристрій не закривав вхідну зіницю телескопа використ. оптична схема, запроваджена Ньютоном. В цих телескопах перед головним фокусо дзеркала встановльвули плоске діагональне дзеркало. Воно виводить промені пучка, які мали б перетнутися з головним фокусом, за межі труби телескопа. На боковій стінці труби встановлений окуляр, 0або інший приймальний пристрій. Прикладом також є т елескоп «мицар».

В системі Ньютона діагональне дзеркало частково перекриває вхідну зіницю телескопа: А=Д/F; А=1:7,3. Один з недоліків цієї с-ми є те що спостерігач повинен знаходитись біля верхнього краю труби телескопа.

Т елескопічна с-ма Касегрена: головне параболічне дзеркало цієї с-ми має центральний отвір, через цей отвір виводяться за допомогою допоміжного дзеркала промені які збирає головне дзеркало. Допоміжне дзеркало випукле і має гіперболічну форму. Це дзеркало подовжує фокус основного і дещо виправляє поза осьові аберації. Допоміжне дзеркало перед фокальне. С-му Касегрена астрономи вважали класичним прикладом двох дзеркальних телескопів в яких фокус розташований за головним дзеркалом.