3. Економічний механізм діяльності тнк

Ек-ий механізм діяльності ТНК визначається ек-им та регулятивним середовищем у країнах базування та країнах здійснення діяльності філій ТНК, режимом торговельних, митних, податкових і фінансових взаємовідносин між країнами діяльності ТНК, можливостями використання переваг транснаціональної діяльності для підвищення кінцевої ефективності функціонування ТНК. Таким чином, економічний механізм діяльності ТНК визначається взаємодією його національних і трансграничних чинників. В його основі – чотири взаємопов’язані складові: 1. Податкові умови діяльності ТНК, які визначають стимули та можливості трансграничного трансферту виробництва та збуту. 2. Міжнародне позиціювання активів ТНК або трансгранична релокація активів ТНК з метою зниження ризиків і податкових зобов’язань. 3. Трансфертні ціни, за якими здійснюються трансакції між філіями ТНК у різних країнах. 4. Управління фінансовими потоками ТНК, тобто управління внутрішніми розрахунками між філіями ТНК і зовнішніми фінансовими розрахунками з іншими контрагентами. Провідна роль серед цих складових належить податковим умовам діяльності ТНК, оскільки планування діяльності ТНК базується на врахуванні різниці в умовах економічної діяльності в країнах, де здійснює операції компанія. Ці умови передусім залежать від існуючих у приймаючих країнах систем оподаткування та ефекту їх впливу на глобальні операції ТНК. Податкові зобов’язання ТНК поєднуються з плануванням мінімізації цих зобов’язань у глобальному масштабі за рахунок переваг транснаціоналізації діяльності. Ефект оподаткування вирішальним чином впливає на ключові аспекти діяльності ТНК: іноземне інвестування, фінансову структуру, структуру та вартість залучення капіталу, управління валютними ризиками, фінансовий контроль.

БІЛЕТ№21

1. Нормативна база функціонування державного корпоративного сектора.У цілому управління державним корпоративним сектором в Україні можна поділити на три блоки:1) створення загальної нормативно-правової бази функціонування економіки;2) пряме управління державними підприємствами;3) управління певною державною часткою статутного фонду господарських товариств.Перший блок полягає в розробці законів та підзаконних актів економічної спрямованості, оскільки усі підприємства здійснюють діяльність у цьому нормативно-економічному полі.Другий блок застосовується у випадках, коли держава є єдиним власником акціонерного товариства і керує його діяльністю через менеджмент підприємства. Третій блок державного управління впливає на діяльність корпорації відповідно до наявності державного пакета корпоративних цінних паперів.Заходи, що належать до першого блоку, здійснюються органами центральної державної влади, які мають право приймати рішення, що мають законодавчу силу. Заходи в рамках інших двох блоків впроваджуються лише органами виконавчої влади. При цьому слід мати на увазі, що має існувати перелік об’єктів, що підпадають під пряме управління державної влади. До таких об’єктів відносять:— майно державних підприємств, установ і організацій, закріплене за ними на праві повного господарського відання або оперативного управління;— акції (паї, частки), що належать державі у майні господарських товариств;— майно підприємств, які перебувають у процесі приватизації;— майно, передане у користування органам самоврядування;— майно, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) майна державних підприємств.Досить суттєву частку державного сектору починають становити державні акціонерні компанії. Вони є цілком повноправними суб’єктами корпоративного сектору, хоча й мають певні особливості у порівнянні з акціонерними товариствами в класичному їх вигляді. Так, державна акціонерна компанія являє собою відкрите акціонерне товариство, в якому державі належить пакет акцій, що відповідно до законодавства забезпечує правомочність рішень загальних зборів акціонерів.Державні акціонерні компанії створюються трьома основними шляхами: акціонування державних підприємств, які відповідно до законодавства України не підлягають приватизації, заснування державної акціонерної компанії, придбання державою відповідних пакетів акцій у інших власників.Від імені держави засновником та акціонером державної акціонерної компанії є визначений Кабінетом Міністрів України орган, уповноважений управляти об’єктами державної власності. У разі, коли державі належать усі акції державної акціонерної компанії, повноваження загальних зборів здійснює як єдиний акціонер відповідний орган, уповноважений управляти об’єктами державної власності.Якщо державна акціонерна компанія створена шляхом акціонування державних підприємств, які відповідно до законодавства України не підлягають приватизації, недержавні інвестори можуть набувати право власності на акції додаткової емісії, що здійснюється за рахунок прямих інвестицій. Розмір такої емісії має забезпечувати правомочність рішень загальних зборів акціонерів.

Акції державних акціонерних компаній можуть бути передані в управління уповноваженим особам. Під час передачі акцій державних акціонерних компаній в управління уповноваженим особам Кабінет Міністрів України може визначити особливі умови здійснення управління та обов’язковий розмір дивідендів від прибутку компанії, які спрямовуються до державного бюджету. Порядок та умови передачі в управління уповноваженим особам акцій державних акціонерних компаній визначаються урядом.

2. Регулювання доходів. Регулювання доходів державою спрямоване на створення умов, які сприяють нормальному відтворенню робочої сили, нагромадженню людського капіталу, посиленню мотивації найманих працівників до трудової діяльності, надання допомоги тим, хто не може забезпечити собі певного рівня доходу.Регулюючи розподіл національного доходу між різними факторами виробництва, державні інституції найчастіше використовують інструменти, що впливають на рівень оплати праці, а також оподаткування.Регулювання оплати праці включає встановлення мінімальної заробітної плати, норм і гарантій її виплати, умов та розмірів оплати праці керівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці підприємств-монополістів та ін. Використання податків як інструменту регулювання доходів передбачає встановлення неоподаткованого мінімуму, прогресивних ставок оподаткування, шкали оподаткування, бази оподаткування та пільг щодо оподаткування.Запровадження економічних реформ в Україні обумовлює активну діяльність держави в забезпеченні й реалізації соціальних гарантій. Забезпечення соціальних гарантій потребує втручання держави в економічні процеси з метою компенсації недоліків суто ринкового механізму.У країні з перехідною економікою реалізація основних соціальних гарантій пов'язана з активним регулюванням державними інструментами багатьох економічних процесів — ціноутворення, насиченості споживчого ринку, формування доходів, зокрема заробітної плати. Особливого значення набувають обґрунтованість і зваженість форм державного регулювання грошових доходів населення (заробітної плати, соціальних виплат, допомоги).Пріоритетним напрямком соціальної політики держави в перехідний період є підтримка певного рівня життя соціально незахищених верств і груп населення — одиноких матерів, сімей з дітьми, дітей-сиріт, інвалідів, одиноких громадян похилого віку, громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи.Основним регулятором розмірів грошових допомог є розмір мінімальної заробітної плати (а через неї і обсяг грошових доходів населення) та стан споживчого ринку. Проміжною ланкою між ними має стати інтегральний показник, що несе інформацію, потрібну для коригування мінімальної заробітної плати.

3. Наддержавне регулювання діяльності ТНК. Загроза політичної нестабільності й експропріації перешкоджає дія-ті ТНК. У деяких промислово розвинених країнах було створено організації зі страхування іноземних інвестицій. Першу таку національну систему було створено в США. Вона ставила за мету забезпечити гарантії американським інвестиціям, спрямованим на відновлення ек-ки повоєнної Європи. У 1969 р. було створено Корпорацію із захисту закордонних інвестицій (ОПІК). На сучасному етапі ОПІК страхує будь-які форми інвестицій американськихТНК за кордоном. Страхування інвестицій здійснюється від експропріації, війни, неконвертованості національної валюти приймаючої країни. З настанням будь-якої з перелічених подій інвестор звертається до ОПІК з вимогою відшкодувати йому збитки. У разі розбіжностей обидві сторони (ТНК і ОПІК) звертаються до Арбітражного суду США. Здійснивши виплати ТНК. ОПІК, у свою чергу, на підставі угоди про захист інвестицій і за допомогою американського уряду вимагає від приймаючої країни відшкодування власних витрат. Така форма страхування закордонних інвестицій підвищує впевненість ТНК у їхньому збереженні.Інші промислово розвинені країни також сформували подібну систему захисту іноземних інвестицій ТНК. Так, у Великій Британії страхування інвестицій здійснює Корпорація з гарантій закордонних інвестицій, створена у 1991 р. У Голландії існує приватне агентство, що страхує закордонні інвестиції ТНК, у Німеччині систему захисту іноземних інвестицій ТНК було створено в 1959 р., у Японії — у 1956 р.У 1985 р. за підтримки Світового банку було прийнято конвенцію, згідно з якою створено Міжнародне агентство з гарантій інвестицій (МІГА). МІГА стало першою міжнародною системою, що страхує від політичних ризиків закордонні інвестиції ТНК у приймаючих країнах, а також пропонує набір технічних порад країнам, що розвиваються, які поліпшують інвестиційний клімат і збільшують приплив закордонних інвестицій. Вступ до МІГА чи укладання з ним угоди відкривають перед будь-якою країною перспективи отримання інвестицій ТНК. У цьому випадку іноземні інвестиції ТНК у приймаючій країні підпадають під захист МІГА, що, у свою чергу, страхує корпорації від додаткових некомерційних ризиків.Для успішної діяльності ТНК навіть за допомогою МІГА необхідне існування обопільних умов про захист інвестицій між приймаючими країнами і країною, де знаходиться головний офіс корпорації. Обопільні умови про захист і стимулювання іноземних інвестицій (або двосторонні інвестиційні договори — ДІД) — це обов'язкові міжнародні угоди між двома країнами, у яких кожна країна зобов'язується дотримуватися щодо ТНК стандартів, обумовлених у договорі. Відповідність ДІД міжнародним стандартам часто буває умовним, оскільки загальні норми міжнародного права не можуть вилучити обмежувальні заходи з боку урядів приймаючих країн стосовно надходження в країну іноземних інвестицій. Більшість ДІД залишають за приймаючою країною право вільного регулювання закордонних інвестицій.Прикладом такого підходу є ДІД між Росією і США, у якому договірні сторони погодилися з тим, що протягом найближчих п'яти років Росія зможе обмежувати приплив особливо значних інвестицій у свою економіку, якщо їхній розмір перевищуватиме поріг, встановлений у Законі Росії «Про закордонні інвестиції». При цьому наголошується, що державні регулюючі заходи не повинні шкодити конкуренції і містити дискримінаційні обмеження на діяльність американських ТНК.Суперечності між країнами, що уклали ДІД, вирішуються за ухвалою Міжнародного третейського суду, який складається з трьох членів: по одному від кожної сторони й один від третьої країни. Рішення суду є обов'язковим для країн, що уклали ДІД.У разі розбіжностей між ТНК та урядом приймаючої країни суперечка розв'язується в рамках МІГА.Наприкінці XX ст. більшість країн світу докладали зусиль для створення найсприятливіших умов з метою залучення прямих іноземних інвестицій. Україна бере активну участь у цьому процесі. Станом на 30 липня 2000 р. вона мала 24 двосторонні державні договори щодо захисту інвестицій. Серед промислово розвинених країн Україна має такі угоди зі США (1996), Канадою (1994), Німеччиною (1993), Францією (1994), Італією (1993), Грецією (1994).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №22

1. Суб'єкти управління державними підприємствами й корпоративними правами.В Україні не існує окремого органу, який здійснював би управління державним корпоративним сектором, тобто державними акціонерними компаніями, державними корпоративним правами тощо. Виконання цих функцій покладене на майже всі органи виконавчої влади.Проте, основними суб'єктами такого управління є:- Кабінету Міністрів України;- Фонду державного майна України;- міністерства та інші органи виконавчої влади (уповноважені органи управління);- державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (господарські структури);- юридичні й фізичні особи, які здійснюють функції управління акціями (паями), які належать державі в майні господарських товариств (уповноважені особи).Визначимо основні напрямки регулювання корпоративного сектору деякими державними органами.Кабінет Міністрів України у сфері корпоративного управління наділений наступними повноваженнями:- приймає нормативно-правові акти, пов'язані з управлінням об'єктами державної власності;- визначає органи виконавчої влади (уповноважені органи управління), які здійснюють функції з управління об'єктами державної власності;- встановлює порядок передачі об'єктів державної власності суб'єктам управління;- визначає порядок призначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління корпоративними правами держави та інших об'єктів державної власності;- визначає умови створення та діяльності господарських структур;Фонд державного майна України, щодо державних підприємств, установ і організацій, які перебувають у його управлінні, наділений такими повноваженнями:- виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів;- здійснює контроль за виконанням умов договорів оренди та використанням орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів;- виступає від імені держави засновником господарських організацій, до статутних фондів яких передається державне майно, у тому числі холдингових компаній та підприємств, які підлягають корпоратизації відповідно до законодавства;- виступає правонаступником державних підприємств стосовно суб'єктів господарювання, раніше створених за їх участю, а також державних внесків до статутного фонду недержавних суб'єктів господарювання;

2. Регулювання оплати праці Оплата праці працівників, які перебувають у трудових від­носинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, а також з окремими громадянами, регулюється:— сферою державного регулювання оплати праці;— сферою договірного регулювання оплати праці (Закон України "Про оплату праці").Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності шля­хом встановлення:— розміру мінімальної заробітної плати;— державних норм, гарантій і компенсацій;— умов і розмірів оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету;— умов і розмірів оплати праці керівників державних під­приємств;— оподаткування прибутків працівників.Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і пе­реглядається відповідно за ст. 9 і 10 Закону України "Про оплату праці".Заробітна плата підлягає індексації відповідно до Закону України "Про індексацію грошових прибутків населення" і Порядку проведення індексації грошових прибутків населен­ня, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.98 №663.Заробітна плата це винагорода або заробіток, обчислений у грошовому виразі, який S3 трудовим договором роботодавець сплачує працівникові за роботу, яку виконано або має бути виконано. Сутність заробітної плати проявляється в її функціях. До основних функцій заробітної плані належать: відтворювальна, стимулююча» регулююча, розподільча та функція формування платоспроможного попиту населення.Структура заробітної плати це співвідношення окремих її складових (основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, заохочувальних та компенсаційних виплат) в загальному її обсязі.

3. Фактори і мотиви розвитку транснаціональних альянсів У сучасних умовах процес транснаціоналізації відбувається в різних напрямах і формах. Це зумовлено низкою факторів, вплив яких був особливо відчутний в останні десятиліття XX ст. Коротко їх можна визначити так:- у глобальній економіці відбувається зміна структури та джерел економічного зростання - високі технології, інновації, послуги та інформація стають визначальними його чинниками;- відповідно до цього змінюються пріоритети інвестування - зі сфер природних ресурсів та промисловості до сфер технології, послуг, інформації й телекомунікацій;- у глобальній економіці, особливо за інтенсивного технологічного та інформаційного прогресу, спостерігається наростаюча диверсифікація та комбінування форм і способів транснаціоналізації різних видів діяльності й бізнесу;- паралельно традиційним прямим і портфельним інвестиціям зростає різноманіття активів (цінностей) і способів діяльності, які є економічними передумовами та джерелами транснаціоналізації;- глобальна конкуренція ставить все більш жорсткі вимоги до вибору найефективніших, найменш затратних форм транснаціоналізації.Відповідно до вимог економічної раціональності та конкурентних переваг, а також з огляду на нові фактори розвитку світового економічного простору основними напрямами сучасної транснаціоналізації є:1) інвестиційні - засновані на використанні матеріальних і фінансових активів у вигляді прямих та портфельних інвестицій;2) неінвестиційні - засновані на трансграничній спільній діяльності, делегуванні функцій і партнерстві, розподілі та комбінації діяльності, трансграничному спільному використанні нематеріальних активів і отриманні спільних трансграничних результатів та їх розподілу між членами альянсу;3) комбіновані - поєднання інвестиційних і неінвестиційних форм транснаціоналізації.Відповідно до цього основними джерелами розвитку ТНК є інвестиційні джерела - трансграничні (іноземні) інвестиції, передусім прямі; неінвестиційні джерела - формуються на основі використання нематеріальних активів, партнерства та спільної діяльності; комбіновані джерела - прямі та портфельні інвестиції, нематеріальні активи і спільна діяльність.Таким чином, у сучасних умовах глобальна стратегія транснаціоналізації здійснюється шляхом раціонального вибору (комбінації) інвестиційних і неінвестиційних форм транснаціоналізації. Така комбінація зумовила бурхливий розвиток транснаціональних, або глобальних, альянсів у світовій економіці.Транснаціональні альянси в сучасних умовах є однією з найрозвинутіших форм і одним з найдинамічніших напрямів транснаціоналізації. Транснаціональні альянси - це глобальні форми здійснення партнерства, спільної або пайової діяльності на основі багатосторонніх контрактів (угод) компаній різних країн через здійснення спільної маркетингової, фінансової, інноваційної, інвестиційної та операційної діяльності.Транснаціональні альянси - це відносно нове утворення в глобальній економіці. Серед перших транснаціональних альянсів - альянс "Форд Мотор Компані" (США) та "Мазда Моторе" (Японія), який було сформовано наприкінці 80-х років. Пізніше він відіграв вирішальну роль у створенні та розвитку автомобільної компанії "Кіа Моторс" (Корея). Відтак транснаціональні альянси розвивалися практично в усіх основних сферах глобальної конкуренції - телекомунікаціях, інформатиці, авіаперевезеннях, сфері послуг та ін.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №__23_